Кременчугская газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Воскресенье, 8 Декабря 2019 года
Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube

Вы здесь

Доля людини – доля міста: сумні та радісні дороги кременчужанки Ольги Осадчук

2 декабря 2019

96-річна Ольга Євграфівна Осадчук пережила лихі часи Голодомору, зустріла Другу Світову війну у випускній сукні, відпрацювала багато років у медицині, і у своєму поважному віці залишається в курсі міських подій. За її біографією можна вивчати історію Кременчука, хоча сама вона говорить: «Не люблю ніяких сенсацій!»

Наприкінці листопада в Україні вшановують пам’ять жертв Голодоморів. Зокрема, згадують і страшні часи 1932-33 років, коли люди вмирали цілими родинами, коли села перетворювалися на пустки. Зараз залишається все менше свідків тих подій, і Кременчуцькій газеті вдалося розшукати жінку, яка і пережила смерті рідних, і пам’ятає на смак їжу Голодомору. У житті 96-річної кременчужанки Ольги Євграфівни Осадчук (дівоче прізвище Гаражі – ред.) було чимало випробувань, але пережиті часи геноциду українського народу закарбувалися у душі найсильніше.

«Їла глину-маслянку, якою в селі мажуть хати»

Пані Ольга народилася на Полтавщині, в селі Піски Козельщинського району. Це приблизно за 40 км від Кременчука.

«Мої батьки – корінні українці. Я свідок Голодомору 1932-33 років, бо пережила його. Мій дід Сава Іванович і тітка Федора Савівна померли з голоду в ті часи. Вони не поховані на кладовищі – їхні тіла десь залишилися лежати покинутими. Невідомо де, так їх і не знайшли», – розповідає Ольга Євграфівна.

Її родина дивом вціліла – перед самим Голодомором батьки з Олею виїхали з села. Незадовго до цього в сім’ї Гаражі від дифтерії  померли дві маленькі доньки. А батьків розкуркулили. Як родина переживала все це, можна лише здогадуватися.

«А мої батько і мама взяли мене, 7-річну дівчинку, і поїхали до Кременчука. Тут жив мій дядько, тож приїхали до нього. У дядька пожили недовго, адже в нього була одна чи дві кімнати в центрі. Далі жили на Першому Занасипу, там я пішла в перший клас, у школу №5... Тоді ж довелося поневірятися по чужих хатах і квартирах», – пригадує жінка.

У Кременчуці родина теж голодувала, але в місті була краща ситуація, ніж у селі, де залишилися родичі.

«У школі був лише бак із водою. Щоб учні попити могли і руки помити. Ніяких тобі там сніданків чи обідів. А вдома мати готувала страви з кукурудзяних качанів. І то з пустих – вже без зерна. Та і їх терла, молола і готувала нехитру страву», – розповідає Ольга Євграфівна.

Найжахливіші ж спогади в неї залишилися після відвідування рідного села, куди вже 8-річною дівчинкою її возила мама.

«Ми побачили тітку Федору Савівну ще живою. Вона мені і сказала, що харчів немає – все з’їли. І поскаржилася, що їй їсти хочеться дуже. Розповіла, що їла глину-маслянку, якою в селі мажуть хати ззовні і всередині. А потім і глина скінчилася. Тож тітка Федора розповідала, що солила та їла власні екскременти… Після тієї поїздки я вже її не бачила», – додає жінка.

І як свідок тих подій заперечує інформацію про неврожай, якою тривалий час виправдовували причину Голодомору 1932-33 років на Україні.

«Казали, що ті роки були неврожайними. То є неправдою. Бо врожай був, як завжди. Не більший, не менший. Справа в тому, що людей примушували йти в колгоспи, забираючи туди все, що вони мали: і худобу, і реманент, й інше. А вони не хотіли. Не всі пішли в колгоспи.  І ось у тих, хто ослухався, взагалі забирали все, чи навіть виганяли з сіл», – говорить Ольга Євграфівна.

«Вставай! Війна почалася! Усе гребуть із магазинів»

У школі №5 Ольга закінчила 7 класів, а вже десятий – у школі №32, що знаходилася неподалік нинішнього ПТУ №26, що в районі «електростанції».

«У той день, що в нас був випускний вечір, почалася війна. Я повернулася додому, заснула. А згодом прибігла мама і закричала: «Вставай! Війна почалася! Усе гребуть із магазинів», – пригадує кременчужанка.

Під час війни її родина залишилася у Кременчуці.

«Ми з мамою не працювали. Батько ходив на роботу», – розповіла жінка.

