Кременчуцька газета
Субота, 13 Квітня 2024
Facebook Twitter Instagram Кременчуцька газета на Youtube threads telegram

Ви є тут

Про Олександра Бартка: від першої зустрічі до валентинки для тата під фото зі стрічкою

19 лютого 2024

Днями маленька Дар’я дуже старалася зробити таткові приємний сюрприз до Свята всіх закоханих. Тож дитина вирізала з паперу валентинку, розмалювала її і підписала: “Привіт, папа!” Мама поклала листівку біля фотографії з чорною стрічкою! На фото - усміхнений Олександр Бартко, вдягнений по формі. Дівчинка вірить - батько все бачить, все знає, все відчуває. Він - на Небі!

13 вересня минулого року Анна востаннє наживо бачила свого цивільного чоловіка. А вже через місяць вона дізналася про його загибель під час виконання бойових дій. Він захищав Україну від російських загарбників, які з 2013 року розпочали війну, а у 2022 році намагалися захопити всю країну цілком.

Олександр Бартко - військовослужбовець з міста Кременчука, який пішов на війну і тримав оборону нашої держави разом зі своїми побратимами. І в його родині, і в родині його дружини є ще військові.

Яким Олександр залишився у спогадах дружини і доньки, ми дізналися із перших вуст. 

 

Перша зустріч

Вперше Анна побачила Сашка на новому місці роботи у одній з кременчуцьких кондитерських фабрик у далекому 2015 році. У цеху з’явився новий працівник, який відрізнявся від інших завзятістю та працелюбністю і брався за всі можливі підробітки. Статний ззовні, зі змістовною наколкою на руці, приємний у спілкуванні, простий і водночас щирий, він здавався надійним. Так, слово за слово, трішки поговорили на перервах, колись він допоміг, колись відкрився у розмові, і Анна зрозуміла - він їй подобається.

Одного разу жінка проявила ініціативу і запропонувала зустрітися у кафе за чашкою кави після роботи. Їй було ніяково - раптом вона неправильно зрозуміла ситуацію і прискорює події. Але колега тільки зрадів пропозиції.

Там, у кафе, зароджувалося бажання зустрічатися знову і знову. Сашко був наче рідний. 

Далі були поїздки на природу, відпочинки у колі друзів, романтика і звичайне життя у перемішку з робочими буднями.

 

Як “получилась” Даша

  • Одного разу ми так погуляли на природі, і у нас “получилась” Даша!, - з посмішкою та з присмаком того щасливого часу Анна розповіла про те, як дізналися про вагітність.

Вагітність Анна не планувала, бо багато було обставин, через які не поспішала. Але якщо Бог дав, то не роздумуючи вирішила народжувати! Коханий з радістю сприйняв звістку про те, що вдруге стане батьком.

Олександр раніше був одружений, і від першого шлюбу у нього народилася донька Аліна. Татусь спочатку робив ставки на народження хлопчика - не вистачало йому чоловічої підтримки на риболовлі.

Але після народження молодшої дівчинки забувся про свої сподівання. У тата народилася принцеса - так він називав своє дитя. А коли бавилися - мишенятком. Ну а коли донечка активно вивчала довколишній світ, батько згадував, хто його принцеса за гороскопом - мавпочка.

З родиною Олександра Анна познайомилася ще коли була вагітна. Його батьки, сестра та брат стали наче рідними.

Тоді вони були щасливі і ще не знали, що їм доведеться триматися разом, щоб перенести нестерпний біль втрати людини, яка поєднала їх долі у родину.

А поки на дворі стояв 2016 рік, і їх життя переповнювало звичайне людське щастя.

Олександр не зважився бути присутнім при появі донечки на світ, тож заслав довірену особу. Сестра Надія пішла замість брата на народження племінниці. Дар’я народилася з вагою 2,600 кг. Тітка Надія згодом стала хрещеною для крихітки.

