Кременчуцький краєзнавчий музей розповідає про історію консервації і чому вона пов’язана з нашим містом.
Літня пора в розпалі. В садах червоніють вишеньки, за ними дозрівають яблука, абрикоси. У променях яскравого літнього сонечка на городах «засмагають» помідори, зеленіють огірки, дозрівають різнокольорові перці. І в цей непростий період сезону відпусток і відпочинку постає актуальне питання: як зберегти все це вітамінне багатство? Скільки насолоди отримаємо холодним зимовим вечором, коли відкриємо баночку з яскраво-червоними помідорчиками, хрусткими огірочками і на десерт посмакуємо ароматним фруктовим джемом. Консервовані овочі і фрукти зберігають для нас не лише вітаміни, але й запах теплого літа і приємні спогади. І, безперечно, консерви, приготовані своїми руками, завжди смачніші від тих, які купляють у магазині.
Необхідність тривалого зберігання харчових продуктів існувала в усі часи існування людства. Ще за часів палеоліту первісні люди усвідомлювали важливість збереження їжі. Наприклад, впольовану дичину просто закопували у землю, а на поверхні робили відповідні позначки. Найдавніші способи перетворення їстівних припасів у такі, що довго не псуються – сушка і копчення.
При розкопках гробниці царя Тутанхамона були виявлені перші виготовлені людиною консерви, які перебували в землі понад 3000 років, але зберегли свої поживні властивості. Це були смажені качки в глиняних чашах, забальзамовані і залиті оливковою олією. Зверху ці ємності були запечатані смолою.
Перші письмові згадки про консервацію відносяться до часів Римської імперії і належать римському сенатору Марку Порцію Катону Старшому (234-149 рр. до н.е.). Йому приписують найдавніший рецепт консервування виноградного соку: влити сік в амфору, засмолити пробку і тримати цю амфору в басейні з водою 30 днів. Такий сік залишався придатним до вживання протягом року. І далі в трактаті «Про сільське господарство» Катон дає ряд рецептів не тільки приготування, але й зберігання вина, оливкової олії та інших продуктів. У китайських документах ІІІ століття до н. е. згадується про квашення капусти.
У слов`ян про консервовані овочі згадується в літописах, датованих \/ ст. до н.е. У період Київської Русі наші пращури робили з ягід і фруктів варення (природно, що воно дуже сильно відрізнялося від звичних нам ласощів). М`ясо, риба, овочі солились і розкладалися в дерев`яну або глиняну тару і зберігалось все це в темному, прохолодному приміщенні – примітивних льохах або спеціальних ямах з дерев`яним перекриттям.
За часів Російської імперії, коли були завезені огірки та помідори, народні умільці виготовляли спеціальні бочки для засолу цих чудових овочів.
Винахідником перших консервів вважається Ніколя Франсуа Аппер, який витратив більше десяти років, для того щоб довести факт: якщо скляні банки заповнити варенням, бульйоном або смаженим м`ясом, наглухо закупорити їх, а потім довго кип`ятити у воді, то вміст банок не псується і залишиться їстівним близько року. У 1810 році разом з грошовою винагородою – 12 000 золотих франків з рук Наполеона – винахідник отримав і титул «Благодійник людства», а також почесну золоту медаль від Товариства заохочення національної промисловості. Про те, що їжа може псуватися під впливом мікробів, стало відомо з доповіді Луї Пастера Товариству натуралістів в 1857 році – майже через півстоліття, і він же дав наукове пояснення методу консервації (в честь нього був названий пастеризацією спосіб часткової стерилізації речовин при підвищеній температурі).
Традиційні методи консервування зазнали кардинальних змін наприкінці ХІХ століття. Перший російський консервний завод (для потреб армії) почав випускати продукцію в 1870 році. Одну з банок тушонки, а вірніше «М`яса тушкованого», випущеного Петропавлівським заводом в 1916 році, розкрили через 50 років і виявили повне збереження та придатність до їжі.
У ХХ столітті потреба у консервованих продуктах зросла. Промислове виробництво скляної тари почалося з винаходом пресованого скла в 1824 році. В кінці ХІХ століття завдяки американському інженерові Майклу Оуенсу виробництво склотари стало автоматизованим. З тих пір скляна банка залишилася конструктивно незмінною, змінювалися лише форми і обсяги, удосконалювалися технології виготовлення.
Хоча консервація розвинулась завдяки потребам армії, цивільне населення також позитивно оцінило цей винахід. У першій половині ХХ століття домогосподарки почали активно заготовляти овочі і фрукти в домашніх умовах, використовуючи для герметизації закруток різні варіанти пристосувань: металеві пластини з гвинтом посередині, спеціальні скоби з пружинами…
Тому винахід першої ручної консервувальної машинки для побутових потреб населення мав величезний успіх.
Першість у авторстві цього винаходу приписують і вченому – винахіднику Миколаю Бернадосу (1881р.), і конструктору знаменитого пістолета ПМ Макарову М.Ф., але це лише версії.
