Розбиті дороги, зруйновані будинки - колись промисловий Первомайськ тепер виглядає зовсім незатишним.
Раніше із Сєвєродонецька в промислове місто Первомайськ Луганської області можна було доїхати за 20 хвилин. Зараз це займає майже 12 годин. Розбита дорога, декілька блок-постів. Адже Сєвєродонецьк – зараз обласний центр Луганської області, а Первомайськ - то вже підконтрольна територія самопроголошеної Луганської народної республіки (ЛНР).
Під час збройного конфлікту на сході України місто опинилося на лінії фронту і зазнало значних руйнувань. Всі школи міста були частково або повністю зруйновані.
Після підписання в лютому 2015 року Другої Мінської угоди по північно-західних передмістях міста проходить лінія розмежування сил на Донбасі.
Нещодавно кременчужанин Максим (ім’я змінено, авт.) побував у рідному місті. Три роки хлопець не був вдома. І повернення додому було болісним.
«Тут чути звук пострілів майже щодня. Та вони стали настільки буденними, що люди їх вже не помічають. Раніше ховались, а тепер можуть ходити робити покупки на місцевому ринку», - розповів чоловік.
За його словами, проблем із продуктами у місті немає. У магазинах вдосталь. Там в основному товари з Росії. А ось підприємливі місцеві мешканці згадали про часи «кравчучок». І тепер за допомогою ручних візків возять продукти із станиці Луганська, через блокпости. У основному так доставляють овочі і фрукти.
Та щоправда, на ту ж пенсію, яку виплачують у ЛНР, особливо не пошикуєш. Максим говорить, що його дідусь і бабуся отримують по 2 тисячі рублів, а це десь 700 грн.
«На всіх компослугах економлять, аби менше платити. Та і без економії трапляється, що води немає тижнями. Доводиться відрами з колонки носити», - говорить теперішній кременчужанин.
А ще він зазначає, що життя Первомайська регламентоване комендантським режимом.
«Всі магазини, кафе і навіть нічний клуб працюють до 22.00. Година, аби дійти додому. Бо з 23-ої години і до 4-ої – комендантський режим. Раніше обмеження були до 8 ранку. Та багато автобусів, які курсують через місто, у Первомайську рано-зранку, тож внесли зміни», - говорить чоловік.
Він розповідає, як, наприклад, працюють цілодобові розважальні заклади в Луганську.
«Там о 23 годині закривають двері. І хочеш-не-хочеш - знаходишся до завершення комендантської години», - уточнює Максим.
Під час своєї поїздки додому він встиг побувати у міському краєзнавчому музеї, де навіть поспілкувався з директором.
Музей відновив роботу у 2015 році, але багато експонатів (зокрема картин) через сирість втрачено. Зараз приміщення опалюють,поступово відкривають зали, бо деякий час працював лише один. Працює і кіноконцертний зал. Там ведуть роботу гуртки, секції. Працює музична школа.
Та вулиці міста виглядають не дуже затишно – багато зруйнованих будинків, тротуари і навіть дороги заростають травою і кущами. Дороги всі в ямах і вибоїнах, і їх також ніхто не ремонтує.
«Трапляється, що є будинки, які почали ремонтувати. Вони аж ріжуть око білими плямами. Взагалі житло в Первомайську дуже здешевшало. Так в центрі двокімнатну квартиру можна купити за 6 тисяч доларів... Майже всі заводи зупинили роботу», - розповів чоловік.
У Первомайську до війни працювало 6 вугільних шахт. Зараз усі вони закриті. Діяли до десятка промислових підприємств. Залишився працюючим лише Первомайський електромеханічний завод імені Карла Маркса. Там зараз заробляє гроші дехто з місцевих. І то підприємство функціонує не на повну потужність.
Залізнична станція не працює. Щодо транспортного зв’язку – то колії зруйновані і потяги до Первомайська не ходять. Автобуси курсують у різні міста Росії і України, Зокрема, можна дістатися до Харкова, Бєлгорода, Москви, станиці Луганської. Та ціни на квитки кусаються – так, аби доїхати до Бєлгорода, треба викласти 1 тисячу 300 рублів. І це при тому, що пенсія, як згадувалось вище, 2 тисячі рубілв.
Та все ж ті ж пенсіонери залишаються в рідних домівках попри небезпеку і незручності. І живуть в буквальному сенсі слова - «на межі».
Світлана Павленко
