Складні життєві обставини часом приводять до жахливих помислів. Але треба з ними впоратися, аби у подальшому насолоджуватися повноцінним життям.
Цього року у Кременчуці часто з’являлися звістки про скоєння суїцидів: стрибки з мосту, повішання (переважно людьми середнього віку), ковтання пігулок (підлітками). На жаль, самогубство стає формою поведінки, яку застосовують люди різного віку, освіти та стану здоров’я у кризових життєвих ситуаціях.
Так, нещодавно у приватному домоволодінні на Ревівці застрелився 69-річний чоловік. У середині серпня з вікна багатоповерхівки на вул. Старшого лейтенанта Кагала (колишня вул. Першотравнева) випав 23-річний молодик.
Схожі випадки трапляються і в інших містах області, зокрема у сусідніх Горішніх Плавнях.
За спостереженням спеціалістів, у кожної людини свої мотиви та обставини скоєння самогубства, проте існують загальні фактори, що підсилюють суїцидальну активність. Насамперед це депресія, алкогольна залежність та психотравми, які переживають люди у складний час.
Статистика зросла удвічі
За останні роки смертність від суїцидів у нашому регіоні зросла. За інформацією Кременчуцького райуправління поліції, з початку 2023 року до кінці серпня про спроби та безпосередньо випадки самогубств надійшло 176 повідомлень. За аналогічний період минулого року було 117. Відсоток збільшення - понад 50%.
За словами речника поліції області Юрія Сулаєва, поліцейські мають навички надання першої допомоги, діагностики та комунікації з людьми, у яких виникають поведінкові розлади. Для поліціянтів (від патрульних до слідчих) час від часу проводять спеціальні тренінги, на яких навчають, як поводитися з громадянами з суїцидальним ризиком. Але у таких випадках обов’язково на місце викликаються спеціалісти допоміжних служб реагування: швидкої медичної допомоги та служби порятунку.
Чому громадяни прибігають до трагічних сценаріїв завершення життя та чому зникає бажання жити – ми з’ясовували у психологині Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Полтавській області, психотерапевтки в руслі позитивної психотерапії Тетяни Ватульової.
Вона займається профілактикою суїцидальних випадків понад 20 років, неодноразово в індивідуальному порядку допомагала постраждалим у депресії. До слова, таких психологів по області лише три. Кременчужанка, у першу чергу, проводить тренінги надзвичайникам.
«Найголовніше завдання – збереження життя і здоров’я персоналу, наших рятувальників. Адже у людей, які стикаються з жахливими для сприйняття сценами, ризикують життям – підвищений рівень стресу. Тому велике значення має систематична психопрофілактика, навчання використанню технік саморегуляції, застосуванню усіх можливостей для відновлення балансу. Крім того, до антисуїцидального бар’єру особистості входить близьке оточення, з яким (за потреби) працює психолог, допомагаючи налагодженню внутрішньосімейних відносин з дружиною, дітьми, які можуть отримати консультативну підтримку», - розповідає психологиня.
Особливої уваги потребують люди, чиї рідні постраждали внаслідок ракетних ударів. Завдання психологів Служби порятунку – заспокоїти близьких, не дати «впасти» у прірву крайнощів, надати всебічну підтримку і допомогу, вислухати, скорегувати психоемоційний стан. Так, нещодавно психологи Полтавщини їздили до Гоголевого і супроводжували родини, які втратили близьких через нічний ракетний удар.
Чому цифра зростає
На думку Ватульової, відсоток збільшення суїцидів за останній рік може пояснюватися і тим, що до Полтавщини приїздять внутрішньо переміщені особи, у яких, як і у інших потерпілих, внаслідок війни і довготривалого стресу ослабла психіка.
«Якщо говорити про сферу емоцій, то у людини є дві емоції, які досить популярні у теперішній час війни: це емоція провини перед своїми близькими (типу «Я мав усіх врятувати», «Мав зберегти достаток своєї родини», «Від мене залежало, що комусь потрібно було жити, а комусь не померти») та сором (від складної ситуації, що від тебе не залежить, від переживання психічного або фізичного насильства тощо).
