Спогади містянки, яка жила у двоповерхівці майже 40 років.
На початку 2000-х Кременчуцька міськрада здала в оренду «Укртранснафті» землю для будівництва багатоповерхівки на розі вулиць Івана Мазепи (колишня вул. Бутиріна) та Академіка Маслова.
Орендодавець повинен був знести будинок №13 на цій ділянці та компенсувати збитки власникам квартир. Але останнім часом там залишалися жити дві родини – Старушко та Макарови. Раніше мер Кременчука Віталій Малецький обіцяв, що будівництво не розпочнеться, поки не вирішиться питання про виділення квартир жильцям будинку, який передали «в оренду з мешканцями».
І ось минулого тижня конфлікт між орендодавцем та людьми вдалося вирішити.
Як розповів редактору нашого видання Олегу Булашеву віцемер з питань будівництва Дмитро Кравченко, будинок, де мешкали дві родини, вільний і власник вже подав заявку на його знесення.
«Тобто майнові права на ті квартири, де мешкали люди, вже належать йому. Питання вирішено!» – констатував віцемер.
«Кременчуцька газета» звернулася до Євдокії Старушко, аби вона розповіла про історію будинку, в якому вона мешкала з 1985 року.
Кременчужанка зазначила, що цю будівлю збудували у 1910 році за проєктом німецького архітектора, як двопід’їзний жилий будинок на 12 квартир. Поруч з ним були сараї для зберігання дров та речей. Однак за часів керування містом Іваном Пономаренком, їх знесли.
Пригадала вона також, як ще до Другої Світової війни та під час неї у цьому будинку жила мешканка нашого міста – Ганна Бойправ, яку за красу називали Ганною Кареніною.
В середині жовтня 1941 року у Кременчуці вже працювала група підпільників Лісненка-Ромашкіна, яка складалася з городян. А збиралися вони у Ганни Бойправ. У квартирі мужньої жінки були радіоприймачі, за допомоги яких підпільники записували повідомлення Радянського інформбюро та розповсюджували їх серед містян. Завдяки цій групі з німецьких таборів вдалося звільнити багатьох військовополонених, яких відправляли потім на фронт. Підпільники готували диверсії проти фашистів, збирали та передавали відомості про розташування гітлерівських частин та їхнє озброєння.
Члени підпільної групи по-бойовому вирішили зустріти 1943 рік: підірвати міст через Дніпро, електростанцію, склади та прорватися до партизанів. Але здійснити задумане не вдалося – 22 грудня 1942 зрадники видали борців німцям.
Ганну Бойправ, Миколу Ромашкіна, Івана Лісненка та багатьох інших містян схопили на квартирі Бойправ. Героїв кинули до гестапівських казематів. А щоб дізнатися про зв’язки підпільників, фашисти їх жорстоко катували: били, підвішували за руки, припікали розпеченим залізом. Три місяці неймовірних тортур не зламали дух людей. Їх розстріляли третього березня 1943 року. Йдучи на розстріл, підпільники з останніх сил співали «Інтернаціонал».
Раніше про роботу цієї групи на будинку нагадувала відповідна меморіальна дошка, яка зникла після розпаду СРСР. Скоріш за все, її здали на металобрухт.
«Вчителька, яка також проживала в цьому будинку, мені розповідала, що при обстрілі у 1943 році німецька авіабомба потрапила в будинок, але не зруйнувала його, бо цегляна кладка стін виконана на пташиних яйцях», – розповіла Старушко.
Минулого року відомий кременчуцький історик та краєзнавець Євген Бергер також розповідав журналістам про згаданий будинок. Він констатував, що ця двоповерхівка на вул. Гоголя (юридична адреса вул. Мазепи, 13) після війни була пристосована під в’язницю.
Поруч з нею, де зараз встановлено паркан (на розі вул. Гоголя та Академіка Маслова), раніше знаходилося караульне приміщення і збудована вежа вартових. У кімнатах будинку жили ув’язнені, яких щодня водили на роботи. Засуджені будували тюрму, у який зараз функціонує дитяча трудова колонія для неповнолітніх.
До сьогодні будівля, яку скоро знесуть, зберіглася в своєму первісному вигляді.
«Замінено лише пічне опалення на централізоване, підведено газ та холодну воду. У цей будинок ми переїхали у 1985 році. До цього моя родина мешкала у свекрові (в будинку на вул. 29 вересня). Але голова міськвиконкому Анатолій Вербін запропонував нам покращити житлові умови. Адже у нашому будинку не було опалення, на відміну від того, що на вул. Бутиріна. У новому було все, крім гарячої води: і опалення, і газ, і вода, і туалет. Площа кімнати була вже 17 кв. м, замість 6,8 кв. м, на яких ми мешкали в чотирьох.
Новий наш будинок був теплий, а з негараздів можу назвати стан підлоги. Вона провалювалася у підвал. А я тоді боялася туди ходити, бо там могли бути якісь залишки війни. У той час я не була впевнена, що в підвалі все вивезено з часів війни… Потім ці сумніви розвіялися», – розповіла нам містянка.
У 2007 році частину мешканців двоповерхівки відселили, але Старушко та родина Макарових жили у будинку до останнього часу. Тепер житловий будинок, який пережив революцію та війну, але зберігся у первісному вигляді та неоціненною спадщиною міста, знесуть.
«У нашому будинку не мешкали дуже відомі особи міста. Були вчителі зі школи та педагоги з університету. Роботяги...
Ми ніколи не проводили, як у інших будинках, спільних свят. Будинок, як будинок. Але й криміналу якогось також у нас не було», – згадує Євдокія Старушко.
Коли поруч з будинком у часи початку Незалежності України знесли сараї та сусідній будинок, то згодом замість них з’явився готель «Онтаріо».
«Пам’ятаю, як зносили 38 дерев, що росли навколо будинку з різних боків. Наприклад, стовбур однієї тополі був більш, ніж метр в діаметрі. Дерево впало та пошкодило дах. Тоді вирішили зрубати ці дерева-велетні», – розповіла нам співрозмовниця.
Саме родина Макарових, аби безхатьки не поселилися на першому поверсі, у вікна встановили плакати з написами, що відбирати будівлю беззаконно не можна. Тож люди будуть там жити, поки їм не нададуть гарантоване житло.
Тепер житло їм надано.
Разом з тим, віцемер Кременчука Руслан Проценко в одній з відповідей на листи Старушко до мерії, зазначив, що у путівниках по Кременчуку за 1966, 1971, 1975, 1985 роки цей будинок, як об’єкт пам’яток історії або монументальних пам’яток не згадується.
Вже відомо, що на місці старенької двоповерхівки згодом з’явиться сучасна багатоповерхівка з паркінгом та адміністративними приміщеннями на першому поверсі.
Скільки поверхів буде дана будівля, поки остаточно не відомо. Але на цьому місці не можна будувати будинок, вищий за шість поверхів.
Нагадаємо, віцемер Кравченко прогнозує, що з будинку, який передали «в оренду з мешканцями», людей таки відселять.
Яка новобудова може зрости у центрі Кременчука.
Олег Булашев
Фото автора
