Кременчугская газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Понедельник, 14 Октября 2019 года
Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube

Вы здесь

Жити далі: доля кременчуцьких сиріт після соціальних закладів

 

15 сентября 2019 09:00

Про непросте сирітське життя та долю дітей, позбавлених батьківського піклування, можна лише здогадуватися. Адже замінити їм матір, батька чи рідних дідуся з бабусею у спеціалізованих будинках практично неможливо. Малеча виростає та вирушає у самостійне життя. Ми дізнавалися, з якими труднощами стикаються діти-сироти в нашому місті.

На сьогодні у Кременчуці налічується 5 дитячих соцзакладів, у яких перебувають сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. Серед них два заклади – для дітей з особливими потребами та інвалідністю, один – для сиріт і дітей до 6 років, позбавлених батьківського піклування, Центр реабілітації та спеціалізована школа-інтернат спортивного профілю.

У Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавщини потрапляють малята з найменшого віку (від народження в тому числі) до 6 років. Їхньою долею опікуються служби у справах дітей Кременчуцької міськради. Доки дітям не виповниться 6 років, деякі з них потрапляють у нові родини. Решту перенаправляють до інших соцзакладів.

Перехідним закладом-розподільником для діток-сиріт чи позбавлених батьківського піклування віком від 6 до 18 років у Кременчуці є Центр соціально-психологічної реабілітації дітей. За останні півроку сюди потрапили 73 дитини. Як розповіла керівниця центру Олена Маслій, серед них є і повні сироти, і ті, яких через неприйнятні для життя умови не змогли виховувати батьки. Тут діти перебувають від 9 до 12 місяців. За цей час або батьки мають покращити умови життя, або дітей всиновлюють родичі чи нові прийомні батьки, або їх направляють до інших інтернатів.

«Центр розрахований на те, щоб доки батьки покращуватимуть умови проживання, їхні чада не потрапили на вулицю. Якщо ж немає нікого з рідних, хто б ними опікувався, займаємося влаштуванням в інші родини», – коментує Маслій.

Станом на кінець серпня цього року із 73 дітей у закладі залишилося лише 39. Деяких повернули батькам, на двох оформили опіку та піклування, одного влаштували у прийомну родину, ще одного всиновили.

«У середньому за рік вдається влаштувати у нові родини від 15 до 20 діток», – уточнюють у центрі.

Під словосполученням «нова родина» мають на увазі, що їхні вихованці потрапляють у звичайні родини з новими батьком та матір'ю або до дитячих будинків сімейного типу (ДБСТ).

Останні в Україні набули популярності з 2000-х років та час від часу продовжують з'являтися на Полтавщині. Однак у Кременчуці довкола одного з таких ДБСТ, а саме родини Ганни Кондрик, досі тривають суперечки правозахисників із місцевою владою. Адже більшість дітей (загалом їх було 13) нині не мають свого житла. У 2015 році цей ДБСТ розформували. Як коментувала Кондрик, це сталося через тиск влади на неї та дітей. Усіх вихованців розподілили по інших соццентрах, тож колишня родина мусила покинути колись виділену їм 5-кімнатну квартиру. Сама Анна Кондрик через онкозахворювання виїхала на лікування до Мексики, де мешкає її рідна донька. Однак і звідти жінка постійно переймається долею своїх колишніх вихованців. Практичну відсутність допомоги Служби у справах дітей виконкому Кременчука, які замість неї почали опікуватися вихованцями цього ДБСТ, вважає порушенням прав дітей.

Так, після довгих вмовлянь правозахисниками команди мера міста Віталія Малецького прийомному синові Ростиславові Кондрику минулого року виділили тимчасову кімнату в малосімейці.

«Іншому вихованцеві, Віктору, який нещодавно одружився, виділили лише 8 метрів житлової площі. Ще одну вихованку – Віру, яка зараз вагітна, хочуть позбавити права бути на квартирному обліку. У таких чергах діти вичікують по три і більше років, та після розформування ДБСТ жодному реально досі не допомогли», – розповідає Анна Кондрик.

