Веселі курйози у школі та поза нею.
Частіше за все педагогів ми звикли бачити серйозними та заклопотаними, привітними, терплячими і ледь усміхненими, адже вони біля наших дітей – на роботі. Але вони теж звичайні люди – з почуттям гумору та життєвими радощами. Напередодні Дня вчителя, який традиційно відзначається у першу неділю жовтня, Кременчуцька газета зібрала кумедні історії від педагогів.
Любов Михайлик, директорка Кременчуцького ліцею №4
Найбільш потішними і тими, хто викликає найбільшу радість, є, звісно, учні початкових класів. Про них можна говорити безкінечно. Ось, наприклад, останні «приколи».
У 2 класі закінчується урок, всі здали зошити, а один учень ходить уздовж дошки туди-сюди.
– Миколко, а ти чому зошита не здаєш?
– А я й сам не знаю! – щиро дивується малий.
У цьому ж класі, на уроці української діти пишуть у зошитах в лінійку. Але один чомусь пише в зошиті в клітинку.
– Сергійку, ти чому такий зошит обрав? – звертається до нього вчителька.
– А хіба є різниця? – серйозно відповідає малий.
Олена Сьомик, учитель колегії №25
Якось у мене був хіміко-біологічний клас. На одному з уроків всі по черзі виходять до дошки, ідеально знаючи формули. Я вдивляюся у клас – чи бува ніхто нікому не підказує? Ніде, ніхто… От радість, думаю, як повивчали. А потім підходжу до дошки, щоб самій написати приклад, а там легенько і хитренько написані формули, щоб помітно було лише зблизька. Я поставила четвірки всім – за старання.
Згадує Олена Броніславівна і кумедні моменти з життя вчителів.
«Якось (розповіла педагог), після багатьох уроків її подруга-вчителька втомлена заскочила до тролейбуса і говорить пасажирам: «Добрий день, всі можете сідати», – посміхається жінка.
Про кумедні моменти школярів-початківців розповідають не тільки вчителі, а й батьки. Анна Мірошникова, член батьківського комітету 2-го класу Кременчуцького ліцею №4, записала для Кременчуцької газети розповіді від батьків:
– Наш хлопчик перші два дні розповідав, що в їдальні цікаво подають блюда: щоб поїсти борщ – треба спочатку з’їсти друге. Він так і їв. А потім ми з’ясували, що там ніби тарілку з другим ставлять на тарілку з першим.
– Вчителька розповіла мені, що моя дитина залізла руками в суп іншому хлопчикові. На моє питання «Навіщо?», син відповів: «А у нього були три галушки, а у мене одна. Я хотів, щоб було справедливо...»
– А наш Ванька в перший день, завітавши в їдальню на обід, обробив руки стерилізатором. Та не зрозумів вчительку, що треба сідати за стіл, пішов у клас і чекав доти, поки йому туди обід «доставлять».
– Андрійко на питання про хороше і цікаве відповів: «Казки нам на групі продовженого дня читають по частинах: супер-книжка, краще ніж у дитячому садочку!»
– Моя Ліза в захваті від комара під мікроскопом! Прийшла і сказала: «Монстри ці комарі, не дарма вони так кусають!»
– Валентин сидить, кряхтить над «паличками і крючечками», вчиться писати... Сопе і, висолопивши язика, виводить черговий гачок... Сам собі бурмоче заклопотано: «Ні сну, ні спокою!»... І пише далі.
- Катя перед сном запитує: «Для того, щоб стати доктором, треба тільки писати гачки і завертати листочки?... І це усе 11 років?».
– Микита на питання: «Cинку, у тебе був якийсь смішний або просто веселий випадок у школі?», зі здивованим виразом обличчя відповів: «Мама! Це ж школа! Там все повинно бути серйозно. Там не до жартів. Там вчитися потрібно!»
Звісно, прочитавши смішні розповіді батьків та педагогів, ми посміхнулися. А ось учителям треба прикласти масу зусиль, щоб пояснити дитині, як треба поводитися, на що звертати особливу увагу, зацікавити дитину своїм предметом та надихнути на бажання вчитися.
Тож, нехай ваше дозвілля складається не тільки з перевірки зошитів та написання методик, але й буде насиченим, змістовним, сповненим чудовими миттєвостями особистого життя. Зі святом вас, педагоги!
Ліна Романченко
