Як мандрівник «полював» на північне сяйво.
Напевно кожен з нас чув про казкову Лапландію, Батьківщину Санта-Клауса — засніжене плоскогір'я, прорізане численними річковими долинами і гірськими ущелинами, прикрашене північним сяйвом. Це чарівне місце, яке розташоване на межі території 4-х держав (Норвегії, Швеції, Фінляндії та Росії), навряд чи зможе залишити когось байдужим!
Так і наш герой Олександр Бондарчук – турист і мандрівник, який відвідав не одну країну та покорив не одну вершину у світі, не втримався, щоб не завітати в дивовижну місцину.
А відеоролик про свою подорож під назвою «Полювання «на аврору», Або особливості фінської Лапландії» він презентував на фестивалі аматорських туристичних фільмів «Потоківський Оскар 2019», що відбувся 14 грудня 2019 року у селі Потоки Кременчуцького району.
Олександр Бондарчук розповів нашій редакції про свою мандрівку до Фінляндії та свої враження від гостин у Лапландії на хуторі улюбленого бороданя всіх дітлахів.
- Чому ви вирушили до Фінляндії?
- Поїздка була спонтанною: надійшла пропозиція від друзів, з якими познайомився незадовго до цього в Естонії, поїхати, подивитися на північне сяйво (це ефект зіткнення сонячного вітру з магнітним полем землі, авт.). Я вже кілька разів був свідком цього дивовижного явища природи. А щоб його спостерігати, необхідно виконати певні умови – не все так просто (посміхається).
- Коли вже бачили північне сяйво і де це було?
- В 2015-2016 роках я працював за контрактом в Мурманській області (Російська Федерація) за полярним колом. Там і навчився прогнозувати, як найкраще «полювати» на так звану Аврору. А саме, для цього необхідна цілковита темрява, безхмарне небо і чим ближче до Полюсу, тим більше шансів побачити сяйво.
- Що найбільше привернуло увагу?
- У Фінляндії велика кількість озер та лісів. Вона безмежна ця Лапландія, ця північ! Природа специфічна і геть не така, як у нас в країні. Ми подорожували в жовтні, то вже лежав сніговий пласт близько 5 см заввишки, а температура повітря сягала 7-ми градусів нижче нуля. Україна - в середині полярного кола, а Фінляндії вже за ним, тому й клімат абсолютно різний. А ще, чим далі на північ, тим дерева нижчі. Як трави, так такої нема – повно моху, ягід. Ще скрізь олені. Отак їдеш автомобілем, наче з Кременчука на Потоки в автобусі, а там олені на узбіччі, як собаки придорожні.
- Як там ставляться до оленів?
- Для мешканців Лапландії - це головна тварина, як для українців свиня. Це транспорт, це харчування, це заробіток. В нинішніх умовах, звичайно, можна все вирощувати, але в суворих умовах фінів рятують тільки олені: це м'ясо і консерви, просто якісь стейки роблять з них, роги як сувеніри використовують. Роги це взагалі такий декоративний матеріал, з якого майструють різноманітні вироби: від люстр до вішалок для одягу. Із хутра виготовляють національні вбрання. Сучасні люди, звичайно, ходять в теплішому і практичнішому одязі, але плекають національні традиції особливо в столиці Лапландії - місті Рованіемі. Саме тут добряча частина бізнесу заснована на підтримці духу Санти, на оленях, санях та інших зимових розвагах.
- В яких умовах живуть люди за полярним колом?
- Будиночки всі дерев'яні і яскраві. Газу там немає, тому гріються електрикою і топлячи піч. Розфарбовані хатинки, як правило, в червоний, синій або зелений кольори. Більшу частину року там лежить сніг, і, щоб якось добавити барв у побут, люди прикрашають своє помешкання. А з практичної точки зору, якщо завірюха, то так будинок легше знайти.
- Де саме ви подорожували?
- Ми їхали у місто Рованіемі, де якраз знаходиться будиночок Санта Клауса, але зупинилися десь за 50 км від місця призначення. Із Гельсінкі ми сюди припливли на поромі, житло орендували через інтернет. В середині нашого будиночка – сауна, це для місцевого населення звична справа. Є навіть практика, коли сауни влаштовують у квартирах багатоповерхових будинків.
- А як щодо будиночку самого Санта Клауса?
- Ми відвідали його восени. Ще був не сезон, але туристів понаїхало вдосталь. Весь комплекс - хутір Санти працює цілий рік. Ми спілкувалися з казковим дідом, він запитував, хто і звідки приїхав. Зазвичай до нього приїздять відвідувачі з усіх куточків світу. І листи пишуть звідусіль, я бачив позначки різних країн на конвертах там, де сортують пошту. На хуторі також можна покататися та погодувати оленів, є музей прафінської культури із вігвамами, що відображує національні традиції, є інсталяція – хронологія святкування Різдва: від давнини до сьогодення. На території комплексу розмістився й величезний супермаркет новорічної тематики.
- Що звідти привезли на згадку?
- На згадку придбав магнітик, а похреснику купив скляну кульку темно-зеленого кольору, яка при зміні освітлення змінює колір і стає схожою на полярне сяйво. На ній зображено сніг, будиночки і Санту на оленях. На території комплексу всі товари дороговартісні, адже туризм – це основний заробіток місцевих. Кулька, для прикладу, вартує 5 євро, тобто 150 грн. Поїсти на хуторі дорого, тому ми перекусили заздалегідь. В місцевих маркетах є така цікава фішка: платиш 10 євро і береш все та скільки хочеш.
- Що зі страв запам’яталося і сподобалося?
- Сподобалися смажені мандарини. Куштував також консерву з оленячого м’яса. Воно жорстке і специфічне на смак.
- А листа Санті написав?
- Я вже не пам’ятаю, як це робиться (сміється). Санта говорить англійською, тому ми, спілкуючись, без проблем зрозуміли один одного.
- У підсумку, що найбільше вразило і запам’яталося під час вашої мандрівки?
- У тамтешній природі є якась чарівність. Якось у потязі я їхав із жіночкою родом із Мурманська. Вона сказала, що на півночі є свій певний магнетизм. Раніше людей туди в заслання відправляли, а зараз місцеве населення добровільно живе. За її словами, північ притягує. От так і у Фінляндії – там холодно, а я теплолюбива людина, однак, повернутися в заполяр’я хочеться неодноразово.
Тетяна Красельникова
Фото і відео із особистого архіву О.Бондарчука та відкритих джерел
