Кременчуцька газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Вівторок, 7 Лютого 2023
Facebook Twitter Instagram Кременчуцька газета на Youtube

Ви є тут

Від «Солодкої спокуси» Дурунчі до MonteCarlo: історія кременчуцької тютюнової фабрики

3 грудня 2022

До 180-річчя із дня заснування підприємства.

Не одне покоління місцевих тютюнників пройшло через кременчуцьку тютюнову фабрику. Адже її історія розпочинається з 1842 року. Раніше таких фабрик у нашому місті було декілька. Тож місцеві працівники тютюнової галузі були активними учасниками революційних процесів, які відбувалися у нашому місті.

Старожили Кременчука досі згадують епізод з трилогії письменника Олеся Гончара, де боєць-мінометник запитує піхотинця, чи є у нього тютюн. Той пропонує трофейні гаванські сигарети, на що чує відповідь: «Ех, барахло, братику. Кременчуцької махорчоки б!».

Розповідають і про часи, коли на магазинних полицях вишикувавшись у ряд цигарки саме кременчуцького виробництва: «Казбек», «Шахтарські», «Біломорканал», «Північ», «Прима», «Памір», «Космос», а поряд обов'язково височіла гірка пакетиків махорки.

Цигарки для невістки

Володарем першої тютюнової фабрики у нашому місті, заснованої на вул. Біржовій (нині вул. Ревенка), став фабрикант, купець, нащадок тюркської народності у Кременчуці Садука Дурунча. Річний оборот його фабрики уже на ті роки становив 400 тис рублів. Саме його родина дала початок тютюновому бізнесу, продукцію якого розвозили далеко за межі міста та країни. Є і цікава розповідь про створення Дурунчею нешкідливих – жіночих цигарок «Солодка спокуса».

Як розповіли нам у Кременчуцькому краєзнавчому музеї, у Дурунчі була емансипована невістка Амалія. Свого часу вона закінчила гімназію у Санкт-Петербурзі і, приїхавши до Кременчука, місто здавалося їй дещо провінційним. До того ж, усіх шокувала звичка Амалії палити, не зважаючи на те, що дівчина мала чимале придане, була освіченою та дотепною. Тому родину, не дивлячись на забаганку жінки, з радістю приймали у кращих будинках міста.

Тож досить швидко серед кременчуцьких жінок і навіть дівчат, які вважали себе сучасними, почалася мода на паління. Попит на дорогі сорти сигарет фабрики Дурунча зріс. Амалія стала їх живою рекламою, оскільки курила лише продукцію свекра. Однак тривало це доти, доки старий Дурунча не розговорився з лікарем і не дізнався про новітні дослідження шкідливого впливу нікотину на жіноче здоров’я. Фабрикант не на жарт розхвилювався: адже у його древнього роду повинен народитися здоровий нащадок. Вимога свекра, щоб невістка кинула палити, була категоричною. Однак позбутися звички стало не так-то просто, хоч Амалія і намагалась. Зрештою, свекру також було шкода псувати відносини з невісткою. Тому згодом з’являються нешкідливі цигарки без нікотину.

Їх назвали «Сабу» – «Солодка спокуса». Вони були доволі дорогими, продавалися у гарних фірмових коробках із жерсті.

До речі, згодом у Амалії народився здоровий малюк. А палити жінка згодом таки кинула.

Від рабства до свободи

Згодом, у 1902 році Дурунча продав своє підприємство фабриканту Гурарію. У той же рік до 60-річчя заснування першого виробництва тютюну у Кременчуці навіть випустили срібний значок з Гербом Полтавської губернії.
Через попит та вдале розташування у нашому місті починають з’являтися і інші тютюнові фабрики. На них переробляли махорку виробництва Полтавської та Чернігівської губерній, тютюн надходив з Криму, Кавказу та Туреччини. Автори книги «Кременчуцька тютюново- махоркова фабрика» Євселевський , Плаксій та Сергієнко наголошують, що географія реалізації тютюнових виробів була дуже широкою: не лише до різних районів Російської імперії, а й Польщі та Латвії.

