Кременчугская газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube

Вы здесь

103 роки сьогодні виповнюється Ганні Малецькій - секрети довголіття від кременчужанки

17 февраля 2020

102-річна кременчужанка Ганна Малецька розповіла про своє життя і поділилася секретами довголіття.

Понад 100 років має за плечима ця жінка. Раніше вона вже давала інтерв’ю Кременчуцькій газеті і розповідала, як пережила часи Голодоморів, як у 53 роки отримала перший паспорт. Вже майже десятиліття Ганна Андріївна мешкає у Кременчуці у доньки Марії. Раніше її родина жила у Глобинському районі. Довгожителька й досі з надзвичайним теплом згадує свого чоловіка Степана Омеляновича, з яким доля відпустила їй 70 років, і якого втратила 10 років тому. Напередодні 103-річчя наші журналісти поспілкувалися з жінкою, яка є родичкою міського голови Кременчука. Разом пройшлися життєвими шляхами – трішки посумували і вдосталь насміялися.

«Пропаду, а в колгосп не піду»

Ганна Андріївна пригадує, як у 1921 році похоронили тата – тоді їй було лише 4 роки.

«Сестрі моїй було всього 3 місяці, тож вона його зовсім не пам’ятає. А я батька любила, тому, коли з’явився вітчим, то не дуже добре прийняла його. Я довго не могла назвати його татком. Так ми колись поїхали в ліс по дрова. Ось там він прив’язав мене до дерева і сказав, що так і залишить, як не назву його батьком. З того часу я вітчима називала батьком», – пригадує Ганна Андріївна.

Та в цілому про вітчима гарні спогади.

«Він був добрим господарем. Але колективізацію зовсім не сприймав. Колгосп почали організовувати в 1928 році. Вітчим не хотів туди йти, все казав: «Пропаду, а в колгосп не піду». Тож вони з мамою їздили в Білорусію – все міняли. З того і жили. Однак не пережив лихі часи. Помер з голоду», – пригадує пані Ганна.

Як малюків у пересувному дитсадку виховували

Тож судилося матері нашої співрозмовниці ставити дітей на ноги самій. Вона працювала на фермі. Довелося йти на роботу і 15-ти річній Ганні, найстаршій серед братів і сестер.

«Було важко в часи Голодомору 1932-33 років, тоді виживали, орали коровами. Працюю-працюю на полі, й там впаду знесилена в борозну, і так лежу. А потім захворіла малярією. Працювати ж треба – піду на степ, а там як почне трясти. Лікування ж ніякого не було. Ото що рятувались – лише хною», – зі слів Ганни Андріївни.

Розповідає також, як самій ще майже дитині довелося працювати вихователькою у сільському дитячому садку. Перед тим пройшла курси в селі Манжелія і приступила до роботи. Пригадує, що декретних відпусток тоді не було – у садок жінки приносили грудних дітей. Самі йшли у степ – на роботу. «Якось ми вирішили організувати поїздку на поле, щоб матері дітей могли погодувати. Зробили на підводі з «клейонки» курінь. Та не врахували, що спекотно, а клейонка зовсім не продувається вітром. Поки доїхали діти до того поля – чимало зомліли. Побачили всі, що малеча ледь жива, перелякалися. Тож більше не возили», – розповіла жінка. А ще пригадує, як їм, вихователям, разом із кухарями нерідко доводилося вареники ліпити, аби дітей нагодувати.

Яскравим спогадом є той, як на 17-ти річчя їй вручили відріз на спідницю. Як не дивно, та у свої 102 роки Ганна Андріївна пам’ятає точну дату, коли це сталося. А саме 19 серпня 1934 року, коли в її рідному селі Турбаї відзначали чергову річницю повстання проти панів Базилевських.

«Цей день зазвичай широко святкували в нас. І письменники, і художники, і з-за кордону гості приїжджали. Та це вже було пізніше. А того дня на зборах викликали мене і ще одного 17-річного хлопця. Нам дали по відрізу на одяг. Пояснили, що працювали гарно і народилися у рік революції. Як я була рада цьому, адже до того у мене була лише одна спідниця», – говорить Ганна Андріївна.

Пригадує, що до ранку обновка вже була готова. Мати пішла до жінки, яка вміла шити (а то була рідна сестра діда мера Кременчука Віталія Малецького), і швидко все зробили.

Замість порошку – зола, замість пральної машинки – річка

Серед іншого Ганна Андріївна розповіла, як їм у село прислали голову колгоспу, який примушував усіх жінок ходити в чистих хустинах.

«Перед тим були роки Голодомору, всі люди в нашому селі Турбаї дуже обносилися. Ходили брудними і мало слідкували за собою. А той голова колгоспу все змінив, ввівши правило ходити на роботу охайними. Про одяг він говорив: «Нехай стареньке все буде, але чисте». Тож щодня ввечері прали, щоб на ранок в поле йти в чистій хустині. Тоді ж пральних порошків не було. Попіл заливали водою і давали йому настоятися. Найкраще підходив той, що залишався після спалювання гречаної соломи. От і прали ним! А сорочки полотняні золили в дерев’яних діжках. Треба сказати, що виходило краще, ніж із милом», – пригадує наша співрозмовниця.

Така доля: залицявся один брат, а одружилася з іншим

Пригадала Ганна Андріївна і своє дівування. Як до неї залицявся Павло Федорович Малецький – дідусь міського голови Кременчука.

«Та моя мати не в захваті була від цього. Більш того, навіть лаяла за ці зустрічі. Перестрівши його, теж висловила невдоволення. Тоді попало і його сестрі – тій, яка мені спідницю шила. Тож ми перестали зустрічатися. Однак згодом звела мене доля з його двоюрідним братом Степаном. Щоправда, у хлопця на той час була інша дівчина, але його мати (моя майбутня свекруха) направила до мене», – говорить Ганна Малецька.

