Кременчуцька газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Четверг, 23 Вересня 2021
Facebook Twitter Instagram Кременчуцька газета на Youtube

Вы здесь

Кременчуцький особняк, на який «сходила манна небесна»

 

25 липня 2021 09:00

У цьому будинку колись панувала затишна атмосфера. Минав час, змінювалися господарі, а будівля й досі привертає до себе увагу. Продовжуємо розповідати цікаві історії* про Кременчук.

Є у Кременчуці будівля, що милує око – це будинок фабриканта Рабиновича (на фото). Помандруймо у затишний квартал між вулицями, які раніше мали назву Кривогрязна (зараз вул. Троїцька), Міщанська (Софіївська), Приютська (Горького) і Бульварна (Богаєвського). Саме там, на колишній вул. Чапаєва, а нині вул. Софіївській розташувався будинок Рабиновича.

Як згадує у книзі «Вулицями старого Кременчука» дослідниця історії Кременчука Алла Лушакова, тодішнє «Товариство Ф. Сандомирський і Н. Рабинович» побудувало у 1887 році в нашому місті тютюново-махоркову фабрику. Саме тут, у центральній частині підприємства, звели і будинок його власника – Нохіма Рабиновича.На жаль, місцеві краєзнавці не знають імені архітектора цієї споруди.

«Але стиль та задумка будинку однозначно підтверджують, що створювався він унікальною спорудою та вирізнявся цікавими деталями, замовленими спеціально для родини власника», – коментує краєзнавець Євген Бергер.

Дійсно, якщо придивитися до архітектурних деталей будівлі, можна помітити елементи, що вирізняють її серед будь-яких інших у місті. Наприклад, над входом і сьогодні можна побачити металевий навіс із вилитими ініціалами власника – Н.Р.

Він, як і декілька металевих балконів, знаходиться на будинку з часів його зведення. На фасаді вгорі – декілька виліплених єврейських (модифікованих) зірок, що пояснює релігійні вірування родини Рабиновичів. Також приємно дивує барельєф на передній стіні – обличчя грецького бога виноградарства Діоніса.

Виділяє будинок з-поміж інших і фасад жовто-коричневого кольору з декількома аркоподібними вікнами.
Як і належить знатним будинкам, складається дім Рабиновича із трьох поверхів. У нижньому (підвалі) розташовувалася кухня. На першому та другому – спальні, кабінет господаря, зала для гостей. До речі, в останній стояло дороге піаніно, звуки якого через роки ще почують багато людей. Але про це – трохи згодом.

Знак згори на «єврейські кучки»
Повернемося до оповідок про власника будинку. Разом зі своїм колегою Нохім Рабинович створив велику тютюново-махоркову фабрику, яка дозволила дати роботу тисячам городян. За даними краєзнавців, туди на роботу приймали переважно євреїв. На Різдво фабрика «йшла» на два тижні у відпустку, та на один тиждень – під час Великодніх свят. Такі оплачувані вихідні можна пояснити релігійністю власника. Адже паралельно підприємництву, Нохім обіймав посаду старости юдейського молитовного будинку «Бейс-Яків», розміщеного у домі його компаньйона на тій самій вулиці.

Через повагу до оточуючих та дотримання релігійних канонів Рабиновича у його будинку завжди панувала тепла атмосфера. Бергер переповідає, що на єврейське свято Суккот (в народі його називають «єврейські кучки») Нохім давав завдання своєму служці Івану Корніленку перевіряти погоду і так зване благословення від вищих сил. Той вилазив на горище, відчиняв люк у даху. За спогадами самого Івана, щоразу після виконання вказівки господаря на голову «Ваньки» сипалася дрібна крупа, що у євреїв асоціювалася із манною.

Революція, піаніно та композитор Майборода

Революція 1917 року не дає можливості родині жити спокійно. Донька Рабиновича разом із чоловіком емігрувала до Франції, потім до Америки. Сам же Нохім покидати Кременчук відмовився. Після революції його доля невідома.

Тож у 20-ті роки кардинально змінюється і доля будинку. Фабрику націоналізували та перейменували на «Самокат», а з особняка зробили їдальню для її працівників.

«Кухня так само розміщувалася у підвалі. А на першому поверсі поламали перегородки та зробили загальну залу. Те саме піаніно Рабиновичів стояло в залі. Музикант фабрики, який числився штатним працівником, кожного обіду грав присутнім на інструменті, і всі обідали під музику, що піднімало настрій робітникам», – розповідає Бергер.

Під час війни піаніно зникло. А старі фабричні рецепти махорки та тютюну користувалися чималим авторитетом і після націоналізації підприємства. Тому кременчуцька продукція вважалася чи не найкращою серед солдатів.

Особняк же продовжив бути кухнею та столовою не лише для фабрикантів, а й для місцевих студентів, які приходили туди пообідати.

«Навчаючись у 26-му училищі, ходив сюди і студент Григорій Майборода, який згодом став відомим композитором. Тож, імовірно, він чув гру того самоно піаніно», – припускає краєзнавець.

Життя у часи війни

Пережив особняк і німецьку окупацію. У ту пору робота фабрики тимчасово призупинилася. Мама краєзнавця, Олександра Бергер, яка свого часу була кухаркою на цій кухні, переповідала декілька історій того часу.

«Заїхали німці, а там була вередлива пічка, її не могли розтопити. До мами прибіг один із працівників і попросив допомогти. Після того, як пічка запрацювала, чоловік вручив мамі дві живі курки, які допомогли родині у непрості часи. Була ще одна історія, коли до місцевого шпиталю приїхала якась комісійна перевірка. Маму попросили організувати для них обід. Готувати допомагали німецькі помічники. Після цього до неї підійшов офіцер зі словами «Фрау, вас викликає генерал». У неї, звісно, підкосилися ноги. Однак зайшла до зали, а перед нею встав генерал та всі офіцери – подякували за смачну вечерю. Після цього генерал наказав шоферу завантажити машину делікатесами та довезти маму додому», – згадує Бергер.

До речі, німецьких солдатів годували дуже ситно. За розповідями історика, їм до гарніру подавали по цілій запеченій курці. Уже під час окупації фабрика продовжила працювати. А після відступу нацистів будівлю підпалили.

«І лише у 50-х роках особняк реконструювали разом із фабрикою. Щоправда, вже не на таких, як колись, площах. Адже на великій частині територій звели житлові будинки. На той час у будинку Рабиновича діяла контора з бухгалтерією», – згадує краєзнавець.

Зараз будинок знаходиться під охороною держави як пам’ятка архітектури.
Із 2019 року в ньому розташовується Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації.

*Див. №24 від 17 червня 2021 року, №27 від 2 липня 2020 року, № 36 від 5 вересня 2020 року.

 

 

Ліна Романченко

Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!

Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube telegram Facebook Live
Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть слово, натисніть CTRL + Enter і відправте повідомлення в редакцію

Ми в Telegram

Інші новини

Афиша Кременчуга
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Ми в Telegram

Підписатися