Наприклад, у Кременчуці багато років тому був випадок, коли підліток, якого поважали і любили друзі та вчителі, наклав на себе руки через почуття провини та сорому. Він приніс додому цінну річ, яка йому не належала, а безвідповідальна мама продала її.
Зауважу, цю дитину любили у соціумі, але через перевагу «чорно-білого» мислення, характерного у цьому віці, сталася жахлива втрата. У подібних випадках доцільно застосувати наступні кроки: передати відповідальність за вирішення проблем іншим людям, покинути стресогенне оточення, дозволити собі довірливі відносини, отримати турботу і тепло, допустити надію», - коментує психологиня.
Проте є ще один частий випадок суїциду через інший сором – коли хтось когось кидає у стосунках.
«Мовляв, коли мене покинули – я не цінний, не потрібний і краще мені не жити, краще не переживати цей біль втрати. Але зауважимо, здорові відносини завжди йдуть з можливістю відділення: є початок і є закінчення.
Також важлива психологічна зрілість людини. Адже доросла може дати собі раду, коли відносини закінчуються. Хоча залежність від відносин – це як залежність від алкоголю чи інших психоактивних речовин, своєрідна дитячість. Іноді суїцидальна поведінка має демонстративний характер, де оточуючі стають свідками сцен, метою яких є запит на співчуття або бажання налякати», - підсумовує Тетяна.
Експертка додає, що на скоєння суїциду впливають і транскультурні аспекти: «Наприклад, у Японії – це харакірі, який унеможливлює воїна здатися живим ворогу, в Індії – це смерть через принесення себе у жертву. Водночас, героїчна поведінка, самопожертва заради порятунку життя інших людей, або позбавлення життя за високу ідею не може розглядатися як самогубство.
Суїцидальний ризик у людей, які захоплюються азартними іграми, надмірними експериментами над своїм тілом у вигляді пірсингу, татуювань, пластичних операцій, схильні до ризикованого водіння, різного роду зловживаннями, зумовлений ситуаційними факторами. Психологічна допомога у подібних випадках полягає у дослідженні першочерговості життєвих потреб та сенсів».
Озирнись навколо
Зазвичай у психіці людини є дві протилежно спрямовані тенденції: лібідо і мортідо. «Лібідо» - це прагнення до життя та його продовження, «мортідо» - прагнення до смерті. Експерти відмічають, що саме у несвідомому стані людина часто вагається між цими полюсами. Більшість із тих, хто вижив після суїцидальної спроби, запевняють, що вони б уже ніколи не повторили такого.
«Але я зустрічала людей, які і після незавершеного суїциду намагаються розпрощатися з життям», - розповідає психологиня.
Серед найпоширеніших випадків наводить приклади, коли громадяни не знаходять сенсу у продовженні існування, наприклад, після завершення кар’єри чи виходу на пенсію.
«Був приклад успішної жінки, яка вийшла на пенсію і почала себе дивно поводити. Рідним наголошували оточуючі, що у її поведінці сталося щось не те. Але вони запевняли, що ця жінка усе життя була сильною у моральному плані. Через деякий час вона кинулася під потяг. Вижила, залишилася без однієї руки і згодом все одно повторила суїцид. Тож навіть у сильних морально та вольових людей може статися справжня депресія у стані повноцінної хвороби», - додає експертка.
І до цього психолог радить ставитися досить уважно. Лікувати її варто і антидепресантами, і уважним ставленням рідних, і розмовами з психотерапевтом - комплексно. Адже вибіркові обстеження психологами - не гарантують 100% результат.
До речі, є випадки суїциду у абсолютно здорових людей, які, потрапивши у складну життєву обставину, імпульсивно вирішують її розв’язати саме таким шляхом.
«Наприклад, коли людина «тікає» у мега-слідкування за власним здоров’ям, надміру досліджуючи будь-який симптом, контролюючи їжу і всі свої стани - тоді загострюється акцент на проблемах здоров’я. Або коли тікає лише в роботу, вважаючи, що її самоцінність полягає виключно довкола неї і практично не надає уваги здоров’ю та будь-яким іншим станам. Уже коли втрачається те, у чому довгі роки була суттєва перевага, разом із цим втрачається і сенс життя», - резюмує Тетяна.
