
Доля привела майстриню до роботи, від якої вона отримує задоволення. Однак це не єдине досягнення талановитої жінки.
Гортаючи стрічку Фейсбуку можна не тільки дізнаватися події в житті друзів або новини, а й випадково познайомитися з людиною, яка вразить не лише своєю творчістю, а й тим, як під її ногами бурлить життя, пов’язане і з вихованням дітей, і з очікуванням чоловіка із фронту, і волонтерством. Усе це переплелося у буденності мешканки с. Садки, що у Кам’янопотіковській сільській громаді – Тамари Брусило. Зацікавившись її неймовірними барельєфами, ми хотіли розповісти про її творчу натуру. Але під час розмови дізналися про її широкогранне життя, про сильну, але сором’язливу жінку, яка уникає власної реклами, хоча її роботи бачили багато містян та й не тільки (читайте далі). А ще вона готова допомогти кожному, хто цього потребує. Можливо тому, у важкі часи в житті нашої співрозмовниці випадково зустрічаються люди, які стають їй у допомогу.
З чого все почалося
Ще з дитинства маленька Тамара Брусило любила малювати. Тому не дивно, що дівчинка відвідувала гурток малювання, навчалася у Кременчуцькій художній школі. Але зовсім нетривалий час. Пізніше дівчина 4 роки навчалася у педагогічному училищі Кременчука на вчителя з образотворчого мистецтва. За цим же фахом закінчила педагогічний інститут у Полтаві.
Потім у ліцею в Садках молода вчителька навчала діточок образотворчому мистецтву, організувала творчий гурток для малечі. Їй подобалась її робота. Паралельно з цим Тамара вийшла заміж, в родині народився син Артем, в якого медики діагностували вади слуху. Тому хлопчика свого часу направили на навчання у спеціалізовану школу до Миргорода. Він часто хворів, через що мама була вимушена звільнитися з роботи та присвятити свій час дитині.
У той період знайома жінки їздила в Чернівецьку область у чоловічій Галицький печерський Свято-Миколаївський монастир. Настоятель цього храму доглядав за старовинними українськими будиночками під солом’яними стріхами, у яких зберігалася давньоукраїнська автентичність. Подрузі там дуже подобалося і вона захотіла подарувати настоятелю якийсь особливий подарунок. Поради запитала в Тамари, яка й написала їй олійними фарбами картину – поле з квітами волошків, маків та кількома хатинками на ньому.
Коли монах отримав цю роботу, запропонував авторці приїхати. Тамара залюбки погодилася.
«Там таке місце, що не надивишся, не надихаєшся: межує три області Чернівецька, Вінницька та Хмельницька і монастир знаходиться в самих скелях. Я коли побачила настоятеля – розгубилася. Але за його допомоги я розповіла йому про своє життя, про свої хвилювання. Адже шукала відповіді на питання, зокрема, чи переїжджати нам у Миргород, аби бути поряд із сином. Він дав окремі постанови щодо хлопчика. А ще розповів, що кожній людині Бог дає якісь уміння від народження. Якщо їх не розвивати та приховувати – це гріх. «Так що не гріши, їдь, роби, що тобі до душі», - порадив він мені, але додав, щоб не забувала про українську культуру. Тобто час від часу, щоб з’являлися роботи в українському стилі», - розповіла Тамара.
Саме так у подальшому й стало в її житті, наче з благословення настоятеля.
Крок до творчості
12 років тому рідний дядько допоміг Тамарі влаштуватися на роботу, пов’язану з будівництвом. Свого часу для власного розвитку вона закінчили курси по дизайну. Тоді жіночі нахили вилилися у декоративні панно у дитячій кімнаті будинку, де жила родина. Його побачила знайома та запропонувала зробити декоративну стіну в українському стилі в одному з храмів. А далі, як то кажуть, пішло «сарафанне радіо». Тож роботи Тамари містяни побачили, серед іншого у кафе «Бджілка» та «Кекс», в автомагазині та мережі станції техобслуговування «Діліжанс», СПА-салоні «Панський маєток» тощо.
З того часу завдяки талановитій жінці у декого в приватних будинках з’являлися розписані печі, різнопланові барельєфні композиції. За спогадами Тамари, був період, коли найчастіше клієнти замовляли павичів.
Також на стінах можна було побачити слонів, коней, панно у морському стилі тощо. Тамара зізнається, що в неї багато творчих друзів, які допомагають їй виконувати деякі роботи. А ще часом каркаси чи підготовчі роботи потребують сильних чоловічих рук, тому раніше їй допомагав чоловік Володимир, а зараз син Артем. Зокрема, у одній з пам’ятних робіт майстрині - Гаррі Поттер з друзями. Свого часу в Горішніх Плавнях в одному з ліцеїв компанія «Ferrexpo» облаштовувала сучасний лінгафонний клас. На одній із стін на 5-ти листах гіпсокартону упродовж (лише!) 24 днів з’явилося панно із відомими героями знаменитої книги. Над цим об’ємним проєктом працювали разом з чоловіком та талановитою помічницею Лілеєю.
«Побачивши панелі, які ми привезли для монтажу, працівники, які робили у кабінеті ремонт, вирішили, що вони надійшли із Німеччини разом із іншим замовленим обладнанням… Ця було технічно цікаво, бо була і ковка, і поворотні деталі, і бочечка, що підсвічувалася», - пригадує наша співрозмовниця.