Консервувальний, або, як його частіше називають, ручний закатувальний ключ, наряду з крюківськими вагонами і великоваговими автомобілями КрАЗ, дорожньою технікою і продукцією нафтопереробного заводу, є одним з відомих і популярних товарів на пострадянському просторі, які виготовляються в Кременчуці. Це підтверджується безліччю позитивних відгуків, які можна прочитати на різних Інтернет – форумах. Ось, наприклад, пара таких з великої кількості подібних: «Таня, пошукай машинку Кредмаш, м. Кременчук, якщо не помиляюсь. Дорога, в порівнянні з схожими, але вона суперська!!! Років 5 тому мама її купила рублів за 600 на ринку, кращої не має, хоча у нас їх штук п`ять валяється. Закочування банок пару секунд. Не тече нічого, кришки щільно прилягають (11 серпня 2019 р.).»; «Дівчатка, світ тісний! Ми живемо в тисячах кілометрів один від одного, а хвилюють нас одні проблеми. Машинка закатна стала самим дефіцитним товаром у нас на Уралі. Заводи стоять, гримлять, танки будують, а машинок немає добрих….Зовсім випадково заговорила з приятелькою про проблему з машинкою. Та й поділилась радістю: дочка в Ростові гостює, машинку їй купила…Давай ми цій доньці дзвонити, просити, як гроші залишаться, нехай ще купить. Гроші залишилися, купила машинку. Виготовлена в Україні, місто Кременчук. Віддала за неї 700 рублів в 2017 році. Краще немає, точно! (16 серпня 2019 р.)».
Виробництвом таких супер-машинок у Кременчуці займається ВАТ «Кременчуцькі дорожні машини» ще з далекого 1965 року, коли у відділі головного конструктора №1 з`явилася нова розробка – «раскаточно-закаточная машинка для консервирования продуктов» РМЗ-2.
У 1970-му році при СКБ «Дормаш» на базі сектора товарів народного споживання була створена лабораторія, яка надавала технічну допомогу в розробці ескізних проектів нових виробів з групи товарів народного споживання, проводила атестацію заводських товарів, розробляла документацію на нові вироби за заводськими паспортами; керівниками її у різні періоди були І.М. Риндін, С.М. Прудников, Ю.М. Окружко, Г.В. Дзугань. У 1977 році на підприємстві був збудований цех товарів народного споживання, спроектований на максимально замкнутий цикл виробництва. Освоєння товарів широкого вжитку було доручено досвідченим керівникам – начальникам цеху Борису Миколайовичу Немирі і Олександру Володимировичу Прасолу. Практично всі операції (окрім ковальсько-термічних операцій) почали робитися безпосередньо в цеху. З 1970-го по 1980-й роки була розроблена документація і освоєне виробництво десяти видів товарів, серед яких консервувальна машинка М-3 замість РЗМ-2. Великої популярності набула напівавтоматична машинка для консервування. За вдосконалену модель МЗП1-1 (1980-й р.) розробники Голуб Г.В. і Окружко Ю.М. отримали авторське свідоцтво на винахід. В цеху над виготовленням консервувальної машинки трудяться багато працівників дільниць пресування пластмас, штампування, гальванопокриття, складання, пакування. Випуск машинки складає близько 10% від випуску всієї продукції підприємства. Потужності цеху розраховані лише на випуск товарів народного споживання, але за потреби колектив допомагає виготовляти й деталі на замовлення інших підрозділів. Сьогодні цех перебудований на випуск понад 950 тисяч консервувальниї машинок на рік.
На Першому міжнародному ярмарку товарів народного споживання, який відбувся в Києві на початку червня 1994-го року, ВАТ «Кременчуцькі дорожні машини» презентувало кришки й знаряддя для консервування. Спеціально для виставки була виготовлена нова рекламна експозиція.
У 2006-му році відбувся визначний ювілей найпопулярнішого товару народного споживання – консервувальної машинки: був виготовлений шестимільйонний її екземпляр. Ювілейному, зібраному 29 листопада 2006 року, надали урочистого золотистого вигляду і позначили спеціальним логотипом.
За 55 років випуску цей виріб не втратив своєї популярності. Кременчуцька машинка здобувала призи і дипломи на виставках, успішно продавалася на ярмарках. Їй було присвоєно «Знак якості», а у 2013-му році вона стала переможцем конкурсу «Полтавська марка». Попри спроби багатьох недобросовісних виробників продавати машинки – підробки під нашою маркою, консервувальна машинка від виробника (тобто заводського виготовлення) залишається поза конкуренцією. Й сьогодні попит на машинку настільки високий, що план випуску зріс до 90 тисяч штук на місяць.
Ця незамінна помічниця для кожної господарки у домашніх заготовках часто виручала завод у скрутні фінансові часи важких 1990-х та перехідних 2000-х, адже заробляла «живі» гроші на зарплату і закупівлю матеріальних ресурсів. Оскільки про нашу машинку знають не лише в Україні, а й далеко за її межами, то працювати «на склад» не доводиться – продукцію одразу забирають споживачі. За чотири десятиліття колектив цеху випустив більше 15 мільйонів штук консервувальних машинок.
Господині цінують і те, що завод виробляє цілий комплекс пристосувань, необхідних у домашньому консервуванні. Разом з машинкою можна придбати захват, підставку для стерилізації банок, відкривач. До речі, ці аксесуари зараз у великому дефіциті.
Тож, коли ми консервуємо, не варто нарікати на спеку і скаржитись на життя. Корисніше радіти, що взимку на столі будуть хрусткі огірочки і ароматне варення. А ще – задуматися над тим, який шлях пройшло людство, перш ніж навчилося зберігати продукти.
Кременчуцький краєзнавчий музей
Мол. науковий співробітник
Борисова Ірина Василівна
