До 145-річчя одного з найвідоміших навчальних закладів Кременчука.
Незважаючи на воєнний стан, у Кременчуцькому фаховому коледжі транспортної інфраструктури та технологій вирує життя. Як і інші заклади професійної технічної освіти, він працює, адже на території закладу приведені до ладу два укриття.
Тих, хто потрапляє до залізничного технікуму вперше, може здивувати незвичайна архітектура будівлі кінця 19 століття. Витягнуті коридори, схожі на ті, що у вагонах поїзда. У деяких місцях вбудовані рукомийники, що також нагадує вагонний стиль. Разом із цим, вражає і висота приміщень – понад 4 м. Посередині одного з коридорів – широкі сходи, піднімаючись якими можна побачити декілька вітражів на вікнах.
Під ногами – викладена плитка. Нам показали і частинку найпершої плитки, яку зберегли ще з часів навчання у майстернях перших студентів. Зазначимо, що відповідно до статуту, не можна вносити жодних доповнень в архітектурний проєкт будівлі технікуму, тому що вона охороняється законом.
Загалом коледж містить 4 цегляних корпуси, які відрізняє від інших будівель, що поряд, червоний колір цегли. На кожному корпусі видряпані імена випускників. Як дістатися на висоту у три метри, аби це зробити – ще те питання, але цій традиції залізничники не відступають і щороку на стінах з’являється все більше нових імен.
Історичні катаклізми
Історія коледжу почалася у далекому 1878 році, коли на місці теперішнього закладу побудували робітничі паровозні майстерні, де навчали людей цій справі.
Колись перший локомотивний шлях через Кременчук пролягав на Харків-Одесу через Київ.
«Перший випуск тоді налічував 8 осіб, які навчалися роботі з паровозами. Далі, через роки, майстерні перейменували у технікум залізничного транспорту. Досить тривалий час тут випускали лише тепловізників чи паровозників», – розповіла очільниця закладу Ірина Білоконь.
Вона відмічає, що на той час у майстернях працювали і навчалися лише чоловіки.
«Скоріш за все, тоді така професія була досить непростою, адже опанувати це ремесло було важко. На сьогодні ж колектив відсотків на 70 складається з жінок, які викладають такі спецдисципліни: техмеханіка, автогальмація, конструкція вагонів та локомотивів. Останнє тут викладаю я», – додає директорка.
У 1904 році тут побудували ще один корпус. У той час історичною родзинкою закладу був церковний хор при майстернях. Як розповіла нам Лідія Коровіна, викладачка історії та правознавства технікуму, раз у тиждень вихованці майстерень приходили до закладу в особливому святковому одязі і зранку відстоювали службу у церкві, що розташовувалася неподалік теперішньої бібліотеки. Далі продовжували навчання на лекціях. Також переказують, що за запізнення чи відхилення від дисципліни студентів могли покарати – побити різками.
Під час Першої світової війни у приміщенні технікуму знаходився один із підрозділів частини бойової кавалерії повітрянодесантних військ.
У Другу світову у цих будівлях «поселяється» шпиталь. А усе навчальне приладдя евакуйовують до Тамбова, через що значна частина архівів закладу втрачена. Згодом тут розташовувався концтабір.
Якщо вийти на територію подвір’я і поглянути на центральну клумбу, можна помітити пам’ятний знак, який свідчить про імовірні тогочасні загальні захоронення на даній території.
У першому корпусі закладу діє музей. У 1975 році тут створили кімнату бойової слави, оскільки близько 60 випускників брали участь у Другій світовій війні. У 1984 році викладачка історії Марія Сьомік організовувала пошукову групу, яка збирала матеріали про відомих випускників. Викладачі додають, що на війні, яка триває зараз, на жаль, загинули 5 колишніх студентів коледжу. Серед них – і захисник Маріуполя з «Азову» Максим Кагал.
Локомотив і лабораторії
На подвір’ї технікуму стоїть локомотив з діючим 16-циліндровим дизельним двигуном. За хвилину він з’їдає понад 20 л палива (у залежності від налаштування швидкості). Тут, у середині локомотива, його можна налаштувати, а також побачити пульт управління, завдяки якому машиніст запускає потяг, і зрозуміти масштаби роботи.
Поруч – натурний зразок пасажирського вагону. А знизу викладені зразки колій – на них студенти можуть відпрацьовувати ситуації у разі несправності чи тріщини на дорожньому полотні. Тут студенти проходять практичні заняття за вдалої погоди. Однак це – лише частина можливостей, які нам показали у 4-му корпусі, де знаходяться лабораторні кабінети.
Основний акцент у навчанні покладено на практику. Наприклад, у кабінеті автоматичних гальм знаходиться декілька компресорів, що зазвичай розташовані на рухомому складі. Тут вже навчаються випускники.
У одному з кабінетів – струмоприймач реальних розмірів. На ньому студенти починають розуміти, з чого починається робота залізничників.