Ще одну колись всиновлену доньку, Вікторію, за словами пані Анни, після досягнення нею повноліття направлять до одного з сіл Оржицького району, звідки дівчина родом.

Чекати роками, щоб отримати житло

Практика виділення помешкання дітям-сиротам за місцем їхнього народження поширена по всій Україні. Про це Кременчуцькій газеті розповів директор спеціалізованої школи-інтернату спортивного профілю ім. І.Піддубного Олександр Кириченко.

«Приміром, якщо сироту забрали з Глобиного (чи іншого райцентру або села), відповідно до закону дитині  мають виділити помешкання у тому ж місці. Однак досить прикрий нюанс: житло надається зазвичай у будинках, у яких раніше жили старенькі бабусі – це помешкання без ремонтів, занедбані, без меблів. І продати це соціальне житло дитина не може певний період (від 5 до 10 років). Тим не менше, це краще, ніж нічого», – говорить Кириченко.

І щоб самостійне життя не розпочалося з пустих кишень, заощаджувати інтернатівцям необхідно вже з перших пенсій, які вони починають отримувати після втрати годувальника і до 18 років (розмір виплат коливається від 1 тис 500 грн на місяць). Або з соцдопомоги, яка надається, якщо дитина після школи навчається (від 6 до 9 тис грн на місяць).

«Ми постійно вчили наших вихованців економити кошти, які їм виділяє держава, і думати про своє майбутнє. Хоча дітям, як і всім, хочеться витрачати гроші не за призначенням. Та зауважу: якщо дитина правильно розподілятиме свій бюджет, то і з соцдопомоги сповна вистачить на якісне взуття, одяг, інші нагальні потреби. Ще один плюс – дитині під час навчання у професійному училищі, коледжі чи університеті безкоштовно надається житло та харчування при навчальному закладі. Якщо відмовитися від харчування – можна отримати відповідну грошову компенсацію», – пояснює Кириченко.

До переформатування їхнього навчального закладу у 2012 році спеціалізована школа була загальноосвітньою школою-інтернатом ім. А.С.Макаренка для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків. Із закладу випускали тисячі вихованців, намагалися влаштувати їх на подальше навчання, допомагали отримати житло. Кириченко говорить, що за статистикою інтернату, в середньому власниками квадратних метрів ставали двоє сиріт-випускників із трьох.

Адже в установах, які надають житло, є низка вимог до отримувачів. Так, дитина мусить дотримуватися постійного місця проживання, сумлінно вчитися, мати прийнятну поведінку. Та обов'язково вступити на подальше навчання до закладу вищої або профільної освіти і працювати на запропонованій після навчання роботі.

«Окрім постійної участі педагогів-піклувальників з інтернату та небайдужих людей, які допомагають вихованцям з квартирним питанням, самим інтернатівцям варто дочекатися черги на отримання житла, узгодити купу документів. Та проявляти себе адекватними благополучними громадянами суспільства. Однак навіть у таких випадках житло отримували здебільшого в малосімейках. П’ять-шість років тому питання зрушилося, і діти почали отримувати однокімнатні квартири. Та найчастіше такі помешкання виділялися (і то зовсім не одразу), скажімо, у випадках, коли об'єднували долі двоє дітей-сиріт», – додає Кириченко.

На сьогодні на обліку у квартирному управлінні виконкому Кременчука перебувають 58 дітей-сиріт. Про це нам повідомили в департаменті соцзахисту населення міськради. Право на пільгове житло мають особи у віці від 16 до 23 років. 26 червня 2019 року Кабінет Міністрів України вніс зміни в Положення про держпрограму забезпечення пільговим житлом дітей-сиріт. Відповідно до них, за рахунок коштів державного бюджету житло отримуватимуть не лише сироти, а й особи, позбавлені батьківського піклування.

Однак, як пояснює Кириченко, зазвичай бюрократія не лише свідомо перекриває доступ до швидкого отримання власних квадратних метрів, а й відбиває у таких дітей бажання домогтися отримання законного житла. Чекати своїх помешкань їм доводиться по кілька років, як це відбувається з колишніми вихованцями родини Кондрик.

