Віддаючи дитину у гурток, секцію чи клуб, зізнайтеся собі: робите це, аби виплекати талант чи щоб здійснити свою власну, колись не здійснену мрію?..
Батьки часто замислюються, куди саме записати дитину: у гурток, спортивну секцію чи до хореографічного колективу. Іноді водять своїх чад водночас, приміром, і на спорт, і на балет, і на малювання – завантажують так, що у дитини немає вільного часу навіть погуляти з друзями.
І педагоги, і тренери не відкидають, що такі заняття сприяють всебічному розвитку дитини, формуючи в ній впевненість і комунікабельність. Дітлахи не тільки розширюють своє коло знайомих, а й отримують задоволення від самого процесу. Та іноді батьки, а тим більше бабусі-дідусі вважають, що їхнє чадо – супер-талановите, і через місяць йому стоячи має аплодувати великий зал чи підкорюватися всі суперники на спортивній арені. Як насправді готують майбутніх чемпіонів та артистів та до чого необхідно готуватися батькам, дізнавалася Кременчуцька газета.
«Ко-ко-ко: мы взлетели высоко!», або Що залишається за кулісами
Вікторія вже дев’ятикласниця. Вокалом займається із 5 років у студії вокального співу Будинку дитячої та юнацької творчості. Першій рік занять – то співанки і вокальні п’єски. Та одну пісню, рядок із якої ми винесли в підзаголовок, готували протягом року для виступу на звітному концерту.
Звісно, в батьків виникало запитання: чому рік їхні діти вчать лише одну пісню? Оскільки думали, що на звітному концерті побачать готових артистів. Та педагог пояснила, що повторення – це запорука успіху в майбутньому. Аби перейти до складних пісень, треба «поставити голос» – і без цього нікуди.
Замкнене коло танцювально-співочих колективів
Чи матиме дитина успіх, багато в чому залежить від батьків. У цьому впевнена керівниця шоу-гурту «Молодість» Ірина Редькіна.
«Як часто виходить? Тільки трішки починаються труднощі в заняттях, коли потрібно більше і наполегливіше працювати, дехто з дітей відмовляється займатися далі. І батьки потурають, забирають дитину. А потім здають своє чадо в інші колективи», – говорить Редькіна.
За її багаторічними спостереженнями, 90% дітей ходять із колективу в колектив. У Кременчуці навіть є своєрідне замкнене коло.
«Інколи самі батьки вже через місяць після того, як дитина займається у нас, починають запитувати: а коли ж вона буде виступати? А яке виступати, коли дитина нічого не вміє? А іноді приводять малюків 2,5 років і дивуються, що ми не хочемо приймати їх у колектив», – ділиться Ірина.
Тому виходить, що з 30 малюків, які приходять до гурту, залишається до 10, а то й менше.
Батькам, які хочуть, щоб їхнє чадо мало сценічний успіх, Ірина Редькіна рекомендує бути трішки жорсткішими щодо вміння переконувати і наполягати, аби дитина не кидала тільки-но розпочате, а таки продовжувала заняття, не зважаючи на труднощі.
Чи готова дитина до змагань, вирішує тренер
Коли батьки здають дитину (не важливо, якого віку) у спортивну секцію чи клуб, головне, чи є вона дисциплінованою. Навіть 5-річний малюк може бути достатньо організованим, і вже через півроку показати перші результати.
У цьому переконана Аліса Бажукова, тренерка з секції кікбоксингу, що діє в рамках благодійної програми «Забери важкого підлітка з вулиці».
«Є дисципліна – буде швидкий прогрес. Дитина швидко отримуватиме необхідні навички, засвоювати і відпрацьовувати техніку», – говорить тренерка.
Проте зазначає, що лише тренер визначає, чи готовий вихованець брати участь у змаганнях.
«Це рішення не батьків, а саме тренера. Бо він бачить рівень готовності юних спортсменів. Наприклад, неготова дитина потрапляє на змагання, отримує поразку. І цей фактор стає причиною того, що далі зникає бажання займатися спортом», – вважає Аліса Бажукова.
