У Кременчуці працює перша й поки що єдина організація, діяльність якою спрямована на покращення настрою людини та відновлення довіри через дотик та активну взаємодію з собаками.
Уявіть собі кабінет, де замість лікаря поруч із вами сидить собака. М’який, добрий, лагідний — готовий до гри або просто тихо лежати біля ваших ніг. Це не просто милий момент, а справжнє лікування. Каністерапія — терапія за допомогою собак — дедалі популярніша у світі і вже набирає обертів в Україні. Вона допомагає людям не лише з фізичними проблемами, а й з психологічними та емоційними труднощами, дає можливість відновлюватися через контакт із тваринами.
Сеанси бувають різними. Можна просто гладити собаку, спостерігати за її поведінкою, гратися, навчати командам або виконувати рухливі вправи разом. Для дітей із аутизмом – це шанс покращити комунікацію та навчитися спілкуватися з іншими. Для дорослих, ветеранів чи людей після травм — спосіб відновити моторику, координацію, впевненість у власних силах. А для всіх інших — чудова можливість знизити стрес і підняти настрій.
«Собаки – останні ангели на землі»
Після початку повномасштабного вторгнення росії на територію України у Кременчуці з’явилася організація, яка займається каністерапією — терапією за участю собак для підтримки дітей з особливими потребами, паліативних хворих та військовослужбовців. Засновниця організації Надія Чернецька має дві освіти: за першою – вона медик, а за другою — кінолог.
«У мене завжди була мрія поєднати ці дві професії: кінологію та медицину. І коли я прочитала, що є таке поняття каністерапія, то зрозуміла, що це – моє», – розповіла жінка.
До того ж, у неї з’явився собака породи німецький боксер – Роксі. Спершу вона мала стати службовою собакою, але любов до людей у тварини виявилася настільки сильною, що команди службової підготовки відійшли на другий план. Так у пані Надії народилася ідея займатися каністерапією — програмою, де собаки стають емоційною підтримкою.
Разом із колом однодумців вони створили громадську організацію «Каніс-НАДІЯ». Активно працювати почали з початку війни, надаючи підтримку різним категоріям: дітям з особливими освітніми потребами, паліативним хворим та військовослужбовцям, яким потрібно зняти стрес. У Кременчуці вони — єдині, хто дарує таку унікальну терапію через собак.
Результат, за словами пані Надії, видно одразу: діти, наприклад, приходять сковані, тихі, але після спілкування з собакою вони відкриваються, гучно сміються, емоційно реагують. Військові ж, які пережили психологічні та фізичні травми, отримують від собак безумовну любов і ніжність — тут немає рамок, тут можна висловити будь-які почуття.
«Мене надихає займатися цим. Мене надихає собача вірність, собачі емоції. Я прочитала таку фразу, що собаки – це останні ангели на землі. Собаки – це такі створіння, які приймають тебе: будь ти бідний, багатий, хворий. Це безумовне кохання. Ніде у світі не знайдеться безумовного кохання, як у людини з собакою. Дружба і та любов, яку собаки виказують до нас, – це неймовірно. Це треба розвивати і показувати людям, що собаки – це не лише тварина, яка когось покусала. Це взаємовідносини, це взаємоповага, виховання», – каже пані Надія.
Член організації «Каніс-НАДІЯ» Сергій Григоров має трьох мопсів — три покоління чотирилапих артисток, неймовірно жвавих та енергійних. Вони танцюють, виконують команди та залюбки дарують людям гарні емоції. Сергій згадує, що спершу команда працювала в паліативних відділеннях, відвідуючи людей похилого віку та приносячи їм тепло і посмішки.
«Ми ходили до бабусь, дідусів. Якщо чесно, це були дуже круті емоції, коли вони спочатку приходили такі сумні-сумні, а потім під кінець заняття виходили з такими посмішками і не хотіли йти. Я думав, що це буде важко, а виявилося–це дуже приємно. Вони дуже відкриті та дуже хочуть спілкування. Я так розумію, що вони в закритому приміщенні, і для них це дуже круто, коли до них хоч хтось приходить. Тому від них отримуєш дуже класний фідбек», – каже пан Сергій.
Загалом для каністерапії використовують спеціально навчених собак – їх ретельно відбирають. За словами Надії Чернецької, тварина має бути врівноваженою, спокійною, любити людей і не реагувати на різкі звуки, подразники чи інколи бурхливі емоції дітей. Засновниця організації також зазначила, що у них в команді є переселенці та собаки, які були евакуйовані з зони бойових дій. Наразі один з таких собак живе у людини, але вони шукають їй господаря, який би взявся займатися каністерапією. Ідеальна пара, як каже Чернецька, — це коли між людиною і собакою встановлюється справжній контакт і, таким чином, вони можуть разом творити справжні дива та дарувати тепло іншим.