У виконкомі Кременчуцької міськради тему виділення таким громадянам житла дещо замовчують.

Управління сім'ї та молоді Кременчуцької міської ради, відповідно до нового положення, тепер не відповідає за забезпечення житлом дітей-сиріт. Коштами державних субвенцій, які розподілятимуть по регіонах, зараз розпоряджається департамент соцзахисту. А ставати на квартирні черги дітям-сиротам та позбавленим батьківського піклування (до 18 років) допомагають чиновники Автозаводської та Крюківської служб у справах дітей. Далі питання курирує квартирне управління міста. Однак про те, скільком дітям може пощастити цього року, там поки що відповісти не змогли, адже субвенція з області ще не надійшла.

Колишні вихованці: юристи, медики, військові

Щоб отримати житло, сиротам та позбавленим батьківського піклування необхідно офіційно працевлаштуватися, а до цього ще й вивчитися. За словами Олександра Кириченка, діти їхньої школи часто вступають на педагогічну стезю та стають вчителями початкової школи або фізкультури, психологами, істориками, філологами. Також обирають спеціальності харчової, будівельної, машинобудівної промисловості.

«Окрім цього, користується попитом сільськогосподарський університет, де вступають на агрономію. Були й випадки, коли обирали юридичну академію ім. Я.Мудрого, медичний коледж ім. В.Литвиненка. А от дітей, які за результатами не здавали ЗНО чи не проходили за кількістю балів до університетів і коледжів, влаштовували до професійних технічних училищ залежно від місця проживання», – розповів керівник спеціалізованої школи.

У приклад наводить одну зі своїх кращих вихованок, яка стала вчителькою і працює в одній із кременчуцьких шкіл.

«Вона жила в гуртожитку педучилища, потім у малосімейці, потім в однокімнатній квартирі. А зараз вони зі своїм чоловіком будують дім», – додав Кириченко.

Окрім цього, випускники закладу часто вступають до військових ліцеїв. Дехто пішов служити в АТО. Так, відповідно до статистики, за повних 4 роки (починаючи з 2014 року – з початку військових дій на сході України) до АТО пішло 47 вихованців спеціалізованої школи. На щастя, усі вони живі.

А от чи допомагає міське керівництво із працевлаштуванням таких дітей? Із цим питанням ми звернулися до керівника управління сім’ї та молоді міста Андрія Макарова. Він повідомив, що за період із січня по серпень цього року їхні спеціалісти подали одне клопотання до міського центру зайнятості щодо працевлаштування шістьох дітей-сиріт. Але про те, чи вдалося їм отримати роботу, інформації не надали. Як ми зрозуміли з відповіді, це була чи не єдина допомога дітям-сиротам з боку управління.

Кому болять дитячі долі

За свою 30-річну роботу педагогом Олександр Кириченко відчуває себе хрещеним батьком колишніх вихованців, адже переймався долею кожного учня ліцею.

«Знаю про сирітську долю із розповідей своїх батьків – їхні батьки загинули на війні, коли ті були малими. Тож таким дітям потрібна постійна підтримка, навіть у дорослому житті. До мене та до наших педагогів часто приїздять наші випускники, бо їм хочеться поговорити з нами, як із батьками. Є один колишній вихованець – Максим, який навідується до моєї родини на кожен мій день народження. Приїжджають випускники і вже зі своїми дітьми», – розповідає директор інтернату.

Тож, на щастя, на життєвому шляху тих, кого і так обділила доля, зустрічаються не тільки бюрократія та квола допомога влади.

Однак залишається відкритим питання, чому пристойне житло для дітей-сиріт доводиться «вибивати» правозахисникам, активістам та небайдужим? Хоча чиновницьку зарплатню за це отримують інші.

Нагадаємо, у Кременчуці на покупку квартир 62 дітям-сиротам потрібно більше 25 млн грн.

Хто залишив дітей-сиріт без житла: шукали винних на сесії міськради Кременчука.

 

Ліна Романченко

Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!

Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube telegram Facebook Live
Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию

Другие новости

Афиша Кременчуга
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Мы в Telegram

Подписаться