Вічна пам'ять!
Сьогодні у Свято-Миколаївському соборі Кременчука панувала важка, невимовна тиша. Громада прощалася з Артемом Миколайовичем Чабанюком — сержантом, командиром взводу, який віддав життя за Україну. Йому було лише 26 років. Попрощатися з воїном прийшли рідні, близькі, друзі та дуже багато людей із села Висока Вакулівка, де Артем провів своє дитинство.
Як повідомив офіцер відділення ЦВС лейтенант Віталій Іванчиков, Артем Чабанюк народився 4 серпня 1999 року. Він обрав шлях військового ще до початку повномасштабного вторгнення, підписавши контракт у жовтні 2021 року. Життя командира обірвалося 15 червня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Болдирівка Куп’янського району Харківської області.
Артем народився і жив у Кременчуці, навчався у Високовакулівській загальноосвітній школі, згодом закінчив Кременчуцький фаховий коледж транспортної інфраструктури та технологій і працював на Укрзалізниці. Без батька, чоловіка та сина залишилися дві доньки, дружина та тато.
Життя Артема змалечку було непростим — хлопчик рано втратив маму, його вихованням займалася тітка. Проте труднощі не зламали його характер, а лише загартували. Односельці та друзі згадують його як світлу, щиру та надзвичайно виховану людину.
Зі сльозами на очах дитинство Артема пригадує його сусідка, односельчанка Валентина. Вона розповіла, що пам'ятає його років з п'яти, саме тоді померла його мама:
«Артем ріс по сусідству з моєю тіткою. Він був дуже веселим, красивим, швидким і моторним хлопчиком. Завжди слухняний, вихований, усім допомагав — про нього можна сказати тільки найкраще. Після школи поїхав навчатися, потім створив родину, підписав контракт. Здається, він воює з самого початку. Останній раз я бачила його в магазині у квітні цього року... Гарний, молодий хлопчина. Дуже важко втрачати таких людей. Дякуємо йому за захист», — розповіла Валентина.
Для друзів дитинства Артем теж назавжди залишиться символом надійності та доброти.
Один із його близьких друзів Олексій згадує про те, яким товариським і відкритим був Артем, зазначаючи, що в селі він з усіма ладнав і товаришував. Вони багато гралися разом у дитинстві, і з тих років залишилися лише позитивні й теплі враження, адже поганого про нього просто неможливо сказати.
«Хороший хлопець, дружили. Чуйний такий був, хороший, порядний, поганого нічого не можна сказати, так склалося...», — ділиться товариш.
Олексій знав, що Артем обрав шлях військового за власною волею й пішов служити добровільно ще до початку повномасштабної війни. Коли Артем перебував на службі, спілкуватися втісно не вдавалося — зідзвонювалися дуже рідко. Навіть коли боєць приїжджав, через життєві обставини їм так і не вдалося перетнутися та побачитися, хоча така надія завжди була.
Зараз же йому важко повірити, що товариша більше немає.
Спеціально для того, щоб віддати шану земляку, на прощання приїхав житель села — також Олексій. Чоловік добре знав родину хлопця і згадує, якою прекрасною людиною була покійна мама Артема. Про самого воїна чоловік каже, що той виріс хорошим, нормальним хлопцем, який завжди дослухався до дорослих.
Після панихиди траурна процесія вирушила до Свіштовського кладовища.
Артема Чабанюка поховали з військовими почестями у секторі почесних повин Захисників і Захисниць України. Він повернувся на щиті, залишивши по собі невимовний біль у серцях тих, хто його любив, і вічну вдячність громади, яку він захищав до останнього подиху.
Світла пам'ять Герою!
Валерія Макряшина
Фото Мирослави Ковальчук
