Щирі співчуття рідним та близьким!
Сьогодні до Кременчуцького міського палацу культури прийшло чимало громадян та військових. Тут зустрічали загиблого Захисника – молодшого лейтенанта Павленка Сергія Борисовича. Усі присутні тримали в руках живі квіти. На церемонію прощання приїхав і мер Віталій Малецький та віцемери Володимир Пелипенко і Дмитро Кравченко.
Плакали молоді і старші, ридали рідні, мама зустріла домовину сина з плачем: «Пробач мене, мій синочку, що не врятувала тебе з того пекла».
Від російського пекла військовий рятував Україну ще з 2017 року, коли пішов захищати Батьківщину в зону АТО за контрактом. Як говорять його товариші, він був справжнім патріотом. Тому і не боявся ніколи йти в бій, яке б завдання не поставало: сідав у бойову машину чи виходив на позицію, вирушав одним із перших, ніколи не відмовлявся від завдань, володів будь-якою зброєю.
«З ним не страшно було йти в бій. В бою вів себе як справжній командир. Він був дуже добрим, командиром відділення, людиною з великої букви. Він герой, Герой своєї нації, тримав позиції до останнього. Працював з усім, що могло тільки стріляти. Йому неважливо, де, коли, як: він готовий був йти і берегти свою країну. Цю людину ми пам'ятатимемо вічно, адже йти в бій з такою людиною - це честь. Він навіки залишиться в наших серцях», - прокоментував побратим Сергія з позивним «Зеро».
Багато хлопців знали його ще до повномасштабного вторгнення. Ще один – військовий із позивним «Скріб» - познайомився з Сергієм у Нацгвардії.
«Одразу було помітно, що це людина з великої літери, з великим серцем. Тільки попросиш - він проходив на поміч: і в військовій справі, і в цивільній. Ніколи не давав задньої», - його слова.
Про патріотизм Павленка, майже відсутність страху та вміння мати свою позицію - розповів і військовий 145-ого батальйону територіальної оборони, 116-ї бригади тероборони із позивним «Кремінь».
«Тоді я звернув увагу на сміливість та відвертість цього хлопця. Запитався про його військовий стаж, дізнався, що він молодший сержант, що він пройшов таку військову підготовку і пропонував командуванню призначити його на посаду командира відділення. І ви знаєте, він на цій посаді дуже багато приніс користі нашому батальйону. Молодим хлопцям передавав свій військовий та життєвий досвід», - відмітив «Кремінь».
Та нагадав, що 17 жовтня він у складі військового підрозділу СОУ перебував на передових позиціях під селом Новомихайлівка Покровського району Донецької області, де вони були уражені артилерійськими прильотами.
Із тих, хто на той момент перебував на позиції, двоє були просто поранені, їх евакували в госпіталь, двоє загинули на місці. Як стало відомо згодом, 20 жовтня, через три дні після травмування у Сергія в госпіталі зупинилося серце.
«Ми всі надіялися, що найстрашніше горе вже минуло. Він вже телефонував, писав по телефону, повідомлення, SMS-ки присилав батальйону. Ми знали, що разом з ним дружина у госпіталі. Надіялися, що смерть минує його, але смерть виявилася невблаганна, серце не витримало, зупинилося. Нажаль, сьогодні ми втрачаємося з одним з найкращих воїнів нашого батальйону», - зі скорботою сказав він.
Відомо також, що народився герой у Світловодську. У 2000 році закінчив Світловодську ЗШ № 2, після чого вступив до Світловодського ПТУ № 5 на спеціальність — оператор комп’ютерного набору. Згодом навчався в Дніпродзержинському спортивному технікумі. А згодом переїхав до Кременчука. До війни Павленко працював на вагонному заводі. Потім - на «Полтавському ГЗК» у Горішніх Плавнях.
Окрім роботи займався теквондо та рукопашним боєм.
«Такий хлопець був працьовитий, спортивний. Мав багато планів. Думав, закінчиться війна, він усе це доробить, адже мав золоті руки. Але не так сталося. Це велика втрата для нашої країни. І він, як жив героєм, так загинув героєм. Героям слава. Вічна слава і пам'ять герою», - підсумував військовий із позивним «Художник».
По завершенню церемонії, коли Захисника виносили з МПК, присутні стали на одне коліно. Далі загиблого відспівали у Свято-Миколаївському соборі та поховали на Меморіальному секторі для почесних поховань учасників бойових дій Свіштовського кладовища.
Ліна Романченко
Фото Микити Ліцкевича
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
