Кременчугская газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Четверг, 4 Июня 2020 года
Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube

Вы здесь

Багатофункціональні стародавні будинки на Соборній: що лишилося після війни

14 мая 2020

Колись у приміщенні нинішньої Міської ради знаходилося декілька судів, а на центральній вулиці, окрім церков, була потужна типографія. Але все це – до війни. Продовжуємо цикл розповідей про історичні будинки міста, який ми приурочили до 75-річчя перемоги над фашизмом у Другій світовій війні.

Із вулиці Соборної ще чотири століття тому зароджувався Кременчук. Як розповідає кандидатка мистецтвознавства, дослідниця Алла Лушакова, в середині XVIII століття тут знаходилися торгові лавки, дерев’яна Успенська та Спасо-Преображенська церква, садиби містян. Простягалася вона спочатку до нинішньої вулиці Гагаріна, а пізніше – аж до самої Європейської. З часом змінювалися плани будівництва, вулиця розширювалася, збільшувалася, дорогу вимощували бруківкою-кругляком, а біля садиб городян з’являлися перші ліхтарі. Ця вулиця згодом стала носити назву Катерининська. Але залишалася серцем торгівлі як міста, так і області.

Тож не дивно, що саме тут функціонувала міська рада, відкривалися заводи, фабрики, банки, ресторани, бібліотеки, кінотеатри, тощо. Але історія має свій розвиток. Що вона зберегла до теперішніх часів?

Міська рада з торговими рядами на першому поверсі


Із 1785 року, під час правління містом Степаном Мільковим, на вул. Соборній функціонувала Міська шестигласна рада. Як пише Лушакова у книзі «Вулицями старого Кременчука», назвали її так відповідно до порядку обрання туди представників із 6 розрядів городян: домовласників, купців, ремісників, іногородніх та іноземців, іменитих городян (учених, художників, банкірів), старожилів. Але пізніше, у 1803 році, коли мером вже був Федір Привалов, почали зводити будинок нової міської ради на місці застарілої губернської установи, яку знесли. Автором проекту, вірогідно, став чернігівський архітектор Антон Карташевський.

Нова двоповерхова будівля була однією з кращих в Україні. Що цікаво, на першому поверсі знаходилися торгові ряди, а рада разом із виборчим залом та судами розташувалася поверхом вище. До 1900 року будівлю телефонізували.

У жовтні 1917 року, після проголошення радянської влади, сюди переїздять окрвиконком, окружний комітет партії, міської Ради робітничих і червоноармійських депутатів. Із червня 1927 року в управі розташувався Будинок Червоної Армії.

За часів Другої світової війни та періоду окупації тут знаходилася німецька адміністрація. На другому поверсі – штаб-квартира офіцерів, а також готель для вищих ешелонів. У 1943 році окупанти підірвали будівлю, а оскільки приміщення не підлягало відновленню, руїни розібрали.

На цьому місці у 1961 році звели Будинок торгівлі у стилі радянського класицизму, який ми бачимо і сьогодні.

Бібліотека вціліла, кінотеатр – ні

Якщо повернутися до часів розквіту Кременчука наприкінці XIX століття, можна простежити, як розвивалося місто за головування мера Андрія Ізюмова. Його ім’я пов’язане з благодійністю, будівництвом притулку для сиріт та міської лікарні. Зокрема при ньому центральною вулицею почав курсувати міський трамвай, будівлі ставали вже дво-, трьох- та чотириповерховими. Поруч із житловими будинками розміщувалися приміщення, у яких знаходилися біржовий комітет, контори та офіси, де можна було отримати дрібний кредит. Пізніше тут з’явилися механічний та канатний заводи, фабрика хутряного взуття.

У 1893 році в приміщенні міської ради відкрили бібліотеку з читальним залом. Та незабаром їй віддають двоповерхову будівлю. Зараз це будинок №3.

Як коментує краєзнавець Євген Бергер, завдяки підпільній Організації українських націоналістів, цей заклад продовжував функціонувати у часи німецької окупації. На сьогодні це один із довоєнних будинків, який вдалося зберегти.

У 1913 році у триповерхівці кременчужанина Линника відкривають кінотеатр «Колізей» – зі скульптурами-атлантами на вході. Згодом будівля носитиме назву «Більшовик».

Із розповідей Лушакової, у фойє перед початком фільму гостей зустрічав масовик та оркестр. А після появи звукового кіно молодь буквально підкорювала сеанси «штурмом».

«Перед війною у місті дислокувалася Чапаєвська девізія у складі артилерійського піхотного полку. Прем’єру фільму «Чапаєв» у 1934 році, у першу чергу, показували військовим. Є згадки, що, коли вони підходили до театру, їх зустрічав оркестр. Після цього фільм уже демонстрували громадянам», – коментує Бергер.

Він додає, що за часи німецької окупації тут «крутили» переважно гітлерівську пропаганду та документальні хроніки про війну того часу.

На жаль, у період Другої світової війни кінотеатр був зруйнований. На його місці зараз знаходиться поствоєнна будівля з бібліотечним відділом для дорослих та магазином «Фарро».

Бік типографії називали «копійочним»

Після жовтневих подій 1917 року Катерининську вулицю перейменували на проспект Революції, а з січня 1924 року вона носить ім’я Володимира Леніна.

Навпроти міськради із 1921 року майже квартал займала типографія ім. Григорія Петровського «Кремдрук», яка розміщувалася у кількох приміщеннях. Створена шляхом об’єднання місцевих типографій, вважалася однією з найпотужніших в Україні: із 300 працівниками, багатьма профільними відділеннями (штемпельне, стереотипне, граверне тощо) та філіалами у сусідніх містах. Замовляли тут не лише друк етикеток, преси, рекламної продукції, а й видання з Києва та Санкт-Петербурга.

«Великі, яскраво освітлені вікна типографії приваблювали увагу прохожих, які зупинялися і спостерігали за процесами друку. Ця сторона вулиці була популярною серед молоді, яка тут гуляла. Цей бік називався «копійочним», інший, де проходили більш солідні громадяни, називали «рубльовим», розповідає Лушакова.

На жаль, і цим приміщенням не довелося пережити гіркоту німецького відступу –  їх зруйнували.

19 вересня 1943 року над руїнами типографії капітан Червоної Армії Шота Гогорішвілі підняв прапор перемоги. А центральною вулицею міста урочисто пройшли маршем військові 6-ої повітряно-десантної армії, які визволяли Кременчук.

Нагадаємо, старовинні будинки Кременчука: культурно-релігійна історія вулиці Квартальної.

Старовинні будинки Кременчука: слід, що залишився після війни.

 

Ліна Романченко

 

Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Мы в Telegram

Подписаться