Понад півстоліття разом ділить і радощі, і труднощі кременчуцьке подружжя Різунів. Вже виросли діти й онуки, підростає правнучка. А Любов Семенівна і Григорій Васильович, як і раніше, щодня трепетно піклуються одне про одного і з теплотою згадують, як починалася історія їхньої родини.
У вже далекому 1960 році дівчина Люба і парубок Григорій зустрілися під час відрядження.
«Ми були у відрядженні в Устимівці Глобинського району (нинішній Кременчуцький район – авт.), там і познайомилися. Я працювала маляром, мене відправили з Кременчука, а Гришу – із Глобиного, він там жив. Під час нашої першої зустрічі він мив підлогу, а я кажу: «Неправильно ти викручуєш ганчірку».
А він мені:
«Я зараз тебе як скручу, то до самої смерті не розкрутишся».
З того жарту все і почалося.
«А далі потихеньку-потихеньку – і роззнайомилися», – пригадує Любов Семенівна.
До речі, ми помітили, що жінка значно говірливіша, ніж її чоловік.
Зупинив потяг заради зустрічі з коханою
Після першого знайомства почали зустрічатися. Григорій із Глобиного добирався до коханої у Кременчук.
«Він до мене їздив потягом. А якось спізнився, і просто пішов пішки по залізничних коліях. Побачивши, що їде товарняк, почав розмахувати руками, аби зупинити потяг. Машиніст подумав, що щось трапилося, і загальмував. А Гриша почав проситися, щоб його підвезли до Кременчука. Машиніст спочатку лаявся, та таки довіз його. Отаке в молодості міг робити! Йому тоді було 25 років, а мені 19», – розповідає пані Любов.
І пригадує першу зустріч з батьками коханого.
«На день народження Гриші ми поїхали в село до його батьків. Просто так я б не наважилася поїхати – а так привід. До того ж із нами були друг із подругою. Їдучи туди, думала, що мене там ще не знають. Проте заходимо у хату – а там на столі прямо моя фотографія. Виходить, мене знали, і в обличчя теж», – говорить жінка.
У день весілля купив фарбу і пішов на потяг
На запитання, як освідчився Григорій Васильович Любові Степанівні, в один голос говорять: «Мовчки».
«Сказав, що підемо розпишемся – оце і все. Які тоді були часи! Ми навіть не знали, що в РАЦСі нам свідки потрібні. Добре, що куми були. То один і став свідком, а дівчину на вулиці перестріли і попросили бути за свідка. У той день навіть шампанського не випили. Гриша купив фарби і пішов на потяг», – пригадує Любов Семенівна.
Цікаво, що жінка до дрібниць пам’ятає своє весільне вбрання.
«Була рожева сукенка, але на вулиці стояла осінь, то я зверху жакет вдягла. На голові – вінок, у якому квіти з парафіну (елемент весільної моди тих часів – авт). Оце і все», – уточнює ювілярка.
Але весілля у них із Григорієм таки трапилося, хоча й пізніше. Його організував двоюрідний дядько нареченої, який пообіцяв своїй покійній матері (бабусі Любові Семенівни – авт.) про це подбати.
Немовля на руках і чоловік-студент
Син Віталій народився в родині Різунів через рік після весілля, а донька – через 8 років.
Любов Семенівна пригадує, що 1962 рік був першим, коли жінки мали змогу упродовж року перебувати в декретній відпустці. До цього це були лічені місяці. Пам’ятає, як до цього її коллеги возили немовлят у ясла, а потім поспішали на роботу.
Майже в цей час Григорій Васильович вступив до Київського університету, де відучився рік, а далі перейшов на заочний факультет і перевівся у Харківський юридичний університет. У 1967 році після завершення навчання прийшов працювати на Малокохнівський кар'єр. Потім його скоротили, після чого чоловік працював 4 роки на кондитерській фабриці. І знову повернувся на кар’єр – вже на посаду юрисконсульта.
Разом подружжя згадує, як підростали діти. Син обрав робітничу професію. Донька закінчила технікум із червоним дипломом, навчалась у Харківському залізничному інституті, стала бухгалтеркою.
Сама ж Любов Семенівна майже 30 років працювала закрійницею. У жінки золоті руки – могла і шапочку дітям сплести, і сукню пошити.
«Тоді ж не було, де потрібних речей купити. Ото сама ве освоїла по книжці «100 порад із домоводства», – ділиться жінка.
Центр Всесвіту родини Різунів
На початку 80-х років Григорій Васильович повернувся на Малокохнівський кар'єр – через те, що йому пообіцяли земельну ділянку під дачу.
«Ми змолоду не любимо сидіти вдома – постійно на природу виїжджаємо. До того, як дача з’явилася, на острів Шаламай виїжджали, там у наметах жили. Діти, як подорослішали, то їх на кілька днів залишали. Там було ціле наметово містечко. Багато було бажаючих відпочити на острові», – розповів Григорій Васильович.
Пригадує, як їм земельну ділянку дали, а будівництво капітальне не дозволяли. Родина вийшла із ситуації, купивши шиферно-дерев’яний будиночок.
І зараз ця дача в кооперативі «Граніт» – центр Всесвіту для родини Різунів. З ранньої весни пан Григорій велосипедом їздить сюди з міста. Самі й город обробляють.
«Ви ж бачили, фруктових дерев на ділянці немає зовсім. Але ми тут два рази врожай картоплі збираємо, полуниці, малини», – показують чоловік і дружина рівненькі рядки городу.
Ця ділянка допомогла вижити на початку 90-х, коли у країні була криза.
«Тоді ми вийшли на пенсію і, можливо, це нас врятувало. Пенсія була в нас по 49 грн на кожного. Ми на дачі тримали господарство: і курей, і гусей, і навіть нутрій та фреток. Одного року навіть кабанця тримали», – розповів Григорій Василоьвич.
Чоловік також пригадав, як із роботи бігав годувати своє «господарство», і як тоді з двох пенсій по 49 грн після оплати за комунальні послуги залишалося лише 28 грн.
«Ты – рыбачка, я – рыбак»
Слова цієї пісні ми не дарма винесли в підзаголовок. Адже зараз і хобі у ювілярів – одне на двох. Григорій Васильович і Любов Семенівна захоплюються риболовлею. І важко сказати, хто з них більш завзятий рибалка. Добре, що поруч із дачею – затока (район дач Ринковського – авт.).
«Дядя Гриша о четвертій ранку вийде, займе місце, а далі Любов Семенівна виходить», – розповідає їхня сусідка по кооперативу пані Світлана.
Самі ж Різуни додають, що іноді рибку і по кілограму витягують. Та головне – це задоволення і релакс.
Від автора
Уже готуючи матеріал, я зрозуміла, що не поставила одне питання, яке зазвичай ставлять ювілярам: про секрет їхнього подружнього життя. Але зрозуміла, що воно було б зайвим. Адже і так видно, що стосунки в цій сім’ї базуються на взаєморозумінні, підтримці одне одного, а ще на легкій та щирій вдачі – як чоловіка, так і дружини.
Сьогодні, 31 жовтня, родину Різунів вітатимуть із діамантовим весіллям. Кременчуцька газета приєднується і шле найщиріші побажання!
Олена Ліпошко
Сучасні фото Кирила Воронцова