По звільненню міста від нацистів Ольга вирішила їхати до Києва, аби поступити в медичний інститут.

«Атестат у мене був з непоганими оцінками. Здала успішно екзамени, але у Києві не навчалася – частину студентів (зокрема і мене) направили у щойно звільнені Львів і Чернівці».

Так Ольга потрапила на навчання в місто Лева.

«11 вересня 1944 року вже була у Львові на навчанні у місцевому медичному університеті. Була зарахована в 14-ту групу. Навчання тривало до 1949 року», – розповідає Ольга Євграфівна.

І тут залишається лише дивуватися і заздрити такій пам’яті: минуло понад 70 років, а вона згадує найменші подробиці.

Намет у квартирі як порятунок від москітів

Після навчання перший повоєнний випуск медиків зі Львова направляли в різні міста, і не лише України.

«Мене направили на роботу в Середню Азію, в місто Ашхабад. У Львові я вийшла заміж за студента-третьокурсника, який навчався у ветеринарному вузі. Він узяв перевід, щоб їхати разом зі мною, і щоб там (в Ашхабаді – авт.) його зарахували на навчання в інститут. Там пожили рік, я завагітніла, та мені дуже не підходив місцевий клімат. Адже там весь час нестерпна спека. Не було прохолоди навіть уночі – тільки що хіба сонце сідає. А ще нам докучали москіти. Це такі комашки, як у нас мошка. Вона в нас чорненька, а ті – прозорі. І нападають лише на приїжджих – місцеві вже призвичаїлися до них. Які жахливі розчесані рани були в мене на шкірі! Вночі неможливо було спати. Тож спочатку в кімнаті із простирадл робили щось схоже на намет, обсипали дустом – і лише так можна було поспати декілька годин», – пригадує пані Ольга.

Тоді вона подала заяву про звільнення з роботи у зв’язку з переїздом на постійне місце проживання. І Ольгу Осадчук відпустили, оскільки вона була вагітною. Так вона разом із чоловіком повернулася до Кременчука.

Десятиліття на благо кременчуцької медицини

Ольга Євграфівна пригадує, що у повоєнні часи, якщо жінка звільнялася з роботи і переїжджала з одного міста в інше, декретної відпустки їй не давали.

«Тож я вимушена була вагітною йти працювати. Хотіла влаштуватися на залізницю лікарем, але мене не прийняли. Тоді звернулася у міськздороввіділ, і мене направили працювати на Станцію швидкої допомоги. Працювала до самих пологів», – розповідає вона.

Декілька років була навіть головним лікарем. Та все ж її покликанням у медицині була офтальмологія.  

«Ще зі Львівського медичного інституту мала рекомендацію, що мені добре дається офтальмологія. Доцент радила, щоб я працювала окулістом. Так трапилося, що в Першій міській лікарні звільнилося місце, нікому було працювати – тож запросили мене», – розповіла Ольга Євграфівна.

Тисячі й тисячі пацієнтів пройшли через її прийоми – адже наша героїня працювала за сумісництвом у кількох лікувальних закладах Кременчука. Не менше 10 років – у Третій міській лікарні, у міському військкоматі. Та окремо в житті кременчуцької лікарки стоїть Кременчуцький військовий госпіталь. Тут вона працювала лікарем-офтальмологом. Сюди ж лікарем прийшла працювати і її донька Світлана. І вже зараз, у доволі поважному віці, Ольга Євграфівна – у курсі всіх подій, які відбуваються навколо вже колишнього госпіталю.

«Це добре, що там військові, бо стояв, розвалювався, нікому до цього не було справи», – говорить вона, дізнаючись, що будівлі передали частині Національної гвардії.

І шкодує, що через здоров’я не змогла побувати на екскурсії, яку туди влаштували колишнім працівникам. А колеги згадували під час зустрічі Ольгу Євграфівну як кваліфіковану лікарку, досвід якої був безцінним.

Кременчуцька династія лікарів

Зараз у родині Ольги Євграфівни вже кілька медиків – це кременчуцька лікарська династія. Старша донька Світлана пішла материними слідами (молодша Тетяна обрала фах будівельника). Син Світлани Дмитро теж продовжив справу життя мами та бабусі – став військовим лікарем. Живе і працює у Харкові. До речі, Ольга Євграфівна тривалий час працювала у Кременчуцькому військовому госпіталі разом із донькою.

 

Світлана Павленко

Фото з власного архіву Ольги Осадчук та автора матеріалу

Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию
Афиша Кременчуга
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Мы в Telegram

Подписаться