Утім, такі заробітки були не стабільними. Інколи доводилося працювати не один місяць одразу над кількома замовленнями, але потім був час на відпочинок.
Водночас, роботи Тамари стали відомі за кордоном. Тож ще у 2019 році жінка поїхали у Німеччину, робити золотого павича. Туди її запросила власниця однієї дизайнерської фірми, у логотипі якої є цей птах. У підсумку вийшов обмін досвідом між майстрами двох країн.
Про плани та мрії
За розповіддю Тамари, її син Артем після Миргороду навчався у Полтавському вищому межрегіональному професійному училищі по спеціальності «Монтаж гіпсокартонних конструкцій». Зважаючи, що у 20-річного хлопця також є творчі здібності, мати дуже хоче, щоб хлопець пішов по її стопах. Тому час від часу залучає його у допомогу.
До слова, ще до війни родина Брусило планувала відкрити власне приватне підприємство. Але питання поставили на паузу, бо у той час не було стабільних замовлень. До цієї ідеї родина хоче повернутися вже після війни.
А ще Тамара хотіла б мати власну майстерню. Адже для роботи (зокрема з листами гіпсокартону) необхідний простір, який поки у майстрині обмежений.
Окрім цього, наша співрозмовниця мріє про свою дитячу студію, де проводила б майстер-класи для малечі, яка дійсно хоче чомусь навчатися. Такий досвід у Тамари є. Адже на початку повномасштабної війни їхньому районі для діточок-переселенців проводили різні заходи, зокрема й творчі, куди запрошували й її.
«Ще є багато планів та мрій. Але головне, щоб був мир, щоб у кожного усі рідні та близькі були живі здорові! Треба вірити в Перемогу! Ми усі сильні, неординарні, талановиті - кожен в своєму. Дяка безмежна нашим захисникам за можливість мріяти і за наші завтрашні ранки! Нехай буде багато радісних подій, нових досягнень, перемог та здійснення мрій під мирним небом!» - зазначає співрозмовниця.
Волонтерство
Зараз чоловік Тамари боронить Україну в рядах Збройних сил України. Він вже двічі отримував поранення. Нещодавно повернувся у свою військову частину після чергового лікування. Торкнулася війна й Артема - в один з останніх прильотів у Полтаві хлопець також зазнав поранення.
Тож не дивно, що творча Тамара долучилася до волонтерства завдяки знайомим, які працюють у цьому напрямку більш масштабно: й машини гонять до військових, й сітки плетуть, й смаколики готують, й свічки окопні роблять, ще й донати збирають. Тож сором’язлива майстриня вважає, що її внесок у цю справу досить мізерний.
«Треба сітки плести – плетемо, треба пиріжки випікати – долучаюся, збираємо на авто чи «мавік» - допомагаємо. В такі часи не маємо права лишатись осторонь. Тому, якщо маєте знайомих волонтерів, кому довіряєте, чи військових - намагайтесь допомагати по можливості», - закликає жінка.
Вона зізнається, що жити у такому ритмі їй краще, ніж спокійно сидіти у 4-х стінах та думати про те, що відбувається на фронті.
Пригадує наша співрозмовниця й про розписані гільзи. Їх можна було побачити на виставці, яка проходила у Військово-історичному музеї, що при ВПУ №7 у травні 2023 року. Їх виставляли на аукціон, а ще дарували тим, хто постійно вносить великі донати. Розмальовували гільзи різні художники, є там і робота доньки Тамари - Ірини. А хлопці з фронту залишали на них свої автографи.
«Там також стояла моя композиція «Крила», яку, до речі, хотіли більш масштабно реалізувати у Польщі. Але поки ця ідея залишилися лише на рівні бажання. У цій композиції одне крило ціле, а друге зламане. Ідея полягала в тому, що надламане крило – це наші надламані мрії, долі, життя. Крила опутані маком – це символ відродження. Тобто зроблено з вірою, що все відродиться, розцвіте. Але в пам’яті залишиться те горе, яке нам принесла війна», - розповіла майстриня.
Про пам’ятники
Свого часу в громаді, де проживає Тамара Брусило, стояв занедбаний пам’ятник українському радянському військовому діячу Миколі Щорсу. Потім його демонтували. Постать з відірваною головою та рукою, пошкодженим обличчям зберігалася на території стоянки автобусів та маршруток. Одного дня, перед Днем козацтва, господар цієї території запропонував Тамарі перевтілити цей пам’ятник, наприклад, у козака. Робота була непроста, бо поставали питання, куди подіти ті ж штани-галіфе, кобуру тощо.
«Щось підпиляли йому, щось обрізали… В нього була шевелюра, як у Сталіна… Який же це козак? У підсумки підстригли його, побрили, замість кобури з’явився мішечок для тютюну…
Перефарбували. Тепер ця декоративна фігура стоїть вздовж дороги, зустрічає водіїв», - розповіла Тамара.
Ще один майже зруйнований пам’ятник оновлювала майстриня у Кам’яних Потоках.
Ось така творча натура Тамара Брусило проживає поряд з нами, життя якої у сучасних реаліях тісно переплелося з війною, посунивши буденні мрії на невизначений термін… Як і в більшості з нас.
Нагадаємо, родину Брусило у 2024 році визнали «Родиною року» на кременчуцькому фестивалі «Сильні духом».
Любов Мирна
Фото з власного архіву Брусило