Містяни, народжені в рік Свині, розповіли про те, ким перевдягалися на новорічні ранки та поділилися спогадами про святкування й подарунки, які найбільше запам’яталися.
Новий рік – одне з найбільш таємничих, фантастичних свят, яке обіцяє здійснення мрій кожному, хто вірить у дива. Очікують чуда не тільки діти, але й дорослі, навіть якщо вони зовні серйозні й не подають виду, що й досі вірять у казку. Які новорічні традиції мають та ким були в дитинстві відомі в місті персони, дізнавалася Кременчуцька газета.
Володимир Шибашов – депутат Кременчуцької міськради
«Новий рік – це сімейне свято. У нас двоє дітей (сину – 22 роки, доньці – 15). Раніше вдома влаштовували вистави з Дідом Морозом, Снігуронькою, Бабою Ягою та іншими персонажами. Дідусь працював Дідом Морозом, а я – ким скажуть. Одного разу після вистави зібралися за столом, і дочка, яка грала Снігурку, попросила всіх покликати Діда Мороза, щоб запалити ялинку. Всі голосно кілька разів позвали, але його не було. Коли пішли шукати, знайшли дідуся в дитячій кімнаті: в очікуванні свого виходу він… просто заснув. А ще якось у переддень Нового 2010 року подарували дітям кота. Добре пам’ятаю ці емоції.
Що стосується мого дитинства, то у школі я вчився на «відмінно». Тому кожного разу мені в новорічних виставах давали найвідповідальнішу роль, де найбільше слів. Був якось в образі агента ЦРУ.
Із подарунків, що найбільше запам’яталися – це нові джинси, які мені мама з Москви привезла, коли я був у сьомому класі. Я тоді вважався одним із наймодніших у класі».
Тетяна Сідерка – депутатка Кременчуцької міської ради
«Я – консервативна людина і вважаю, що Новий рік – це сімейне свято. 31 грудня ми з сім’єю їздимо до всіх прикрашених ялинок у місті. Вважаю, що подарунки – це щось миттєве, що швидко забувається. Ціную більше емоції.
А саме свято можу зустрічати за двома варіантами: або вдома, або на роботі в кафе. Моє коронне блюдо – це якийсь незвичний бутерброд. Наприклад, із салом та огірком».
Василь Хоменко – депутат Полтавської обласної ради, голова первинної профспілкової організації ПАТ «Укртатнафта»
«Я – мисливець. На початку двотисячних якось розіграв своїх товаришів по рушниці. Коли підстрелили дичину і прийняли по 50 грамів, я відійшов у сосни і надів костюм Діда Мороза. Іду і кричу: «Є хтось у лісі?». Мисливці здивувалися: звідки ж міг взятися Дід Мороз і чи він справжній? Були варіанти, що Дід заснув під деревом чи випав із саней та інші. А як зняв бороду, то довго всі сміялися та фотографувалися.
Я народився у сім’ї мисливця, тож вдома були шкіри впольованих тварин. На новорічні свята на мене в дитинстві надягали деякі з них, і я був то зайчиком, то вовчиком.
Найцікавіший новорічний подарунок, який я отримав – це кольоровий телевізор у 80-х роках. Ми з дружиною у переддень свята його купили».
Олена Сьомик – президентка Кременчуцької філії Малої академії наук України, заслужена працівниця освіти
«Зазвичай Новий рік зустрічаю вдома з усією сім’єю. А вже 1 січня ходимо в гості. В дитинстві я, як і всі дівчатка, була сніжинкою. Я з батьками жила в Одесі, а в Кременчук до бабусі приїздила. І саме в цьому місті, коли мені було лише три рочки, найбільше мене вразив новорічний салют.
Із новорічних подарунків найбільше запам’яталося, як чоловік подарував пальто. Подарунки з дитинства не пам’ятаю, я наче завжди була дорослою.
Хоча є в мене один кумедний випадок. Дуже якось хотілося велосипед. І в один рік мені Дід Мороз приніс аж два: від батьків і від бабусі».
Спогади ворушила Тетяна Красельникова
Фото з сімейних архівів героїв
