Кременчуцька газета
Четверг, 29 Лютого 2024
Facebook Twitter Instagram Кременчуцька газета на Youtube threads telegram

Ви є тут

Кременчужанам розповіли про Прокопа Сапсая та його хор

9 березня 2021 17:30

До 135-річчя із дня народження. 

«Де тільки він не був, скрізь створював хори», – так писав журнал «Музика» 1925 року про Прокопа Миновича Сапсая (1886-1929), видатного діяча тогочасної української культури, творчість якого по крихітках відновлюємо в нашій історичній пам’яті.

Він був людиною унікальних обдарувань – хоровий диригент, співак-тенор, режисер, актор, композитор, скрипаль, піаніст, громадський діяч – і залишив помітний слід в культурному житті Кременчука та навіть Криму.

Прокіп Сапсай народився 10 березня 1886 року в селі Кобелячок Кременчуцького повіту на Полтавщині в родині селянина. Підпаском у громадській череді навчився грати на сопілці, а в дворічній вчительській школі в селі Харківці – на скрипці та фортепіано, оволодів азами диригентського мистецтва. Там же згодом викладав і вів свій перший учнівський хор. Але за участь в революційних подіях 1905 року був позбавлений посади вчителя. Рятуючись від переслідувань, Сапсай, за давньою традицією своїх непокірних предків, утікає до вільного козацького краю – на Кубань. В Армавірі вчителює, створює хор, працює в театрі. Тут він зустрів свою майбутню дружину. З 1909 року Прокіп Минович вчиться в Москві в консерваторії, бере участь в українському музично-драматичному гуртку «Кобзар», товаришує зі співаками Федором Шаляпіним і Леонідом Собіновим. У 1914 році, отримавши диплом, повертається на Кубань до родини. Але невдовзі від туберкульозу помирає його кохана дружина, залишивши йому двох маленьких діток-двійнят – Володю і Олю, яким йшов третій рік.

Перша світова війна закинула його ополченцем на Кавказ – спочатку в Карс, пізніше в Тифліс, де він керував військовими хорами. Революція 1917 року сприяла поверненню Сапсая в Україну. Він переїздить у Кременчук, де започатковує дитячу музичну школу, організовує державну окружну хорову капелу імені М.В. Лисенка, створює «Першу мандрівну селянську трупу» - професійний пересувний драмтеатр з декоративно-художньою майстернею і театрально-прокатним складом.

Для забезпечення нотною літературою професійних та самодіяльних колективів і музичних навчальних закладів невгамовний Прокіп Минович відкриває нотну печатню (друкарню). Працює інструктором хорових справ при відділі народної освіти, потім завідує губернським музичним комітетом.

У 1918 році Прокіп Минович разом з П. Коротею засновує Кременчуцьку окружну хорову капелу ім. М.В. Лисенка. Він був її першим диригентом і працював на громадських засадах. Репертуар капели був складним, різноманітним, до нього входили українські народні пісні, хорові твори українських композиторів, а також класичні твори російських і зарубіжних авторів. У 1920 році при капелі була започаткована художня рада. Найбільш обдарованих учасників капели направляють на навчання до Київської Державної консерваторії. За підтримки такого авторитетного прихильника музичної освіти справи з організації музичної студії швидко просуваються. Після відкриття в Кременчуці музичної школи в 1920 році (зараз школа № 1 ім. П.І. Чайковського) хорова капела якийсь час працювала при цій школі, потім при Будинку вчителів. У цей час, перебуваючи на вершині своєї композиторської діяльності і на фоні загального творчого піднесення, він створює кращі пісні та інтенсивно обробляє українські народні, готує їх до публікації. Певний час Кременчуцька хорова капела навіть мала статус «державна».

Але цьому намірові так і не судилося збутися: прогресуючий туберкульоз прикував Сапсая до ліжка, а згодом час безпощадно знищив його рукописи. Сестра Олександра за порадою лікарів перевезла лежачого брата в Крим, в Ялту. Після лікування в протитуберкульозному диспансері він отримав у Ялті на вулиці Басейній, б. 10, комунальну кімнату, яка швидко перетворилася на творчу вітальню для музик-аматорів і репетиційну для його учнів-співаків.

Коли П.М. Сапсай захворів, його зв’язок з Кременчуцькою капелою не перервався. Він продовжував надсилати хористам власні пісні і нові обробки українських народних, декілька разів приїздив до Кременчука з концертами.

Одужавши, Прокіп Минович влаштувався на роботу в Ялтинський профспілковий клуб вантажників, де і створив прославлений згодом Український хор-драмтеатр.

У хорі-драмтеатрі Сапсая аматори поєднували заняття хоровим і артистичним мистецтвом. Але 1922 року змішаний колектив перетворюється на «українську трупу» - професійний музично-драматичний театр, який очолив спеціально запрошений з Олександрії молодий режисер Павло Делявський. У трупі Прокіп Минович режисирує оперні вистави, виступає як актор-співак, керує хором. Працюючи при Ялтинській державній філармонії, він згодом формує професійний камерний хор, який став відомим на південному березі Криму як уславлений «Хор Сапсая». Маючи високохудожню програму, колектив обслуговував концертами в основному оздоровниці Південного узбережжя. У хорі Сапсая було понад 60 митців. До його складу, крім українців Ялти, входили люди багатьох національностей, колектив був численним і дружним. Українська мова і звичаї були у великій пошані серед хористів і акторів. З великою любов’ю вони вишивали українські народні костюми. «Громада українців Південного берега Криму» організувала українську бібліотеку в приміщенні чоловічої гімназії.

На жаль, тяжка хвороба Прокопа Сапсая не дала можливості втілити в життя всі його задуми. Він прожив всього трохи більше 43 років.

Помер Прокіп Минович 16 вересня 1929 року. Попрощатися з ним прийшло безліч людей. Домовину з покійним чоловіки та хлопці несли на руках з вулиці Басейної аж на міський цвинтар. У Ялті, як згадували очевидці, так до цього часу нікого не ховали – згідно з його волею, не з духовим оркестром, а з хоровим співом. Всі присутні підхоплювали улюблений Сапсаєм «Заповіт» Тараса Шевченка.

Давно немає митця , але його починання не щезають. Досі працює музична школа в Кременчуці, на жаль, не названа його іменем. У фондах краєзнавчого музею зберігаються фотографії та особисті речі музиканта. Пам’ять про Прокопа Миновича Сапсая та його благородну діяльність живе. А кременчуцькі хорові колективи продовжують справу його життя.

 

Селезньова І.Г. – зав. відділу науково-освітньої роботи.

Ілюстрації з фондів краєзнавчого музею.

Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!

Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube telegram Facebook Live
Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть слово, натисніть CTRL + Enter і відправте повідомлення в редакцію

Інші новини

Афиша Кременчуга
Ви сповіщаєте про хибодрук в наступному тексті:
Щоб надіслати повідомлення натисніть кнопку "Сповістити про хибодрук". Також можна додати коментар.

Ми в Telegram

Підписатися