Каністерапія в дії
Благодійний фонд «Центр волонтерської допомоги Артема Марченка» у Кременчуці працює майже з першого дня повномасштабного вторгнення. За цей час допомогу отримали близько 13 тисяч переселенців та малозабезпечених родин: пенсіонери, багатодітні сім’ї, родини військових і загиблих героїв. Фонд надає матеріальну підтримку — продукти, одяг, ліки, інсулін, юридичні консультації, а також психологічну допомогу, особливо для дітей.
Нещодавно у просторі фонду відбулася зустріч з організацією «Каніс-НАДІЯ». Діти переселенців вперше знайомилися із Роксі — німецькою вівчаркою засновниці, мопсами Григорова та маленькими песиками – чихуахуа і йоркширтер'єром. Спочатку малеча тихо спостерігала за чотирилапими, обережно придивляючись, а наприкінці заходу вже не хотіла з ними розлучатися.
Марк і Платон — брати, родом із Новогродівки Донецької області, які разом із мамою Тетяною та їхнім собакою Нікою живуть у Кременчуці з серпня, а до цього перебували в Дніпрі. На зустрічі з тваринами хлопці відразу ожили: радо гладили чотирилапих, сміялися, а наприкінці зізналися, що спілкування з собаками піднімає настрій.
«Вони такі красиві!» — емоційно вигукує один із братів.
Пані Тетяна пояснює, що такі зустрічі дуже допомагають морально: собаки дають зрозуміти, що ти не один, дарують гарний настрій. Жінка додає, що повертатися їм уже нікуди — їхнього будинку на Донеччині більше немає.
Але, попри пережите, сім’я тримається разом, а Ніка, їхній трирічний собака, подорожує з ними всюди, має всі документи та щеплення, і Тетяна навіть не уявляє ситуації, у якій залишила б її.
«Бо вона наша рідна», — вигукують брати.
Олена, переселенка з Попасного, що на Луганщині, розповіла, що зустрічі з тваринами дарують дітям справжні емоції та піднімають настрій. Діти оживають і отримують відчуття нормального (підкреслює) життя та радості, яких бракувало під час переїздів, із зони, що постійно під обстрілами окупантів.
«У дітей повинно бути мирне дитинство і про нього тільки гарні спогади. Щоб вони потім могли щось розповісти… а на те, що спали в коридорі і мама їх накривала тілом…» – каже пані Олена.
Жінка зізнається, що у рідному місті займалася малюванням, і саме це зараз допомагає маленьким переселенцям тут, у Кременчуці, знову відчувати радість у світі, який занадто довго трясе їх за маленькі та тендітні плечі.
Донька Олени – Софія після зустрічі з тваринами «світилася» так, ніби всередині хтось увімкнув лампочку. Вона розповіла, що їй сподобалися всі собаки без винятку. Вдома в них живе кішка Джина — подарунок на день народження, про який дівчинка мріяла давно. Її поява стала для Софії тим тихим поверненням до стабільності, яка так необхідна дитині.
Тварини, як ліки для душі
Коротке дослідження Джанет Хой-Герлах з Університету Толедо стало першим науковим доказом того, що взаємодія з тваринами реально знижує тривогу та депресію. Учасники програми «Hope and Recovery Pet Program» брали собак або котів з притулку під опіку й протягом року проводили з ними час. Результат виявився неперевершеним: люди повідомили про меншу тривожність і кращий настрій, а вчені зафіксували підвищення рівня окситоцину (який часто називають гормоном кохання). Дослідження довело, що тварини не просто створюють комфорт, а реально впливають на психічне здоров’я.
Замість післямови
У кожній історії, яку ми почули під час підготовки даного матеріалу, є одна спільна риса: там, де є тварини – людям трохи легше дихати. Вони повертають відчуття безпеки й нормальності навіть тим, кому світ показав свій темний бік. Так, тварини не здатні вилікувати світ від жорстокості, але вони точно вміють зшивати тріщини там, де людські слова інколи безсилі. Можливо, саме в цьому і полягає їхня магія?
Нагадаємо, у Кременчуці відзначають Міжнародний день собаки-поводиря.
У Кременчуці в паліативному відділенні лікарні «Правобережна» було проведено сеанс каністерапії.
«Радість дотику» - у Кременчуці проводять заняття із каністерапії.
Валерія Макряшина
Фото авторки
