Вічна пам’ять Герою!
Сьогодні у хол Кременчуцького Міського палацу культури приносили багато квітів - жінки та чоловіки різного віку, військові, молодь. Багато хто з присутніх витирав сльози смутку і печалі – усі проводжали в останню путь загиблого військового, який поклав життя за боротьбу української незалежності – Анатолія Моргуна. На церемонію прощання прибув і міський голова Віталій Малецький та віце-мер Дмитро Кравченко.
Кременчужанин, старший сержант Моргун Анатолій Іванович прийшов до Кременчуцького РТЦК з початку повномасштабного вторгнення як колишній радянський десантник і одразу був призваний на службу.
«Так як був колишнім десантником та мав спеціальну підготовку, його направили у спецрозвідувальну частину, займався диверсійною роботою у тилу ворога.
Як бачите, тут багато військових – його підлеглих. Він був принциповим, дуже строгим, вольовим, добропорядним, умів усе пояснити і чомусь навчити», - розповідає військовий із позивним «Художник».
Біля закритої домовини тужили мама, дружина та син, сестра, багато близьких військового.
Народився військовий 15 серпня 1978 р. у селі Оболонь Семенівського району, проте усе життя працював на різних підприємствах нашого міста.
Про нього як відповідального у звичайному житті розповідає товаришка Ольга Жабко.
«На нього можна було покластися при будь-яких обставинах. Відчуваєш біль, жаль, адже ми втратили товариша, який був для нас важливим. І згадую, як він йшов: завжди розвернуті плечі, піднята голова, завжди відкритий погляд. Він дуже любив це життя. Якщо є речі, які не можна пробачити – то це втрату таких людей», - говорить вона.
На жаль, 20 березня, у ході масованого артилерійського обстрілу позиції неподалік Красногорівки, що у Донецькій області, А.Моргун отримав поранення, не сумісне з життям. Відомо, що другий позивний захисника, який він обрав після першого поранення, був «Кременчук». Побратими зауважують, що те перше поранення Анатолій отримав під час евакуації уражених бійців.
Як про взірця для інших відгукуються про загиблого і його підлеглі військові.
«Він переймався проблемами своїх підлеглих. Тому його всі дуже поважали. У нього були бойові поранення, він пройшов лікування, реабілітацію і згодом знову вийшов у бій», - говорить головний сержант роти з позивним «Німий», який знав А.Моргуна з початку сформування батальйону та 71 окремої єгерської бригади.
Додає, що у житті загиблий був відкритою доброю людиною.
«Усі добре про нього відгукуються, бо він був хорошим серйозним хлопцем. На жаль, таких найкращих ми і втрачаємо», - з жалем говорить Художник, додаючи, що до цього його підрозділ вдало виконував бойові завдання на території Харківської та Київської областей.
Із Міського палацу Захисника проводило багато громадян, схиливши голови та ставши на коліна.
Далі військового відспівали у Свято-Миколаївському соборі, поховають на Алеї Пам‘яті Свіштовського кладовища.
Тепер йому назавжди залишиться 44 роки. Вічна пам'ять, наша шана та Царство Небесне Анатолію!
Ліна Романченко
Фото Олександра Попенка
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