Потреба у любові та прийнятті
Вийти з суїцидальної депресії – справа не з легких. Важливою складовою у такій профілактиці є розуміння того, як хворого сприймають оточуючі. Оскільки багато людей, починаючи від середнього і закінчуючи похилим віком, у яких погіршилися відносини у родині, вважають, що коли вони підуть з життя, оточуючим стане легше.
Натомість, якщо близька людина потрапила у подібну ситуацію і ви відчуваєте, що вона не може впоратися самостійно, близькі безпосередньо можуть їй допомогти.
«Психологічна потреба кожного – у взаєморозумінні, любові і прийнятті. І таку потребу хворого може задовольнити будь-яка інша людина, яка перебуває поруч. Немає конкретного алгоритму чи моделі, як допомогти. Головний алгоритм – людяність. І вміти слухати: очима, серцем, душею», - пояснює психологиня.
І тільки потім (не залпом, а дуже повільно) указувати людині на те, що у неї є цінне.
«Завдання рідних і психотерапевта – показати хворому, що у будь-якому житті є сенс. І що ті думки, які виникли у самогубця, важливі, але їх варто вивчити, поступово перенаправляючи увагу на інші сфери його життя», - пояснює психологиня.
Також варто питати у людини про речі, які її тримають у цьому світі.
«Важлива підтримка. Бо ми не впливаємо на оточуючих, а взаємодіємо. Наприклад, років 10 тому, приходячи до психолога, самогубець укладав з ним своєрідний контракт – мовляв, доки я його відвідуватиму, не здійснюватиму суїциду. Зараз зрозуміли, що цей метод не ефективний. Головне, щоб з цими людьми були поруч близькі, які б спокійно, з розумінням і делікатністю до неї ставилися. Якщо людина бачить, що її розуміють – психологічні потреби частково задовольняються», - підсумовує спеціалістка.
Відмічають і про досить часті суїцидальні випадки серед підлітків, які, у першу чергу, є протестом – виступають проти значимих їм людей.
«І тут йдеться не лише про відсутність уваги, а про значимість. Наприклад, коли дитину хвалять лише за те, що вона працелюбна, чи робить те, що хочуть дорослі. У випадку неприйняття дитина відчуває напругу, якої хоче уникнути саме так, щоб піти від нестерпної ситуації. Тож батькам варто не тільки ознайомлювати дітей з профілактикою суїцидів, а інколи понижувати градус вимагання», - додає експертка.
Якщо ж розібрати конкретну ситуацію, скажімо, як поводитись, коли людина стоїть на балконі і повідомляє про намір покінчити з життям.
«Найперше, варто самому залишатися в безпеці. У цей час спершу треба викликати спеціалістів. А друге – хитрощі. Наприклад, сказати: «Мені потрібна твоя допомога, завари мені чаю, бо дуже болить голова». Чи, наприклад: «Чи не можеш мене потримати за руку? Я би це зараз дуже хотіла/хотів», ввімкнути тілесність: «Тут так пахне, у мене аж слинки течуть! Швидше йди сюди» і так далі», — радить Ватульова.
Практика з люками
Уявіть перед собою три люки. Це життєві ситуації, у яких ви не бачите перспективи. У кожного є три варіанти: вбити себе, вбити нападника, з'їхали з глузду. Варто з людиною умовно «стати» на ці три люки, продумати і сказати: «Ні, я це не буду робити. І це не буду. І третє не буду. Але я знайду четверте, що мені підійде. Адже люк – це просто діра, яка веде в нікуди. Але його можна обійти, знайшовши інші шляхи».
Також можна застосовувати практичну терапію: діяльність - реалізацію себе у праці, творчість (переживання почуттів, любові), відносини - комусь поскаржитись (333 рази розкажи одну і ту ж історію і стане легше).
Корисні телефони:
Гаряча лінія запобігання самогубствам: Lifeline Ukraine (цілодобово): 73-33-1.
Психологічна підтримка Полтавського центру соцслужб, (щодня з 8.30 до 17.00): (050) 441-99-19, (050)441-99-12.
Ліна Романченко
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