Зазначимо, у 1883 році у місті з’являється тютюнова фабрика купця М.Володарського, у 1887 – тютюново-махоркова фабрика «Т-во О.Сандомирського і К.Рабіновича», у 1897–тютюново-махоркова фабрика купця першої гільдії С.Д. Володарського, у 1901–тютюново-махоркова фабрика «Т-во С.Герштейна і С.Клейна», у 1904–тютюново-махоркова фабрика купців І.О.Володарського і П.Я Грицевського.

До речі, саме тютюнові фабрики тих років стали центром зародження перших робітничих страйків у місті. Адже на них здебільшого працювали діти та підлітки, а заробітна плата вважалася низькою, у порівнянні з іншими спеціальностями. За даними Департаменту торгівлі та мануфактури, середній заробіток на той час при 12-годинному робочому дні становив 233 карбованців на рік, а в тютюновій промисловості – 147 крб. За цих умов лише одиниці відпрацьовували декілька років на фабриках, не наживши собі туберкульозу, катару горла та емфізему.

Значно погіршилося становище робітників і в період промислової кризи 1900-1903 років. Тоді тютюнові фабрики у Кременчуці практично зупинилися. Якщо у 1901 році на 8 фабриках працювало 647 робітників, то у 1903-му – виробляли продукції лише дві. Для цього задіяли 151 робітника.

У місті поширювався невдоволення працівників. Через це 25 квітня 1902 року страйкували 35 із 65 робітників фабрики Володарського. 26 червня – на фабриці І.С. Рофе. Підприємці були вимушені скоротити робочий день на одну годину.

Із 1904 року починається новий набір робітників і на кінець року уже на семи фабриках працювали близько 1 тисячі робітників.

Як і по всій країні, соціал-демократичний рух у Кременчуці пройшов шлях розвитку від нечисленних гуртків до масової політичної організації. У звітах жандармського управління є дані про Кременчуцький комітет «Соціал-демократичної робітничої партії». Під його впливом зростає і політична самосвідомість робітників. Також працівники місцевих тютюнових і махоркових фабрик взяли участь у мітингу 4 грудня 1904 року. Понад 500 осіб з більшості підприємств міста зібралися в нагірній частині Кременчука. Учасники закликали до повалення самодержавства та встановлення демократичної республіки. Тоді 90 учасників арештували. Однак жодні репресії вже не змогли зупинити наближення революції, на яку піднімались народні маси. Тож після квітневих страйків на фабриках Титієвського і Животовського на 20% підвищили зарплату, робочий день зменшили на 1 годину, володарі фабрик погодилися оплачувати ½ заробітку під час хвороби працівника.

(Фото - 1995 р. Тютюнова фабрика, що належала родині Гураріїв).

Не припинялися страйки і у наступному десятиріччі. Так, 12 лютого 1916 року 100 дівчат фабрики Рабіновича припинили роботу, вимагаючи підвищення зарплати. Місцева влада, щоб не допустити масового страйку, запропонувала власникам частково задовольнити вимоги. 16 червня цього ж року страйкували на фабриці Гурарія. Робітники вимагали створення загальноміської каси і робітничої лікарні. Унаслідок–на махорковій фабриці М.Немеця створили фонд допомоги страйкуючим. Усі робітники щомісячно туди вносили по 30 коп. Після страйків на фабриках Немеця, Рабіновича, Амстиславського, Абрамова зарплатню підвищили на 15-20%.

Початок мирного будівництва

Станом на червень 1920 року в Україні залишилося 33 підприємства тютюнової галузі. 16 вересня постановою Промбюро всі тютюнові, махоркові і гільзові підприємства України націоналізували. Таким чином, фабрики Кременчука оголосили державною власністю і підпорядковувалися вони Головному управлінню держтютюнової промисловості. На цей час у місті діяла одна тютюнова та 12 махоркових фабрик.

