Бджолярка-переселенка з Бахмута закликає не відкладати свої бажання на потім.
У громадській організації «Лідерка» відбулася зустріч із бджоляркою Оксаною Капленко — жінкою, яка після вимушеного переїзду з Бахмута, що на Донеччині, змогла створити власну пасіку на Кременчуччині. Вона поділилася історією свого професійного шляху, розповіла про труднощі та досвід роботи у сферах, які традиційно вважаються «нежіночими».
Зустрічі з амбасадорками «нежіночих» професій проводяться в межах проєкту «Твій рух вперед», що впроваджується ГО «Лідерка» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF). WPHF – це гнучкий і швидкий інструмент фінансування, який підтримує якісні заходи, спрямовані на підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації, а також використання ключових можливостей миробудівництва.
Такі зібрання покликані руйнувати поширені гендерні стереотипи щодо професійного вибору, підтримувати економічну самореалізацію жінок та надихати учасниць шукати нові можливості для розвитку. Тут можна почути реальні історії тих, хто вже наважився змінити життя і розпочати власну справу.
Від будівництва — до пасіки
«Я–мама чотирьох дітей, дружина військовослужбовця, внутрішньо переміщена особа. Ми прибули з міста Бахмут, і я–власниця маленької пасіки під брендом BigHouse (Великий будинок (англ.), ред.). Ми з чоловіком і дітьми створили цей бренд», — розповідає Оксана.
До повномасштабного вторгнення її родина займалася будівельним бізнесом на Донеччині. Компанія спеціалізувалася на зведенні мостів та бетонних конструкцій.
«Ми будували невеликі мости через річки у Донецькій області. Побудували приблизно 5–7 мостів, але частину проєктів не вдалося завершити через війну», — пригадує вона.
Після переїзду до Кременчука родина почала шукати нові можливості для життя і роботи. Саме тоді Оксана вирішила зайнятися бджільництвом. Неподалік Кам’яних Потоків і Чикалівки вони знайшли ділянку землі, яка здалася ідеальною для пасіки.
«Там чудові місця — лавандові поля, акації, посадки. Я відчула, що пасіка повинна бути саме там», — розповідає вона.
Починати довелося майже з нуля: потрібно було знайти вулики, бджіл та обладнання. Оксана активно шукала навчальні та грантові програми.
«Я вирішила спробувати. Навчалася, читала, подавалася на гранти. Зрештою, виграла кілька грантів і змогла придбати обладнання та облаштувати пасіку», — каже вона.
Перші бджоли на пасіці з’явилися з міста Глобине. Це була українська степова порода.
«Вони дуже злючі. Перші вулики були справжнім випробуванням — комахи атакували з усіх боків», — згадує Оксана з усмішкою.
З часом вона навчилася працювати з бджолами, розширила господарство та збільшила кількість бджолиних сімей. У перший рік пасіка дала близько 100 літрів меду.
До розвитку пасіки долучилася вся родина. Старші доньки допомагають із брендом і продажем продукції, а наймолодшу, чотирирічну Яніну, Оксана жартома називає «директоркою пасіки». Батьки, яких також евакуювали з Бахмута, живуть поруч із пасікою і допомагають у господарстві. Продукцію продають через виставки та інтернет. За словами Оксани, мед минулого сезону розкупили ще на початку року.
Переселенка продовжує навчатися: здобула фах бджільництва в аграрному училищі та планує офіційно оформити пасіку й розширити її до тисячі бджолиних сімей.
Крім того, жінка займається волонтерством — переганяє військові автомобілі із зони бойових дій на ремонт.
Чому важливі такі зустрічі
Історії, подібні до історії Оксани, стають для учасниць зустрічей важливим джерелом підтримки та натхнення. Багато жінок, які відвідують такі заходи, пережили вимушений переїзд, втрату роботи або зміну життєвих обставин.
Зібрання з амбасадорками «нежіночих» професій демонструють, що професійні можливості не повинні обмежуватися стереотипами. У сучасному світі жінки працюють у будівництві, транспорті, аграрному секторі, технічних професіях та бізнесі.
Такі приклади допомагають учасницям переосмислити власні можливості, наважитися на професійні зміни або започаткувати власну справу. Насамкінець зустрічі Оксана закликала жінок не боятися починати щось нове та започатковувати власну справу, зокрема, й бджільництво.
«Ви ж бачите, яких обертів набирає ця справа — жінок у ній стає все більше і більше. І зараз руйнується стереотип про те, що чоловік на пасіці щось робить, а жінка стоїть на ринку і продає», — каже вона.
Ця зустріч дала поштовх тим, хто відчуває у собі потенціал до великих справ, але досі вагається через суспільний тиск. Історія Оксани — це приклад того, що жінка може бути і будівельницею, і бджоляркою, і лідеркою свого життя одночасно.
Довідка
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об’єднаних Націй.
Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF) — це єдиний глобальний механізм, створений виключно на підтримку участі жінок у процесах розбудови миру та безпеки, а також гуманітарної допомоги. WPHF, керований представниками громадянського суспільства, урядів та ООН, є багатопартнерським трастовим фондом, який мобілізує фінансування для місцевих організацій, очолюваних жінками, та підтримує жінок, що працюють на передовій громадських змін.
Починаючи з 2016 року, WPHF надав фінансування та підтримав спроможність понад 1000 місцевих жіночих організацій громадянського суспільства, які працюють над питаннями порядку денного «Жінки, мир, безпека» та реалізовують гуманітарну діяльність у 41 країні світу, що постраждали від криз.
Олена Ліпошко
