Пряма мова.
Український композитор, піаніст-віртуоз Євген Хмара вчора привіз у Кременчук концертну програму «Музика для зцілення душі». Перед концертом він поспілкувався з журналістами. Наше інтерв’ю ми почали з того, що запитуємо про Кременчук, з яким Євген тепер пов'язаний більш тісними зв'язками.
Композитор каже, що тепер в нього у нашому місті є родичі - це брат мами його дружини. Сама ж дружина родом з Києва, але її батьки також з Полтавської області.
- Ви вже бачили щось в Кременчуці? Чи знаєте, якусь родзинку нашого міста?
- Слухайте, я люблю це місто. Я тут точно не перший раз. Я був на набережній, де виставляли телескопи, і кременчужани дивились за зірками і планетами. Я був на джазовому фестивалі. Я не знаю, до речі, проходить він зараз…
Щоб прямо гуляти десь не гуляв, знаю, що чудовий є парк на березі Дніпра, в якому ми гуляли навіть з моїми дітьми.
- Щоб закінчити питання про особисте, зазначу, що ви третю дитину назвали Михайлом. І в одному з інтерв'ю ви казали, що дуже хотіли, щоб дитина народилася тут. Зараз ми бачимо, що в країні війна. Чи змінили б ви свою думку через це?
- Абсолютно ні. Я буду казати чисто суб'єктивно, що війна – це випробування для кожного українця. Я вважаю, що випробування, які нам даються, потрібно їх не оминати, а потрібно їх проходити. Я вважаю, що в нас благословенна земля, і війна – це і трансформація, і розширення. Тому насправді це перше.
А друге, що ми закохані в Україну. В мене було мільйон можливостей звідси поїхати. Мені пропонували великі гроші в США, бути частиною гурту. Але є тут місія – нести інструментальний жанр, який сім років тому нікому був не потрібен в цій країні. Сьогодні збираються повні зали, слава Богу. Я вважаю, що це певний культурний базис. І те, що люди ходять на авторську інструментальну музику – це величезний прорив. Діти починають ходити в музичну школу, діти хочуть купувати фортепіано. І це стає теж модно. Бо мені здається, що був такий період, коли, ну прямо взагалі, якщо тебе відправляють у музичну школу – це якась каторга.
- Ось і скажіть, чи складніше стало створювати шедеври в умовах війни?
- Ну, вони не створюються, вони приходять. Музика приходить. Я не вважаю, що створення відбувається за рахунок мозкової активності. Я жартую на цю тему постійно в багатьох інтерв'ю, що це як Wi-Fi-роутер. Коли ти отримуєш пароль, ти підключаєшся до інтернету. Так само з музикою. Тобто 20% музики прийшли до мене взагалі уві сні. Інша частина – за кермом, з дітьми, коли щось дуже добре, коли щось дуже погане. Це певний пакет інформації, який приходить. Далі, звичайно, йде процес аранжування…
- Яка різниця щодо прихильності публіки в України і прихильності публіки за кордоном, де ви також буваєте?
- Культура живих концертів, звичайно, вона набагато голів вище в Європі. Я цього не приховую. Я цим хочу навпаки стимулювати наш український ринок. Для прикладу, ти їдеш в села, не міста, в села, і там на вибір стоїть два крутих роялі і вибирайте, на якому ви хочете грати. Симфонічні оркестри працюють в маленьких селах, громадах. Вони потім, влаштовують «батли» між селами, там оркестр і там оркестр. Тобто не з вилами село на село, а з оркестрами. Це дуже круто. Це не те, що ми якісь не такі. Ми фактично тільки 30 років при сучасній історії – українській, як отримали цю незалежність. А до цього нас гнобили, нам розказували, що десь там в Москві, десь там краще, українська мова – це не круто, село – це не круто, паспорти людям не видавали в селах. Якщо ти з Києва, наприклад, то тільки російська мова, хто приїхав та говорить українською, це з села. Ну, якби так, тобто – викривлення і розуміння. Насправді я переконаний, що майбутнє України йде за селом, тому що це аграрна країна, дуже потужна країна….
- За вами стоїть інструмент. Ви його привезли з собою, чи це наш місцевий?
- Ні, звичайно, це привезений з Києва. Я скажу, що в Кременчуці ще не так все погано. Є чорний інструмент – рояль, непоганий, тобто на ньому можна було б дати концерт.
- Яким зіркам українського шоубізнесу ви аранжували?
- Та майже всім, простіше сказати, з ким я не працював.
- А що тоді в планах на найближчий час?
- Найближча колаборація з Jerry Heil. Ми вже заявили її на її сольному концерті в Києві. Я не буду казати деталі, бо зараз війна? і насправді сьогодні немає сенсу робити якісь шоу чи знімати там помпезні кліпи. Я вважаю, що головне – творчість, головне – творити. А знаєте, якщо воно знайде відгук серед аудиторій, то це вже головне.
- Про війну. Розкажіть нам про вашу програму реабілітації військових.
- Я так скажу, дуже завуальовано для безпеки наших військових. Там, де я виступаю з концертами, зазвичай в цей же день, десь, або в цьому регіоні, або в області, я обов'язково даю концерти для військових. У форматі музичної терапії вже 8 років я проводжу подібний формат, але було для дітей особливих, тобто це аутисти та діти з синдромом Дауна. Ну, а сьогодні в нас є ПТСР. І знаєте, сьогодні все-таки в наших просторах це звучить трошки як якась езотерика. Ну, музика-терапія, це десь щось незрозуміло, але існує практика світова, і США, і Великобританія використовували для військових, які пережили Другу світову війну, які пережили В'єтнамську війну. І це як одна з елементів програми по реабілітації військових. Тому ми це розпочали, фантастична реакція, хлопці плачуть, від цього плачу я. Ну, коротше, це дійсно дуже потужно. Я вважаю, що це має бути.
І в цьому вже згодом переконалися на концерті глядачі, які від інструментальної музики то у думках наче вивчали глибини океану, то злітали й насолоджувалися просторами космосу. Але про концерт наша редакція підготує окремий матеріал.
Композитор, піаніст-віртуоз Євген Хмара про свої мрії, реалізовані плани та інструментальну музику
Олег Булашев
Відео Єгор Мовчан
