Кременчуцька газета
Неділя, 25 Лютого 2024
Facebook Twitter Instagram Кременчуцька газета на Youtube threads telegram

Ви є тут

«Ми стоїмо, навіть якщо бетон падає» - кременчужанка, яка понад 20 років живе в Швеції, видала книгу про сьогодення України

30 листопада 2023

«Ми, українці, і в цьому наша сила».

У листопаді цього року вийшла книга Лариси Міщенко «Ми стоїмо, навіть якщо бетон падає». У ній кременчужанка, яка вже понад 20 років живе в Швеції, зібрала 35 історій військовослужбовців, мирних жителів та дітей. Історії про долі, які розбивають серце у воєнній Україні. Над книгою авторка працювала пів року, видала в Естонії власним коштом.

Кременчуцькій газеті Лариса Міщенко розповіла про саму книгу, а також, як вона стала за покликом душі волонтеркою і систематично передає допомогу на Батьківщину.

Зараз Лариса говорить чистою українською мовою, зазначаючи, що півтора роки так намагається розмовляти. До того у її вжитку була російська чи суржик, але 24 лютого 2022 року все змінилось.

«Останніх півтора року перейшла я повністю на українську мову, змінила в телефоні мову, але іноді важко - шведська мова заважає», - говорить про себе.

Лариса Міщенко досі пригадує день повномасштабного вторгнення росії в Україну.

«Впевнена, що цей день вплинув не тільки на моє життя, але й на всіх українців. Я пам'ятаю, що ми ввімкнули телебачення і побачили, як бомби падають на нашу країну. Їхала на роботу, і мене тіліпало, не знала, як буду поводитися з моїм шефом, бо вона з Білорусі і підтримує Лукашенка. Але вона була дуже розумна і не чіпала мене, бо я попередила, якщо буде щось сказано погане в бік України, то звільняюся з роботи. Протягом перших трьох днів ми дивилися новини в телефоні, не розуміли і не могли зрозуміти, що відбувається  і що нам робити», - пригадує Лариса Міщенко.

За її словами, у Швеції дуже велика діаспора українців. У Стокгольмі є організація, яка організовує всі мітинги. Взагалі ж від початку повномасштабної війни різні організації проводять різні мітинги регулярно.

«Коли все почалося (24 лютого 2022 року, авт.), я не знала, що мені робити. Так само, як і в 2014 році , коли розпочалася війна на Сході України. Тоді  я не знала, як я можу  допомогти. Але коли росія почала бомбити всю Україну, то я почала шукати шляхи. Сусіди почали зносити до моїх дверей теплий одяг, різні речі. І весь коридор був завалений різною допомогою. Я пакувала все це після роботи в аптеці.Тож до ночі стояла і пакувала всю допомогу. Потім знайшла машину і  почали перевозити її до України. І вже більше півтора року я цим займаюся», - розповіла жінка.  

У неї немає якоїсь волонтерської організації, просто звичайна людина, яка  допомагає своїй країні із-за кордону за покликом серця в скрутні часи.

«Частинка мого серця буде назавжди в Україні. Через півтора року (після повномасштабного вторгнення, авт.) , вислухаючи всі історії, дивлячись, що російська армія витворяє на нашій землі, у мене зародилася ідея зробити книжку. Зібрати історії цивільних, дітей, солдатів, передати їхні відчуття, емоції, як вони пережили цей перший день війни, коли для них почалася війна. Бо для декого вона триває з 2014 року, а для декого початок  – 24 лютого. Я збирала ці історії, переклала їх шведською. Ставила за мету показати, що відбувається в Україні - шведам. Щоб вони не забували про те, що в Україні йде війна, гинуть люди. Щоб вони знали не лише те, що показують кілька хвилин про Україну на телебаченні, а реально, що відбувається в нашій країні», - розповідає Лариса Міщенко.

Тож так зародилась ідея створити книжку про події сьогодення рідної країни.

«Книга називається «Ми будемо стояти, навіть якщо бетон впаде». Назву я взяла з цитати з однієї історіїй нашого кременчуцького захисника Артема Ширяєва. Він так сказав,  коли вони захищали Бахмут. На обкладинці книжки інший герой книги, його звати Степан Міщенко. В нього таке саме прізвище, як моє, але ми не родичі. Він втікав з Маріуполя разом зі своєю мамою у березні 2022 року. Коли це все відбувалось, йому було 13 років. Кожну історію, яка написана у цій книжці, я пережила своїм серцем. Я плакала над кожною із них. Мені дуже важко усвідомити те, що наші люди переживають. Це дуже-дуже тяжко...», - слова авторки

Лариса Міщенко сподівається, що шведи читатимуть її книгу.

«Я хочу, щоб вони не переставали допомагати Україні. Також хочу, щоб всі розуміли, що українці, які перебувають за кордоном, з вами назавжди разом.  Робота над книжкою зайняла 6 місяців. Все я робила за свої власні кошти. Тисячу екземплярів випустили. Друкували в Естонії. І ось вона прийшла два тижні тому. Будемо її продавати через волонтерів», - ділиться авторка.

Усередині книги синьо-жовті аркуші. Кожна історія виокремлена. Чимало розповідей про кременчужан. І пані Лариса зупиняється  на кожній із них.

«Артем Ширяєв з Кременчука. Це його слова у назві книжки. Він був волонтером,  пішов захищати України  і воював під Бахмутом.

Максим Краснокутський... Цей хлопець із Полтави. На жаль, загинув. Йому було 18 років, коли він пішов добровольцем на війну. Проміняв саксофон на зброю, щоб захищати нашу Україну. В нього залишилася мама…

Тимур Фетко… Також з Кременчука. Він теж написав свою історію. Йому всього 13 років. Тато також воював, повернувся з фронту. І цитата Тимуранаступна: «Я не хочу жити, як інша країна хоче, щоб я жив». Така маленька дитина і вже такі сильні слова.

Володимир Яровий…Володимир також із Кременчука. Він загинув, на жаль. Залишилась маленька донечка. Це його історія, яку написала його жінка..

Олександр Бочкарьов…Він солдат 81-й аеромобільної бригади . Ми дуже багато допомагаємо їм. Купили дві машини,  декілька дронів та інше спорядження длявійськових. Він також з Кременчука. Зараз він воює на Сході.

 Олександр Волочай… Із Кременчука.  Він, на жаль, загинув. Але не на фронті. Прийшов додому. І після лікування у нього серце просто не витримало. Воно зупинилося. Він був дуже доброю людиною. Вся ця  історія записана в мене на диктофон. Тобто його голос я можу слухати кожен день. І це дуже боляче.

Володимир Чумаченко… Він також з Кременчука. Він також воює», - оповідь про книжку.

Сама книжка закінчується цитатою Михайла Грушевського: «Ми, українці, і в цьому наша сила».

«Я хочу, щоб кожен з вас щось хороше робив. Ви можете бути волонтером. Ви можете допомагати тваринам. Ви можете допомагати стареньким або дітям. Життя буде прожити недарма», - із звернення авторки.

 

 

Олена Ліпошко

Фото із сторінки в Фейсбуці Лариси Міщенко

Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию
Афиша Кременчуга
Ви сповіщаєте про хибодрук в наступному тексті:
Щоб надіслати повідомлення натисніть кнопку "Сповістити про хибодрук". Також можна додати коментар.

Ми в Telegram

Підписатися