Новоспечений татусь був дуже щасливий.

Коли Саша та Аня стали батьками, то орендували квартиру, більшу за розмірами, у Крюкові (район міста Кременчука). Чоловік змінив роботу. Дитина пішла у садочок. Дружина вийшла з декретної відпустки.

З часом Олександр познайомив донечок - двох сестричок. Старша донька Аліна жила зі своєю мамою, і зустрічі були не часті. При першому знайомстві дівчатка подружилися між собою, і це радувало серце батька двох красунь!

Сім’я долала буденні справи, відпочивали вони завжди разом, на вихідні дуже часто їздили до його батьків.

 

Лютий 22-го

У 2022 році по країні попливли чутки про повномасштабне вторгнення Росії в Україну.

  • Ми якось у те не вірили, - згадує Анна, - але сестра моя жила у Сумах, і люди бачили техніку на кордоні.

24 лютого 2022 року Олександр виїхав вранці на роботу, але одразу повернувся, коли дізнався про війну.

У цей самий час сестра розбудила Анну телефонним дзвінком: “Почалася війна, ми тікаємо із Сум!”.

Олександр прийняв рішення виїхати з сім’єю з Кременчука у сусіднє село - до родичів. Там вони жили, поки стояли підприємства і нічого не працювало.

 

Всі чоловіки з родини - на війні!

Через місяць Саша повернувся на роботу. Він чекав повістку, але, не дочекавшись, пішов сам у військкомат. Тоді його не взяли на війну.

Але з їх рідних вже стали до лав ЗСУ рідний брат Олександра і племінник, а зі сторони Ані - її рідний брат та батько. Тому чоловік наполягав.

Олександра Бартка забрали на війну у червні 2022 року.

Він пройшов навчання, потім виконував бойові завдання, потім знову поїхав на навчання вже за кордон. Він приїздив у відпустку на День народження дитини. 

Аня згадує, як одного разу вони з донькою приїздили у наближене до лінії фронту місто, там чоловік взяв у оренду житло, і вони мали щасливі вихідні дні втрьох. Ці кілька днів запали у її серце дуже теплими спогадами.

Дружина при нагоді завжди спілкувалася з чоловіком по телефону. Він її заспокоював. Завжди попереджав, коли йшли на завдання. Тоді телефон вимикався на кілька днів, і Аня чекала. Кожен наступний дзвінок викликав невимовне почуття полегшення.

 

Похорон брата - остання зустріч з Олександром

Остання зустріч з чоловіком наживо була при дуже важких обставинах 13 вересня. Його рідний брат, який теж захищав країну, помер від тяжкої хвороби. Олександр приїхав на похорон, після чого повернувся на фронт. При таких важких для всіх обставинах відбулася остання зустріч дружини з чоловіком. Маленька Дар’я востаннє бачила тата. Після похорон чоловік повернувся на службу.

 

Передчуття…

21 жовтня Олександр зателефонував і попередив, що йде на бойове завдання. Сказав, що якщо не вийде на зв’язок за кілька днів, щоб зверталася куди треба…

Через те у серці Ані тоді прокотилося якесь гірке передчуття. Вона його відганяла від себе, але воно було пророчим.

25 жовтня Ані зателефонувала знайома: Там щось із Сашою, зателефонуй його мамі!

Від мами якраз тільки пішла делегація з військкомату.

Мама ридала у слухавку і крізь сльози ледь вимовила: “Саші більше немає!”

  • Тієї миті у мене наче відняло тіло, - згадує дружина.

 

Остання путь 

Сашина мама ще не оговталася від одного горя, як на її долю випало друге. 

29 жовтня вона ховала другого зі своїх синів.

Аня залишила малу донечку у друзів. А сама прибула на церемонію поховання! 

Батьки, дружина, сестра, всі рідні, військові побратими, куми, друзі проводжали Сашу у його у останню путь з усіма почестями.

