Царство Небесне та наша вічна пам'ять!
Сьогодні Кременчук прощається із солдатом Віталієм Петровичем Прокопенком, який народився 30 січня 1979 року в місті Прип'ять, Київської області.
Як повідомив військовослужбовець із позивним «Зоряний», Віталій Прокопенко мав позивний «Прокоп». Свого часу закінчив ПТУ №11 за спеціальністю «кухар».
«Призваний по мобілізації 10 березня Кременчуцьким РЦТК і СП. Направлений в 71-у окрему єгерську бригаду. Був розвідником- навідником військової частини А-4030. 29 березня 2023 року загинув на російсько-українській війні. Поліг під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новоселівка Друга, Покровського району, Донецької області. У результаті зіткнення з противником і артилерійським обстрілом отримав поранення, що були несумісні з життям», - зі слів «Зоряного».
Сьогодні на прощання із Віталієм Прокопенком у Міський палац культури прийшло чимало кременчужан – багато спортсменів, з якими він займався у клубі «Легіон». З деким із них пішов у перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну на війну.
«Я знав його до війни, були по спорту разом. Він був і є найнадійнішим, я в ньому ніколи не сумнівався. Я йому довіряв, як собі. Добрий хлопець. Я займався боротьбою. А він – боксом. Був майстром спорту із боксу. З першого дня, 10 березня, як призвали, ми із однієї групи. Толік, Андрій, Славік – всі хлопці тут, це з нашої десятки», - розповів військовослужбовець, який представився Олегом.
Він з побратимами як ніхто інший, знав, яким був Віталій Прокопенко.
«Гарний був, як людина, надійний. Ми багато із ним пройшли. І поранених разом витягували, і його витягувати довелось. Надійний. До війни не знав, а з 10 березня 2022 року і до 29 березня 2023 року завжди разом були. Ми із Соледару разом виходили, є загальна фотографія. А як були в Соледарі і нас обстрілювали, то були разом. Якось нам розстрілювали танки, то Віталій усміхався і казав: «У мене одна радість, якщо загинемо, то всі разом». Ніколи ж нічого не боявся. Ніколи не відступав. Завжди був із усмішкою. Ніколи нікого не кидав», - розповів військовослужбовець із позивним «Козак».
Про те, що наш земляк дуже любив дружину і доньку, згадував їх, розповів військовослужбовець із позивним «Болік».
«Дуже надійна людина. Нічого не боявся, навіть тоді, коли все було погано, то міг підтримати, підняти бойовий дух. Коли поруч наш товариш був пораненим, то він першим пішов на допомогу. Шукав, як надати допомогу. Він був єдиним, хто пішов допомогти нашому пораненому. Його не зупинив не біль. не поранення», - говорить кременчужанин.
Сьогодні і на похорон Віталія прийшов той, кому він врятував життя.
«Мало пам’ятаю, як це було. Пам’ятаю лише, як виносив, як зробив ноші, на них і виносив. Гарна була людина, чуйна. Веселий. Знав Віталія мало, але він врятував мені життя. Він і хлопці подарували життя», - говорить військовослужбовець із позивним «Балу».
А кременчужани йшли попрощатися із Героєм, несли квіти, корзини, вінки.
Проводжаючи у останню путь, присутні громадяни стали на коліна…
Похоронять Віталія Прокопенка на Алеї Героїв Свіштовського кладовища.
Царство Небесне та наша вічна пам'ять Захиснику!
Світлана Павленко
Фото Олександра Попенка