Є тут і швидкостримірна стрічка, на якій записується увесь час руху потягу та його середня швидкість. По запису звіряють, чи дотримувався машиніст швидкісних показників тощо. Адже точність відправлення та прибуття – один із найважливіших у роботі. Так, при маневровій роботі машиністу обов’язково варто їхати зі швидкістю 80 км/год, при вантажній – 90 км/год, при пасажирському русі -120-140 км/год. У разі порушення цих вимог машиністу загрожує штраф, позбавлення премії, відлучення від роботи чи переведення на іншу посаду.
Як з’ясувалося, такі перевірки проводяться після кожного рейсу поїзда. Тому до дисципліни привчають і студентів. Наприклад, якщо запізнився на лекцію – здаєш усне бліц-опитування по основних темах.
До речі, новий та цікавий спосіб перевірки знань за допомогою QR-кодів показав нам викладач спеціальності «автоматичні гальма рухомого складу та охорона праці» Максим Береговий. За нею, на кожного студента заводиться окремий код (він може бути надрукований на папері).
Під час опитування людина обирає варіант відповіді – літеру, що міститься біля коду з різних боків (а, б, с, д). Сканер зчитує відповідь та фіксує результат. Часто таким чином тут практикують і онлайн-тестування.
Окрім іншого, у будівлі технікуму є цікаві кабінети з макетами різноманітних поїздів, що зроблені самими студентами. Тут слухачі також відпрацьовують навички по роботі зі світлофорами з біло-синіми кольорами (забороняючим та дозволяючим для машиністів сигналами).
Зауважимо, якщо машиніст проігнорує синій сигнал, йому загрожує звільнення.
Студенти та викладачі
Упродовж 4 років студенти опановують тут знання для отримання ступеню молодшого бакалавра.
Найпрестижнішими професіями у технікумі на сьогодні вважається геодезист, водій-машиніст, ремонтник доріг, провідники. Зазначимо, до війни середня зарплата машиніста сягала 25 тис грн (під час війни–6-8 тис грн).
Провідник до лютого 2022 року отримував близько 15 тис грн зарплати. Проте через воєнний стан в Україні, подорожувати працівники цієї романтичної професії стали зовсім за іншими напрямками: замість рейсів Кременчук-Львів чи Кременчук-Харків студенти їдуть до Павлиша, Кропивницького чи Ромодану.
Більшість викладачів технікуму проводять заняття у спецформі, яка вирізняє усіх залізничників. Ходять у ній і деякі студенти. Зауважимо, навчаються тут здебільшого студенти-бюджетники. «Кременчуцькій газеті» вдалося поспілкуватися із третьокурсницями Нелею і Дариною, які отримують підвищену стипендію у 1 тис 910 грн та стипендію міськради у 2 тис грн. Дівчата – майбутні провідниці, люблять подорожувати, тому й обрали таку спеціальність.
«Остання подорож була до Львову, тому чекаємо найближчої перемоги», – розповідає одна з них.
Викладачі зауважують, що стипендію отримують більша частина студентів, деякі з них – підвищену.
Людмила Русланівна, яка проводила нам екскурсію корпусами, працює у залізничній галузі із студентських часів: 6 років – у вагонному депо технологом, старшим інженером по праці, майстром дільниці, оператором та уже 23 роки вона – завідуюча відділом вагонного відділення та викладає предмет «ремонт вагонів».
Викладач Береговий продовжує родинну традицію залізничників – у технікумі навчалися його тато та брат.
«Колись тут працював директор Василь Іванович Береговий. Інколи, коли проходжу якусь медкомісію, медики думають, що я його онук. Але ми просто однофамільці», – розповідає Максим та додає, що у освіті найголовніші – практика та дисципліна.
«Якщо студент своєчасно відвідував заняття, виконував практичні завдання і всі контрольні, він, скоріш за все, отримає «автомат». Але не лише відмінники ставали потім успішними залізничниками. Наприклад, колись у 70-хх роках на середньому рівні навчався тут Микола Сергієнко, який згодом він став головним залізничником країни», – додає він.
Рятують старі стіни
До речі, нещодавно до коледжу приїздив головний освітянин області Євген Кончаковський. Він відмітив, що закладу необхідно замінити старі комп’ютери на нові, відремонтувати коридори та аудиторії.
На сьогодні серед плюсів закладу, у першу чергу, відмічають два укриття, ширина кам’яних фундаментів у яких сягає у 1,5 м. Кожне оснащене Wi-Fi. Інші ж стіни будівель з цегли, шириною у 1,2 м. Таким чином, студентів, як і колись військових, захищають міцні стіни технікуму.
Ми ж бажаємо цьогоріч відсвяткувати ювілей закладу (145 років) разом з нашої перемогою! А студентам та випускникам вийти на повноцінну роботу вільними українськими коліями.
Ліна Романченко
Фото Олександра Попенка