На похоронах коротко розкажуть про його шлях військового:

24 жовтня 2023 року, під час захисту Батьківщини, біля населеного пункту Підстепне Херсонського району Херсонської області героїчно загинув заступник командира бойової машини, навідник-оператор десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти військової частини А 1275 молодший сержант Бартко Олександр Костянтинович.

З 26 квітня 2022 року розпочався його бойовий шлях. Олександр пройшов навчання у навчальному центрі в місті Рівне. Приймав участь у боях під Авдіївкою, до осені 2022 року брав участь у боях в Мар'їнці. Згодом проходив навчання в Румунії та у Великій Британії. Набравшись бойового досвіду та освоївши нові види озброєння, повернувся на бойові позиції під Вугледар. Брав участь у важких боях на Миколаївщині, контрнаступі та форсуванні Дніпра у Херсонській області.

Аня відчувала нестерпний біль перед труною. Та повага до матері, яка втратила двох синів і яка ледь трималася, змушував володіти собою. Горе пронизувало повітря довкола.

 

Як тепер жити без нього?

Вдома Аня не могла втримувати сліз. На той момент Дар’ї було всього 6 рочків. Вона бачила сльози і намагалася заспокоїти маму. Принцеса здогадувалася, що дорослі намагаються її вберегти від чогось, що розриває їх серця. Тітка Надія, як справжня хрещена, навіть у важкий для себе час турбувалася найперше про племінницю, допомогла підібрати слова, щоб пояснити, що батько загинув на війні. 

А далі треба було вчитися жити без Олександра. Тож вчилися разом.

Зі своїми родичами вони підтримували один-одного, щоб не впасти духом, щоб не опустити руки. Бо їм ще ростити дітей.

Тож увесь цей час зустрічаються якомога частіше у родинному колі.

А для Дар’ї її татко залишив найцінніший скарб - добру пам’ять про себе. Він поселив у її серці своє батьківське тепло і турботу. Він назавжди буде для неї її героєм і її захисником.

 

Якби побачитись хоч на мить знову

 

Анна на питання, за що вона б висловила подяку чоловіку, як би побачила його знов відповіла:

  • За те, що всі 8 років нашого земного шляху він наповнював моє життя сенсом - це найкраще, що було у моєму житті! Вдячна за його турботу і завзятість до життя! Я вдячна за дитину, заради якої зараз живу! За те, що його родина прийняла мене. За те, що Саша - справжній Чоловік з великої літери і таким залишиться для мене назавжди!

 

Здійснити татову мрію

Попереду у донечок Олександра важливе завдання - вирости і здійснити мрію тата про їхнє щасливе майбутнє. 

Старшій донечці Аліні від першого шлюбу вже 13 років.

Дар’я у цьому році пішла до першого класу, їй 7 років. 

Найважче завдання - у дорослих, вони не мають права складати руки. Крізь біль і сум, зі взаємопідтримкою вони йдуть далі по земному шляху. Вони дуже потрібні Сашиним донечкам, в яких житиме продовження Героя.

Низький уклін Олександру Бартку! Співчуття його родині!

Кременчук, як і вся Україна вшановує пам’ять своїх захисників!

Кожен має усвідомлювати ціну, сплачену сім’ями військових - ворог відібрав найцінніше у них! Найменше, що кожен українець може, це потурбуватися про родини тих, хто віддав своє життя заради всіх!

Давайте підтримувати наших військових і їх родини!

 

Матеріал створений спільно з Полтавським представництвом фундації “Мрія”.

ГО “Мрія” консолідує увагу суспільства заради підтримки родин та дітей загиблих, полонених та зниклих безвісти військових! 

Текст: Марина Баніт

 
Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию
Афиша Кременчуга
Ви сповіщаєте про хибодрук в наступному тексті:
Щоб надіслати повідомлення натисніть кнопку "Сповістити про хибодрук". Також можна додати коментар.

Ми в Telegram

Підписатися