Ексклюзивне інтерв’ю з комікесами.
Напередодні Кременчук приєднався до загального проєкту під назвою «Підпільний стенд-ап», який народився на початку війни. Його філософія полягає в тому, що частина українських станд-аперів (коміків сцени) зараз воює на фронті, а інші, хто залишився тут і виконують певну роботу, їздять з концертами по країні. Про це нашій редакції розповів Юрій Слюсар, маркетолог, майстер проєкту, волонтер і активіст. Він представляє Кременчук. Але такі концерти проходять по всій країні.
За його словами, таким чином стенд-апери підтримують бойовий дух та настрій. Тому що зараз, у важкі для всіх часи, інколи треба дозволити собі розслаблятися. Для того, щоб рухатися далі з іншою, позитивною енергетикою. Адже стенд-ап можна назвати інструментом, який лікує. Бо наболіла тема виноситься на загал, її обговорюють, але в гумористичній формі. Це дозволяє людині розслабитися.
Ю.Слюсар вважає, що унікальність цього проєкту полягає в тому, що культура креативної індустрії поєдналася з бізнесом і працюють на нашу країну. Адже частина коштів, а інколи і вся сума коштів, яку отримуються від концертних виступів, спрямовують на потреби Збройних сил України.
Ось і у Кременчуці ввечері неділі у ресторані «Перший гостинний двір» перед присутніми виступили три комікеси «Підпільного стенд-апу» Аня Кучугура, Катя Федоркова та Свєта Немонежіна (учасниця «Ліги сміх», «Розсміши коміка») – три дівчини з Києва, з якими ми весело поспілкувалися перед виступом.
За словами дівчат, коміки – це доволі самостійні люди.
Аня: Тому ми цим туром поїхали таким складом. Разом ми працюємо у «Підпільному», але це не значить, що ми працюємо на вечірках разом.
Світлана: Наш тур по трьох містах – Кременчук останній. Раніше були в Сумах і Полтаві.
Аня: Можливо, таким складом ми поїдемо ще в інші міста.
Комікеси з Києва розповіли, що вперше приїхали до нашого міста з Полтави лише перед концертом, тож побачити майже нічого не встигли.
- Скільки років займаєтесь стенд-апом?
Світлана: Я займаюсь майже 7 років.
Аня: Я вже 5 років.
Катя: Трохи більше, ніж 2.
- Чому для себе обрали саме цей жанр?
Світлана: Ми пробували себе у різних жанрах. Ось дівчата у плаванні себе випробували…
Аня: У воді, коли смішиш людей, вони починають задихатися (дівчата сміються).
Світлана: З початку стенд-ап починався з барів, де ми виступали безкоштовно.
- Звідки приходять гуморески?
Світлана: Це світогляд вмонтований. До цього не приходиш.
Аня: Так, це як тренуєшся звертати увагу на якісь речі під іншим кутом: що тут абсурдного, що тут смішного. І з часом це стає світоглядом. Тобто, ми по суті вже так і сприймаємо.
Мабуть людям, які не в комедії, це здається дивним, коли коміки збираються і починають весь час щось розганяти, тому що в нас це вже природна система спілкування…
Катя: Я просто бачила цей жанр. На YouTube здебільшого, іноземних коміків. І мені було цікаво пробувати. Я дізналася, що у нас в Україні є теж відкриті мікрофони і стенд-ап коміки. Тоді цього всього було менш. А зараз ми самі стали кращими» і можемо поїхати в інші міста.
Аня: Я коли починала, не було стенд-апів. Взагалі було непонятно, що це таке. Я просто говорила свої думки, люди сміються, а (стукає по столу) казала, що говорю серйозно! І вони казали: «Іди в стенд-ап – там серйозно розмовляють. Так і прийшла.
Катя: Я була завжди серйозна, я не дивилися ніякі дитячі шоу чи дитячі книжки. Я дивилася драми. Але потім почала дивитися комедійні штуки, я побачили Майті Буш (культове комедійне шоу, ред.), подивилася коміків британських в інтернеті і мені дуже сподобалося. Мені здавалося все це цікавішим і цікавішим, що є в нас. Тому що захотілося подивитися себе вживу. Я побачила, що є відкриті мікрофони – я приходила, дивилась. Мені все дуже подобалось.
- Як вдається бути веселими у такі часи?
Разом: Ми веселі? Вам здається - це істерика.
Аня: Це не завжди вдається. Але це якось потрібно. Меня здається, що гумор, як раз, може трохи допомогти справлятися з цим всім. Принаймні, для мене – це такий механізм захисту.
Світлана: Насправді комедійний погляд і веселощі – це не одне і те саме. Веселощі – це теплі емоції, настрій. А комедійний погляд – це ти просто парадокс, коли ти спостерігаєш за ситуацією, а потім про неї розповідаєш. Тобто, необов’язково треба бути веселим. Можна бути злим і про це розповідати. А зараз є чого бути злим… Взагалі, коміки часту бувають дуже депресивними людьми.
- Які ви в будні дома?
Аня: Такі самі, як і люди, які не займаються комедією. Ми такі самі люди, просто наша робота смішити людей.
- У ваших гуморесках є військова тематика?
Світлана: Звісно.
Аня: Цього не можна уникнути, тому що ми живемо у цьому контексті. А в стенд-апі головне, що він займається реальністю і тим, що зараз відбувається… Я, наприклад, з початку війни написала сольник, присвячений тому, що з нами відбувається під час вторгнення. З мого особистого досвіду, звісно.
Світлана: Я думаю, на справді, цей жанр і набирає популярності, тому що кіно, наприклад, дуже довго рефлексує. Театр – щоб поставити спектакль, там треба десь пів року. А стенд-ап – це одразу: ти вже приніс і люди одразу можуть відпустити якісь емоції, бо зараз з тобою людина, така сама, як ти, говорить про те, що тебе хвилює.
- Ви вірите в дива?
Катя: Я не вірю в дива. Я довільно песимістична людина насправді. З песимістичним поглядом на життя. Напевно тому мені і потрібна комедія.
Аня: Я мабуть вірю в дива. Дивлячись, що визначати, як диво. В те, що речі, які малоймовірні, але стаються – так.
Світлана: Я теж вірю в дива. Тому що я визначаю словом диво не якісь буденні речі, але може статись якийсь гарний збіг обставин.
- Можете пригадати диво, яке сталося у вас?
Світлана: Наприклад, коли ідеш по вулиці, я в Харкові тоді ще жила, один чоловік іде по вулиці з величезним букетом, і запитав, чи може мені подарувати квіти, бо його дівчина не прийшла на побачення. Звісно можна (сміються разом, жартують).
Аня: Насправді, що я чекаю на Новий рік… У цьому році в мене немає якихось очікувань. Я просто загалом чекаю на Перемогу України. Але вона станеться, мабуть, у наступному році. І це буде не диво, а робота Збройних сил України.
Світлана: Так. Це не те, що можна назвати дивом. Адже ми всі доклали до нашої перемоги.
А для був вечір гумору, завдяки якому збільшиться сума коштів, яка витрачатимуть на потреби Збройних сил України. Тож кожен допомагає у цьому, як може – у кожного свій фронт.
Олена Сінтюріна
Фото та відео Олександра Попенка
