Історія загиблого захисника розказана його братом.
30 січня 2025 року на сайті Президента України мешканка села Кривуші, Кременчуцького району, Ольга Яцина розмістила електронну петицію, щоб присвоїти почесне звання Героя України (посмертно) чоловіку Олександру Миколайовичу Яцині, вірному і відданому захиснику країни! Станом на 10 лютого зібрана майже третина голосів – 7 тис 257, із 25 тисяч необхідних, аби петицію розглянув глава держави.
Журналісти Кременчуцької газети поспілкувались із братом загиблого Захисника Миколо Яциною, який розповів про Олександра - воїна, Олександра сина і батька, Олександра - товариша.
Як він говорить, про свого брата може розповідати та розповідати...
«Коли я дізнався про його смерть, то здавалось, що сам помер», - його слова.
Акцентує, що Олександр був народжений захищати Батьківщину.
«Мій брат Яцина Олександр Миколайович служив у Збройних силах України. На момент загибелі у нього було звання молодший сержант і, відповідно, він був прикомандирований в останній бій до 110-ої бригади імені генерала Хорунжого Марка Безручка. Це було 22 січня 2024 року. Думаю, для кожного родича їхні близькі люди являються унікальними. Їх люблять, їх цінують. Але мій брат від самого дитинства був досить незвичною людиною. Він відрізнявся загостреним відчуттям справедливості, чесності. Закінчивши школу, він пішов на навчання до ВПУ№7, яке закінчив із відзнакою у 2008 році. Далі вступив до Кременчуцького національного університету ім. Михайла Остроградського на юридичний факультет, на заочне відділення. Це був його свідомий вибір, оскільки він хотів служити у Збройних силах України. І сам пішов у військкомат, взяв повістку і пішов на строкову службу.Нещодавно я переглядав відео з його присягою. Кожне його слово було не просто сказане, а дійсно з впевненістю і вірою в того, що він каже», - пригадав Микола.
Добровольцем на фронт
8 років Олександр Яцина на службі правоохоронцем. Був звільнений у зв'язку зі скороченням у званні старшого лейтенанта.
«Однак у 2014-му році, коли почалася війна, а я називаю війною з того часу, у травні він пішов добровольцем у складі збірної роти Полтавської області. Пішов захищати нашу Батьківщину. Олександр був на досить складних ділянках. Це Червоний Лиман, Слов'янськ. Прикривав вихід наших військ під час оточення у Дебальцево», - із спогадів брата.
Микола говорить, що після звільнення з органів внутрішніх справ Олександр Яцина вступив до Національної гвардії. Довелось воювати під Маріуполем, на одній із найскладнішої ділянки зіткнення.
«Думав, що декілька років у нього буде мирне життя. Однак у 2022-му році, 24 лютого, вранці, через три години після повномасштабного вторгнення росії в Україну йому зателефонували з військкомату. Саме через три години він вже був на службі. За час його служби довелось боронити нашу землю на різних ділянках. На Сумщині, на Чернігівщині, на Сході. Останній його бій у складі бригади, яка тримала оборону в місті Авдіївка, Покровського району, Донецької області. 21 січня 2024 року він був прикомандирований. 22 січня - заступили на позиції. На позиціях - перебували фактично до загибелі мого брата до 30 січня 2024 року. Це був район «дач». Саме там вони тримали позиції», - розповів Микола Яцина.
«Ангел-охоронець» побратимів
Чоловік пригадує, що його брат мав позивний «Опер».
«Як працювавши в поліції, так і захищаючи свою землю, він виконував свою справу чесно. І всі, хто його знав, саме так і характеризували. Згодом його побратими розповіли, що називали його «Ангелом-охоронцем». Починаючи від того, що навіть у тих складних умовах він знаходив воду, їжу, витягував їх з-під завалів. (Адже міцний такий хлопець був, займався спортом постійно). Якось підняв плиту, звідти витягнули хлопців, вже зовні витягували його. Казали, що він міг деблокувати вогняні засідки, обходячи ворога, закидуючи гранатами», - із розповіді Миколи.
Знакове татуювання
Навіть побратими визнавали, що Олександр Яцина був найбільш підготовлений. Цей досвід давався взнаки - він жив для того, щоб боронити цю землю.
«Олександру довелось вже майже з оточення виводити своїх хлопців. Рації майже не працювали. Він залишився в будинку і туди потрапив снаряд. Зовсім близько до пункту евакуації. Вже 4 січня 2024 року прийшло повідомлення про те, що мій брат пропав безвісти. Ми весь час сподівалися про те, що він живий, що він десь у полоні. Шукали по різним джерелам, де тільки могли. І подавали і в ООН, і в Червоний Хрест, і Лубінцю (омбудсману України, авт.) листи писали відповідно. Тобто, куди могли, то звертались, шукали, як могли. І так трапилося, що ми в одному із Telegram-каналів знайшли Олександра по татуювання. У жовтні 2024 року була репатріація тіл. 394 захисників переправлено із напрямку Авдіївка. Цілий місяць він вважався невідомим солдатом.
А коли дружина побачила татуювання, то зв'язалися з особами, які відповідають за проведення ДНК. Два місяці ми чекали результатів. І 10 січня цього року прийшло підтвердження, що на 99 % це мій брат», - слова Миколи.
Зі словами на очах він розповідає про довгий шлях повернення брата додому. На жаль, на щиті. І 21 січня 2025 року Кременчук прощався із відданим захисником Олександром Яциною…
«Мій брат по духу своєму він був козаком. На його плечі, по татуювання, яке ми знайшли, був зображений князь Святослав, тризуб на щиті. Я йому казав, може даремно брате таке татуювання робити, але вийшло, що саме те татуювання дало нам можливість його повернути додому», - розповів брат.
Остання справа честі – петиція
Олександр любив життя і мав багато планів. Коли приїздив у відпустки, то заряджав рідних – і батьків, і дружину з донечкою, і брата неймовірним оптимізмом. Дружня родина Яцин мешкає в селі Кривуші, Кременчуцького району.
«Він брав участь у художній самодіяльності. І разом ми грали в аматорському театральному гуртку, він займався постійно спортом, грав на музичних інструментах. Тобто Олександр мріяв про життя, але ж ніби поспішав його прожити. Він планував добудувати будинок. І, приїжджаючи в короткі відпустки, щось вдома робив. Навіть я йому казав: «Відпочинь». Але він все працював. Поспішав… Він дуже люблячий батько. І неймовірно чутливо відноситься до своєї донечки. Вона була для нього цілим світом. Олександр - справжній син, справжній брат. Друзі мені казали, що він навчив їх, що таке справжня дружба», - слова про найріднішу людину .
Олександр Яцина за мужність і відвагу мав державні нагороди. Так у 2016 році був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в Антитерористичній операції» та медаллю «Ветеран війни», мав посвідчення «Учасник бойових дій». Тепер родина просить главу держави присвоїти найвище звання – «Герой України». Кожен може підтримати цю петицію
Збір підписів ще триватиме протягом 70 днів.
«Я хотів би звернутися до всіх небайдужих кременчужан, до мешканців нашого району і просто до небайдужих громадян України, проголосуйте за цю петицію, аби гідно вшанувати пам'ять мого брата Олександра Яцини, який віддав життя за нас. Це найменше, що ми можемо зробити для тих, хто не шкодуючи себе, боронив рідну землю», - звернення Миколи Яцини.
Олена Ліпошко
Фото з родинного архіву Миколи Яцини
