Автор близько 30-ти ґрунтовних праць з історії української мови, літератури і фольклору.
185 років тому, 4 січня 1837 в Кременчуці на Полтавщині народився Павло Житецький, філолог, педагог і громадський діяч, один із основоположників українського мовознавства. Про це інформує
Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету, довгий час викладав у Колегії Павла Галагана. Досліджував історичну фонетику української мови, автор «Нарису звукової історії малоруського наріччя» (1876). Вивчав Пересопницьке Євангеліє («Опис Пересопницького рукопису ХVI ст.», 1876), першим показав значення «Енеїди» Івана Котляревського для формування нової української літературної мови. Автор шкільних підручників: «Теорія твору з хрестоматією» (1895), «Теорія поезії» (1898), «Нариси з історії поезії» (1898).
Один із фундаторів київської «Громади» (1861), дійсний член Історичного товариства Нестора-літописця (1879), Наукового товариства імені Шевченка (1903), доктор словесності (1908). Свого часу без його участі не обходився жодний захід на пошану Тараса Шевченка. Співпрацював із часописом «Київська старовина». Приятелював із Михайлом Драгомановим. Саме за зв’язки з останнім потрапив у списки неблагонадійних, складені Міністерством народної освіти після Емського указу 1876-го. Його звільнили з колегії і поновили тільки після клопотання засновника колегії Григорія Галагана. Однак, гоніння не припинялися, довелося на деякий час залишити Київ і викладати в Петербурзькому університеті (1880-1882).
У розмові з одним із чиновників Павло Гнатович зазначив: «Свого українофільського другосповідання я ні від кого не приховував і не приховую. Не тільки я сам українофіл в сенсі просвіти народу, збереження його культури, мови, літератури, але й дітей своїх навчу».
Павла Житецького називають патріархом українофільства і першим істориком української мови. Автор близько 30-ти ґрунтовних праць з історії української мови, літератури і фольклору. Зробив величезний внесок у розробку принципів і критеріїв українського правопису. Обґрунтував концепцію безперервного розвитку українського народу, його мови і культури з часів древньої Київської держави Русь.
«Видатний український вчений. Разом з тим був і живим, чутливим громадянином своєї батьківщини, який болів її болями, хто на собі відчув до певної міри її гірку долю», - писав про нього Сергій Єфремов.
Після інсульту в 1893-му в Павла Житецького не діяла права рука. Аби продовжувати наукову діяльність, навчився писати лівою. Боротьба з хворобою забирала багато сил в останні роки життя.
«Читаю і пишу не менше 10 годин в день. Так проходить день за днем, тиждень за тижнем у виснажливій боротьбі з собою», — писав він у листі до сина.
Помер 18 березня 1911-го у Києві.
За матеріалами Північно-східного відділу УІНП
(з рубрики «Історичний календар» офіційного сайту Українського інституту національної пам’яті)