У 1928 році у Кременчуці функціонувало вже дві тютюнові фабрики: державна та кооперативна. Працювали на них 2 тис 229 осіб. Дана промисловість почала займати одну з провідних галузей у місті. Відбувалася реконструкція махоркових цехів, зростало виробництво, покращувалася якість продукції, працівників відправляли на навчання за кордон, при підприємствах створювали гуртки самодіяльності та відкривали бібліотеки.

І знову війна

Мирну працю обірвав напад гітлерівської Німеччини. На той час у Кременчуці діяла вже одна тютюнова-махаркова фабрика. Багато її робітників мобілізували до армії. Розгорнулася оборона праця у цехах. Також створювалися загони народного ополчення. Під час жорстоких боїв під Кременчуком вирішили евакуйовувати матеріальні цінності. Демонтували та вивозили з міста і обладнання тютюново-махоркового виробництва.

Кременчужани-робітники одержали наказ евакуйовуватися до Свердловська.

Після обстрілів та підпалів те, що залишилося від тютюнової фабрики, фашисти вивезли до Кам’янця-Подільського. Вартість збитків складала 6 млн 400 тис крб. Тікаючи, німці знищували махоркові виробництва.

Після звільнення міста від окупантів, Кременчук відвідали представники республіканського керівництва «Укртютюнмахортрест», які вирішили виробництво махорки залишити на території місцевої махоркової фабрики, на ній організувати виробництво цигарок та паралельно відбудовувати будівлі підприємства, які обгоріли.

З 17 жовтня по 31 грудня 1943 році фабрика працювала лише 8 днів. За цей час випустили 44 тис 154 кг махорки.

З 1944 року під час поствоєнної відбудови на махоркову фабрику почало надходити технологічне обладнання з усіх куточків Радянського Союзу. Річний план випуску продукції виконали на 101,1%, денна норма виробітку почала складати 210%. Упродовж 1944 року на відновленому підприємстві виготовили 1 тис 200 тонн махорки.

У той же час, саме у роки Другої світової війни кременчуцьку махорку курили всі фронтовики. Як розповідає місцевий краєзнавець Євген Бергер, на той час підприємство отримувало листи подяки з різних куточків фронту. Наприклад: «Гвардійський фронтовий привіт славним подругам нашого героїчного міста Кременчука. Нехай кременчуцька махорка буде кращою!» або: «Прикурюючи вашу махорку після бойової роботи, курильщики відмінно відгукуються про її якість».

«На той момент кременчуцька махорка була на першому місті у країні. Їй навіть присвятили пісню з рядками «Ех, махорочка, махорка, поріднились з тобою», – пригадує Бергер.

З кінця 80-х і до сьогодні

З 1989 по 1993 роки для працівників підприємства збудували 9-поверховий житловий будинок. Більше 120 працівників отримали безкоштовне житло. На фабриці створили оздоровчий комплекс з сауною, басейном, кабінетом лікувальної фізкультури.

У 1993 році в Україні з’явилося перше спільне українсько-американське підприємство з випуску тютюнових виробів – ЗАТ «Р.Дж.Р.Тобакко-Кременчук».

У 1999 році японська компанія «JTI» купила в американської компанії «RJR» спільне підприємство «Р.Дж.Р.Тобакко-Кременчук».

Штаб-квартира JT International розташована в Женеві.

На сьогодні на фабриці виробляють найпопулярніші у світі марки цигарок: Camel, Winston, Magna, MonteCarlo, MildSeven. Компанія виробляє та реалізує понад 90 марок сигарет у понад 120 країн світу.

Нагадаємо, легенди рідного Кременчука.

 

Ліна Романченко

Фото: Кременчуцький краєзнавчий музей

Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию
Афиша Кременчуга
Ви сповіщаєте про хибодрук в наступному тексті:
Щоб надіслати повідомлення натисніть кнопку "Сповістити про хибодрук". Також можна додати коментар.

Ми в Telegram

Підписатися