Зустрічі юнака і дівчини спочатку відбувалися у сільському клубі.

«Прийшли якось у клуб. Я сіла, а біля мене немає місця – Степан всіх розіпхав і сів переді мною. Взяв за руки. Запитав, чому руки холодні, а я кажу: «Та серце гаряче». На другий день приходжу, а він зайняв вже місце. На третій день пішов мене проводжати. Послухав таки пораду своєї матері», – пригадує пані Ганна.

Весілля, як такого не було – влаштували вечірку для друзів і сусідів. А перед тим три брати Малецькі приїхали на підводі за нареченою і перевезли її в хату свекра і свекрухи. Там зажили аж трьома родинами. Адже раніше оселилися у батьківській хаті брат Степана з дружиною Наталкою.

Вночі народила – а вранці вже колядників частувала

У Ганни Андріївни 5 дітей, 7 онуків, 13 правнуків, 4 праправнуки. «Тож мені нічого журитися», – говорить жінка. А ми не могли не поцікавитися, як же раніше народжували і виховували дітей. І вона згадала, як свекруха народжувала чоловіка.

«Степан з’явився на Святвечір 6 січня, а вже зранку 7 січня вона вітала і частувала колядників. Вже була на ногах», – пригадує.

Сама ж Ганна Малецька одружилася у 1936 році, а за рік вже мала першу донечку Галю. Народжувала вдома всіх своїх дітей.

«Майже у той самий час у родині брата чоловіка народився синок Віктор. Так от Галю і Вітька няньчила свекруха, доки ми були на роботі. У видовбані дерев’яні човни покладе їх, наллє води і накриє. Так вони годину й більше у такій купелі могли спати», – розповідає. Однак є і сумні спогади. Про двох маленьких її діток, які померли, так і не поживши на світі, наприкінці Другої світової війни. Тоді у селах лютувала дифтерія. «Малечу зовсім не лікували. Ото хіба що у Веселій Долині приміщення карантину було – туди всіх дітей і звозили. Та що казати, половину всіх малюків в селі тоді скосила епідемія», – розповіла жінка.

Додому – пішки через пів України

Війну Ганна Андріївна зустріла без чоловіка.

«Степана забрали в армію раніше. Служив у Донецьку. Я ж повідомлення про війну почула, коли мазала ферму. Тоді до мене прийшла односельчанка, чоловік якої служив з моїм, і каже: «А нам важче ніж усім, бо не знаємо, де вони», – із розповіді жінки.

Та не дарма Ганна Андріївна переживала за свого Степана – він потрапив у полон. Спочатку було оточення, а потім – табір для військовополонених. Але коли ситуація на фронті змінилася, бранців розпустили по домах.

«Степан пригадував, що у таборі вже багато військовополонених залишилося. Тих, кого випустили (а це було у лютому), були босі й голі. Четверо чоловіків з нашого села вирішили йти додому пішки. У них один орієнтир був – йти на захід, бо в таборі сказали: як повернуться назад, то розстріляють. Ось звідти до Турбаїв дісталися своїми ногами. До того ж дуже дивно ми зустрілися після його повернення з полону. Ми з сусідкою, тіткою Одаркою, і ще з одним односельцем поїхали саньми по солому для ферми. Цей чоловік питає: «Ось ми з тобою їдемо разом, а якби твій Степан це побачив?». А Степан у цей час без сил лежав у пшениці, яку на зиму залишили нескошеною, і все чув. Бо дійшов до початку села і впав на полі», – пригадує Ганна Андріївна.

А потім, почувши голоси, зібрався із силами і дійшов додому.

Вже пізніше Степана з братами Павлом і Грицьком забрали ще раз на фронт. Із трьох повернувся лише Степан. Він служив сапером. Наприкінці війни був тяжко поранений у Польщі, потім лікувався у Львові в госпіталі і додому повернувся аж 1946 році. Одразу відшукав родину товариша по службі, який загинув під час вибуху, коли поранили Степана. Дружина з донькою жили у Кременчуці в землянці. І подробиці загибелі чоловіка і батька дізналися саме від Степана.

Добра вдача як секрет довголіття

Який секрет довголіття? Це питання ставимо і Ганні Андріївні, і її доньці Марії Степанівні. Адже останні 10 років довгожителька живе у Кременчуці з її родиною.

Сама ж бабуся пригадує, що доки стало сил, працювала. Після роботи поралася по господарству. Згадує, що їли в основному все просте і натуральне.

«Печені буряки і кабаки – ото була неабияка смакота. Я ще пригадую, який смачний в дитинстві був хліб. А мама сміється, що він спечений з того, що було – з кукурудзяного борошна», – пригадує Марія Степанівна.

Тримали в господарстві і корову, і курей, і кролів. Однак молока-м’яса вдосталь не споживали, бо був план здачі продуктів.

«Не можна не згадати, що у нашій родині ніколи не було сварок. Мама з бабусею (свекрухою) прожила понад 50 років у злагоді. Навіть всі односельці дивувалися: «Оті Малецькі – вони такі спокійні, що ніколи не чути», – із розповіді доньки довгожительки. Сама ж бабуся радить усім бути доброзичливими і незлобливими. «Як робиш людям добро – то воно тобі вертається», – впевнена жінка.

17 лютого Ганна Андріївна святкує свій День народження. Вітаємо!

 

Олена Ліпошко

Фото автора

Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию
Афиша Кременчуга
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Мы в Telegram

Подписаться