Походи без фільтрів.
Пройти 25 кілометрів і залишитися живими. Ви скажете, що це неможливо? А я скажу, що це можливо, і в цьому матеріалі розкажу, чому саме. Нерідко, підписуючись на авантюру, яка називається «Похід вихідного дня», туристи проходять саме стільки кілометрів, про скільки згадано вище.
Останній похід минулої неділі у мене був саме такий: ми групою кременчуцьких туристів доїхали автобусом до Світловодська, а звідти вирушили в бік Кременчука пішки.
Так як у нас конкретної цілі не було, куди ми дійдемо, то були різні варіанти. Наприклад, могли дістатися Старої Білецьківки, а звідти нас забрав би рейсовий автобус і привіз у рідне місто. Або дійшли б до Маламівки, і звідти вже їхали б іншим рейсовим автобусом. Але не так сталося, як гадалося.
Але все по черзі.
На «Походи вихідного дня» я підписалася ходити дуже давно — чи у 2021-му, чи взагалі у 2020-му році. Тоді їх почали практикувати кременчуцькі туристи.
Однією з організаторок була відома в Кременчуці туристка Оляна Колесник і велотурист Олексій Скок. Вони запровадили тематичні походи вихідного дня, приурочені то до якогось свята, то самі вигадували тему. Наприклад, на Гелловін ходили з елементами оранжевого одягу, практикували варіння каші на природі або приготування інших смаколиків. Не менш цікаві й драйвові походи інших туристів — МИшка Туриста та Олександра Пелиха. Але останнім часом вони обрали напрямок літніх байдаркових походів.
Віднедавна такі походи були дуже популярні й збирали чимало людей. З початку повномасштабного вторгнення їх спочатку відклали, але потім відновили й надали більш благодійного характеру. Під час походів учасники здавали кошти, які спрямовували на потреби ЗСУ. І так триває до нинішнього часу.
Організаторів піших походів у Кременчуці небагато, але й не мало. На анонси можна натрапити в соцмережах.
Питання, яке найчастіше виникає в початківців: чи зможу я здолати дистанцію?
Скажу по собі — зможете. Організатори зазвичай враховують, якщо в групі є новачки, і не дають навантаження у 20 і більше кілометрів, а планують, наприклад, 15 кілометрів. А цю відстань під силу пройти навіть нетренованій людині, яка весь робочий час проводить в офісі.
Іноді під час таких походів користуються громадським транспортом — тим же автобусом чи електричкою. Наприклад, кудись їдуть автобусом, назад повертаються пішки. Або навпаки.
Поцікавитесь, що в тих походах цікавого. Прикольне те, що ти йдеш, навантажуєш ноги і все тіло — це вже фізична підготовка. А ще бачиш навколо дуже багато цікавого. Наприклад, той же звичайний ліс. Але він відкривається по-іншому: тут мохи, тут лишайники.
Осені й зими в нас теплі, тож навіть гриби можна назбирати, якщо хтось у них розбирається. А ще доволі часто трапляються екстремальні ситуації. У лісі можна натрапити на повалене дерево, яке перегородило дорогу, чи на струмок, через який треба переходити вбрід. Це вже мокре взуття й одяг. Нерідко трапляється непролазна багнюка, але її треба здолати, аби рухатися вперед.
Походи зазвичай відбуваються в будь-яку погоду, тому навіть якщо на тебе ллє дощ чи валить сніг — треба йти, бо ти погодився на цю авантюру.
Тут туристи зі стажем скажуть: надягайте дощовики чи інші куртки — і впевнено рухайтеся далі. Повірте, весь одяг потім висихає в процесі ходьби.
Ще одне питання, яке часто виникає у початківців: що одягти, що взути?
Головне в походах — це те, що у вас на ногах.
У модельному взутті, туфлях чи босоніжках похід не витримати. Тому бажано, щоб це було спортивне взуття, вже перевірене вами. Бо мозолі на тривалій дистанції — не найприємніша річ. З часом туристи, які долають далекі відстані, купують трекінгові кросівки чи черевики — і це найкращий варіант.
Дехто з досвідчених туристів має трекінгові палки. Але в нашій місцевості вони потрібні лише тоді, коли є підйоми — наприклад, похід на Чикалівський кар’єр або Морозівський розріз. Там ви точно будете спускатися й підніматися. А так вони більше практичні в горах.
І дуже цікаве питання: що брати їсти й пити?
Туристи — народ веселий.
Зазвичай два-три привали в поході є. Під час відпочинку всі дружно діляться їжею, роблять «загальний стіл». А ось алкоголь у таких походах не практикують, адже нерідко після привалу доводиться пройти більшу відстань, ніж до цього.
Розкажу про останні два походи, які ми пройшли. Їх організовує кременчуцький турист В’ячеслав.
Мої піші походи з ними були саме по Кременчуцькому району. Під час першого ми знайшли поле з кавунами.
Власне, кавуни вже визбирали, але чимало круглобоких «дітей» залишилося на полі.
Поласували на місці, набрали з собою. Тоді ж натрапили на чималу галявину грибів, і дехто взяв собі.
Єдине, що треба пам’ятати в поході: очі бачать, руки гребуть, але нести це все на власному горбу.
Під час останнього походу ми бачили багато слідів життєдіяльності диких кабанів. Ці тварини переривають у лісі великі площі. Не дивно, адже мисливство заборонене, і дикі тварини відчувають себе справжніми господарями лісу. Так і має бути. Тому не дивуйтеся, якщо десь у поході з-під ніг вискочить фазан, пробіжать косулі чи той же заєць. Усе це в нас трапляється, все це буває.
Тепер наостанок — про походи в холодну пору року.
Зима, тож ви скажете: «Куди зараз йти?»
А я вам відкрию «страшну» таємницю: узимку — найкращі походи. Головне — тепло й функціонально вдягнутися, щоб комфортно. Тому що влітку в нашій місцевості похід дуже не влаштуєш. Навіть ті ж 10 кілометрів під палючим сонцем — це справжнє пекло, реальне випробування.
Тому рекомендую ходити, долучатися, шукати туристичні тусівки — і вперед.
Олена Ліпошко
Фото авторки
