Дрогобицька солеварня – єдино діюча в Україні. Там добувають ропу, з якої виварюють до 60 тонн солі на місяць. При цьому технологія не змінювалась століттями.
Солеварня працює на одному місці із 1390 року. Вважають, це одне з найдавніших підприємств Європи. Днями журналістка Кременчуцької газети побувала тут і мала змогу на власні очі побачити процес перетворення ропи на сіль.
Екскурсію підприємством проводила працівниця із 45-річним стажем Оксана Бунда.
Уже зустрічала вона туристів біля пам’ятки - будинків складів 1889 – 1875 рр., що складаються з двох видовжених блокованих цегляних будинків під керамічною черепицею, дата будівництва орієнтовно 1889 р. Історичне призначення стайні, нині – склади.
Цікаво про сіль з Дрогобича
Вчені вважають, що походження назви частини України Галичина є від солі. Грецькою кухонна сіль звучить як «гальц», «галіт». Коли через пісок та глину фільтруються підземні води, далі у них галіт розчиняється й утворюється природний розсіл. Перша писемна згадка про сіль у Дрогобичі датується 1390 роком. Дрогобицька солеварня безперервно діяла з 14 століття на одному і тому ж місці, біля джерел «сировиці» — соляної ропи. Протягом століть розквіту Дрогобичу сприяла солеварня, яка постачала сіль не лише до Галичини і Закарпаття, але і для Волині, Холмської землі, Київщини. «Дев’ять дрогобицьких топок солі» постійно фігурували на міських печатках ще від XV ст. Чому саме дев’ять? Число дев’ять символізує вісім передмість і одне середмістя, з яких на той час складався Дрогобич.
1565 року в Дрогобичі було виварено 26 тисяч бочок солі, в тому числі близько половини на приватних солеварнях, а решта на королівській жупі.
Яка вона "Королівська жупа"?
Головним ядром і найстаршим об’єктом комплексу Дрогобицької солеварні є шахта соляної ропи №1 – “Королівська”, яка діяла з давніх-давен, із деяких джерел відома дата заснування 1473 р. Саме біля цього першого джерела і почала формуватися солеварня.
Шахта соляної ропи №1 – невелика одноповерхова, двоярусна, дерев’яно-цегляна будівля каркасного типу. Будівля складається з двох об’ємів різної форми та габаритів. Це найстарша частина споруди, що розташована безпосередньо над соляною шахтою, побудована у 1875 р. та дещо розширена у 70-х рр. XX ст. для встановлення нового соледобувного механізму. Другий об’єм – прибудова для парової машини поч. XX ст. (30-40 рр.), виконана з дубового каркаса, який заповнений випаленою цеглою.
Потрапивши сюди відразу в око впадає корозія. Сіль роз'їдає конструкції будівлі, насосне обладнання, так що все потрібно дуже часто змінювати.
Зі століття в століття
Як розповіла екскурсоводка, технологія видобутку і виварювання солі у Дрогобицькій солеварні залишається незмінною протягом століть. Сіль виварюють із природної ропи. Ропу добувають у шахті на глибині 50 метрів.
А це вниз вглибину земних надр, як 12 поверховий будинок. Відомо, що при максимальному виробництві, то тут можна виготовляти 450 тонн солі в місяць. Зараз виробляють десь 700 кілограмів солі щодня. Але левову частину ропи продають непереробленою. Зокрема її закупляють підприємства харчової промисловості, ті ж хлібопекарні.
Саме під Дрогобичем залягають формації соляної ропи. Вона тягнеться аж до Кракова. Але в день із цієї соляної ріки можуть викачувати не більше 50 метрів кубічних соляної ропи, тобто насоси мають працювати не більше 10 хвилин на годину.
"Те, що ми сьогодні не викачали, ми завтра два рази не маємо права взяти, тому що йде міграція", - пояснює пані Оксана.
Очищення ропи
Після шахти соляний розсіл потрапляє у дерев’яні місткості, які називаються розсолозбірники. Вони датуються 1873 та 1878 роками будівництва. Вони знаходяться із заходу від солеварного цеху №2. Це одноповерхові дерев’яні (хвойні породи) споруди на дубових палях з басейнами (вмістилищами для накопичення соляної ропи).
Тут ропа має відстоятися, щоб осіли всі додаткові домішки - глина, гіпс тощо. Тоді чистенька ропа використовується для виробництва. Чим цікава ця будівля - при її зведенні не використано жодного цвяха. А ще скрізь дерево наскільки просякнуто сіллю, та і в повітрі специфічний запах.
Глибина басейнів не така і велика – на рівні 1 метр 20 сантиметрів. Але краще людині сюди не потрапляти. Щільність така, що людину викидає нагору, стати на ноги не можливо. А якщо ропа потрапляє на слизові оболонки, ті ж очі, то це може бути непоправним.
Після відстійника соляний розсіл виварюють у чанах, які підігрівають дровами. Розсіл нагрівається, вода випаровується і кристалізується сіль. Оксана Бунда нагадує, що за часів радянського союзу в технологічному процесі використовували природний газ. Але довелось від цього палива відмовитися і повернутися до дрів. Тож технологія тепер незмінна з XIII століття. І тут пишається тим, що єдині такі солевари в Україні.
До речі, сіль після виварки в чанах виходить ніби кристалізована.
Її в такому вигляді засипають у мішки й сушать за допомогою центрифуги. Тут говорять, що всю Україну сіллю не забезпечать. За потреби хоча б Львівську область.
Зараз Дрогобицька солеварня – державне підприємство. Тут задіяно до 50 працівників. Його вдалось зберегти у складні часи. Зараз тут розвивають туристичні маршрути.
З відкритих джерел відомо, що міська влада Дрогобича готова прийняти солеварню в комунальну власність. Аби привести ту ж територію і приміщення до ладу. Зараз дуже впадає в око, що чимало всього тут потребує реконструкції.
Посередині лінії між двома церквами
Оксана Бунда вказує, що солеварня знаходиться на уявній ліній між двома церквами. А саме церквою Святого Юри.
Це пам’ятка галицької дерев’яної архітектури кінця XV — початку XVI століть, одна з найкраще збережених і належить до числа найкращих пам’яток давньої української сакральної архітектури. В інтер’єрі іконостас 1659 року та розписи XVII століття. Внесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
А також Церквою Воздвиження Чесного Хреста, яка теж вважається однією з найкращих зразків галицької дерев'яної архітектури, та сама теж потребує ремонту.
Тож влаштовувати тут велике виробництво із солі, залучаючи потужне устаткування, не можливо.
Про "Світ навиворіт" і фільм "Довбуш"
Під час екскурсії пані Оксана не одноразово згадувала, як на підприємство приїжджав Дмитро Комаров і знімав передачу про солеварню у програму "Світ навиворіт". Його навіть у шахту спустили, хоч для цього довелось викликати фахівця, який має для цього доступ. А ще саме тут знімали деякі сцени українського фільму про Олексу Довбуша. Саме біля басейнів - відстійників. Залучали до зйомок і працівників.
І про найцікавіше - на Дрогобицьку солеварню можна потрапити, записавшись на екскурсію. Контакти можна знайти на сайті підприємства Екскурсії проводять. коли збирається група із 10 чоловік. Тут же на підприємстві працює сувенірна крамничка, де можна купити сіль. І навіть скуштувати солоної кави.
Олена Ліпошко
Фото авторки
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