Взагалі ж немає певного шаблону у заняттях спортом для дітей і їхньому тренуванні. Один може з раннього віку займатися і поступово досягати успіхів, а інший може прийти підлітком і дуже швидко почати перемагати.
Зараз тренерка є учасницею благодійної програми «Забери важкого підлітка з вулиці». У рамках цього проекту 12-13 річних дітей безкоштовно тренують з кікбоксингу. І вже зовсім скоро вихованці Бажукової їдуть на змагання. Про їх результати дізнавайтеся на сайті Кременчуцької газети.
Навчитися падати, аби здобути успіх
На перших заняттях маленьких фігуристів навчають… падати. А вже потім правильно їздити і виконувати певні вправи. У Кременчуці лише декілька років працює Школа фігурного катання. Заняття проходять на льодовій арені «Айсберг». Керівниця школи Тетяна Дмитрович залишила окупований Донецьк і тепер тренує кременчуцьку малечу. Під її наставництвом маленькі фігуристи здобувають перемоги державного рівня.
«Лише 30% успіху дитини залежить від тренера. Решта – від самих вихованців і батьків», – впевнена Дмитрович.
Розповідає, що важливим фактором є бажання самої дитини працювати.
«У мене зараз група з восьми 4-річних дітей, і дехто з них показує такі результати, що я дивуюся. А стали вони ковзати лише в кінці серпня. Нещодавно привели 7-річного хлопчика, так він став на ковзани і говорить: катай мене. Тобто конкретних рекомендацій, в якому віці віддавати дитину займатися спортом, немає», – зазначає тренерка.
І нагадує, що фігурне катання недешево обходиться батькам. Бо, на жаль, ані місто, ані держава грошей на це не виділяє.
«Так скрізь по Україні, не лише в нас. А ще на льодових аренах пріоритетом ставлять тренування секції з хокею. Для фігуристів залишають час для занять після всіх. Тому іноді переносимо заняття на роледром, де діти навчаються кататися на роликах», – розповіла про тонкощі Дмитрович.
Рекомендації психолога
Показати дитині різноманітність видів діяльності – це прекрасно і дуже потрібно.
Однак, обираючи для сина або доньки гурток, батьки часто йдуть за своїми нездійсненими бажаннями і мріями, що в корені невірно. Про це Кременчуцькій газеті розповіла психолог Ольга Литвинова.
«Батькам важливо йти за бажанням дитини, а для цього потрібно розмовляти, цікавитися, помічати її інтереси. І не страшно, якщо дитя певний час буде змінювати гурток за гуртком – вона шукає себе, і це нормально. Коли батьки починають вирощувати почуття провини з приводу того, що чадо не хоче відвідувати якусь секцію або гурток, це викличе реакцію. У кожного свою, все залежить від характеру. Один погодитися із батьками і буде з опущеною головою ходити, займаючись нецікавою для себе справою, тому що «так сказала мама, а я не можу її підвести». У дорослому житті ця стратегія поведінки може повторитися, але вже у стосунках з іншими людьми.
Інший почне чинити опір, можливо, навіть брехати, що ходить. Ви будете оплачувати свій безглуздий проект, але довіру між вами і дитиною буде порушено. Так навіщо ж ці неконструктивні відносини, від яких не буде добре нікому? Дитина повинна відчувати щастя від того, що вона робить, у міру своїх можливостей і здібностей!» – переконана психолог.
Литвинова звертається до батьків, аби вони враховували бажання рідної людини.
«Покажіть дитині різноманітність видів діяльності, нехай вона сходить кілька разів на тренування або на заняття, придивиться, нехай у неї виникне інтерес, і тоді – в путь! Не чекайте одразу великих результатів – ви ж самі знаєте, що велике народжується не раптово, це величезна праця, щоденна самодисципліна. Чи готова до цього ваша дитина? Чи є в ній внутрішні і зовнішні ресурси? Будьте усвідомленими батьками», – радить психолог.
Олена Ліпошко
