До Міжнародного дня боротьби за права людей з інвалідністю, який світ відзначає 5 травня, Кременчуцька газета вирішила звернути увагу, наскільки наше місто є доступним саме для таких мешканців.
Транспорт, під'їзди житлових будинків, заклади культури та об'єкти торгівлі, згідно з Конвенцією ООН про права людей з інвалідністю, мають бути доступними для всіх. І вирішувати ці питання належить державі.
Будинки та вулиці міста
Міжнародний день боротьби за права людей відзначають один день на рік - 5 травня, однак боротися за свої права людям з інвалідністю доводиться щодня і, без перебільшення, щохвилини.
На думку глави кременчуцької громадської організації «На крилах надії України» Костянтина Кууска, доступною для візочників у Кременчуці є лише вулиця Шевченка. А стандартні «хрущовки» в місті будувалися без урахування будівельних норм. І тому зараз добудовувати пандуси, що відповідають будівельним нормам, до «ненормальних» домів - утопія. Однак місто потроху таки стає доступнішим для людей з особливими потребами.
«Раніше мало хто думав про людей з інвалідністю. А зараз процедура прибудови пандуса видається чимось фантастичним. Щоб прилаштувати його, потрібно створити, затвердити проект, отримати дозволи, заплатити за експертизу пожежним, санепідслужбі, робочим. У підсумку, пандус, зроблений за всіма нормами, буде коштувати десятки тисяч гривень. Але він, наприклад, може йти практично вздовж усіх вікон квартир першого поверху, адже потрібно дотриматися ухилу 8 градусів. Тут дуже багато нюансів і невідповідностей. На мій погляд, у кожному конкретному випадку потрібно вирішувати питання прибудови пандуса індивідуально», - говорить візочник Костянтин Кууск.
На сесії міськради 27 квітня депутат від фракції «Рідне місто» Володимир Шибашов підняв питання про внесення змін до міської програми «Турбота», щоб облаштувати пандуси, в тому числі й відкидні, на перших поверхах житлових будинків.
«У нас в місті, за даними департаменту соцзахисту населення, 525 візочників. З них більше половини живуть саме у «хрущовках» і практично позбавлені можливості вийти на вулицю. У будинку №37 на проспекті Свободи (колишня вул. 60 років Жовтня) ми для проби встановили розкладний металевий пандус. Його ціна - не більше 3 тис грн, але для візочника - це спілкування і можливість пересування. Навряд чи встановлення дорогого пандуса, який би повністю відповідав будівельним нормам, було би реальним у цьому випадку», - говорить Володимир Шибашов, уточнюючи, що на даний момент у нього є звернення від двох десятків колясочників із замовленнями подібних розкладних пандусів.
Депутат уже звернувся до колег з проханням про виділення додаткових коштів з міського бюджету в рамках програми «Турбота», що вже кілька років діє в місті. Також не виключає Володимир Шибашов і можливості співпраці з іноземними інвесторами, які надають кошти для того, щоб міста стали доступнішими для людей з інвалідністю.
За словами Володимира Шибашова, будівельні норми не дозволяють освоїти бюджетні гроші без узгодження з депутатським корпусом. Саме тому питання будівництва пандусів (зовнішніх і внутрішніх) буде піднято на одній з літніх сесій міськради.
Транспорт
Громадський транспорт у Кременчуці таки, як виявилося, є доступним для людей з інвалідністю. Про маршрутки не йдеться, а ось нові львівські тролейбуси обладнані висувним пандусом і можуть запросто взяти візочника «на борт». Але є одне «але». Пасажири, які на зупинках оточують тролейбус у щільне кільце, просто заважають водієві відкинути пандус, щоб колясочник заїхав у салон.
За словами Костянтина Кууска, є у Кременчуці навіть соціальне таксі для людей з інвалідністю. Однак викликати таку машину клієнтові не так просто - потрібно записатися заздалегідь, щоб потрапити в «маршрут» цього авто.
Сфера послуг
Торгові точки міста з часом стають все доступнішими для людей з особливими потребами. За словами Костянтина Кууска, підприємці встановлюють спеціальні кнопки виклику, проте самі ж кременчужани незабаром їх зривають.
Україна приєдналася до Конвенції ООН про права людей з інвалідністю, а ось чи приєднався до конвенції кожен українець – це питання кожен повинен поставити собі сам. І не тільки 5 травня.
