Кременчугская газета
Четверг, 18 Октября 2018 года
Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube

Вы здесь

Діти війни. Часи різні – долі схожі

1 июня 2018 10:35
Діти війни. Часи різні – долі схожі

Кременчужанка Ольга Степанівна Плітка розповіла про своє важке дитинство після Другої світової війни та зауважила, що з’явилося нове покоління дітей війни. І у війни цієї, нажаль, є тільки дата початку, і невідомо, коли вона скінчиться…

Відійшли вже цьогорічні травневі свята. Вшанувала Україна своїх визволителів від німецько-фашистських загарбників. Привітали вдячні діти своїх матерів у другу неділю травня.

А  я хочу згадати про одну з категорій українців, через життя яких пройшла Друга світова війна.

За часів правління Леоніда Кучми (1994-2005 рр. — Президент України) з’явилася нова категорія населення – діти війни. У 2004 році він навіть видав наказ про підвищення пенсії до 30% від мінімальної пенсії з 2006 року. Але не так сталося, як обіцялося. Сьогодні діти війни мають підвищення пенсії всього на 66 грн (4,5%).

Війна у моєму селі на Кіровоградщині закінчилася в кінці листопада 1943 року (мені тоді минув 1 рік). Я пам’ятаю обвуглену нашу хату і землянку, в якій ми жили під час війни, бо в нашій хаті стояли німці. Коли вони відступали під натиском Червоної армії, то вже від наших снарядів згоріла й хата.

Відступаючи, німці гнали поперед себе населення тих сіл, які вони залишали, серед якого була і моя мама з трьома малолітніми дітьми. Батько тоді був на примусових роботах у Німеччині. Мамі якось вдалося разом з кількома людьми вибратися уночі з конюшні, куди німці загнали людей на ночівлю, і втекти з нами в поле. Декілька діб ми переховувалися у скирті соломи (був уже кінець листопада), звідки повернулися у своє село. Хату почали відбудовувати в 1945 році, коли повернувся батько.

1946 рік – засуха і голодний 1947-й. Пригадую, як мама пекла маторженики (оладки з житнього борошна), додаючи туди квіточки конюшини та білої акації. Рвати конюшину і лазити по квіточки на акацію доводилося мені, тому я добре все це пам’ятаю. Справжніми смаколиками були очеретяні спичаки, які ми, дітлахи, рвали на березі річки. 

Разом із батьками ми 5-ти, 6-річні йшли в поле, де босі по сухій стерні збирали колоски.

У школі не у всіх були книжки та зошити, писали навіть на газетах. Вдягнутися не було в що, в теплу погоду ходили в школу босі, взимку в багатьох сім’ях діти відвідували школу по черзі, бо чоботи та одяг були одні на всіх. Пам’ятаю, як узимку мене мама проводжала в перший клас, замотавши мене разом із торбинкою (в якій лежав зошит, якась книжка і олівець) великою хусткою (раніше жінки носили маленьких дітей, примотуючи їх до себе такими хустками), зав’язувала вузлом ззаду, і ось така «лялька-мотанка» йшла до школи. Там вчителька мене розмотувала, а після занять таким же чином відправляла додому.

Із перших же років навчання ми, діти, були вже організованою робочою силою у колгоспі. Нас класами виводили в поле, де ми весною і влітку збирали довгоносиків на бурякових плантаціях, проріджували різні сільськогосподарські культури, збирали колоски на полях, восени ламали кукурудзу, перебирали її. Вчителі строго слідкували за нашою роботою. Не завжди в поле вивозили нам навіть воду, або стояла десь бочка з водою, до якої треба було йти через усе поле. Колись, пам’ятаю (це було в п’ятому класі на прополці буряків), я попросила вчителя відпустити мене випити води, але він не дозволив, наказав терпіти. Навів приклад краснодонців, які загинули за Батьківщину, а мені всього-навсього хочеться пити. І ми терпіли, нам багато чого доводилося терпіти з дитинства.

Більшість старших дітей після війни до школи вже не ходили, бо треба було працювати. Мій брат уже з 14 років працював трактористом.

В старших класах ми виконували будь-яку роботу в колгоспі: сапали буряки, кукурудзу, соняшник, возили зерно від комбайнів, силосували зелену кукурудзу. Хлопці працювали помічниками трактористів і комбайнерів. Після шостого класу і до закінчення школи всі три місяці канікул я працювала в колгоспі, заробляючи трудодні, які записувались на мою маму – вона часто хворіла і не виробляла норми. Ніхто нічого нам не платив, як не платили і батькам. Їм за вироблені трудодні в кінці року нараховували певну кількість колгоспної продукції: зерно, овочі, олію, щось можна було виписати не дуже дорого.

Закінчивши сім класів, більшість сільських дітей ішла працювати в колгосп. Умови праці були тяжкими, механізація була відсутня, все доводилося  робити вручну. Особливо тяжко було працювати на фермах взимку, коли треба було видоїти тричі на день по 12-15 корів, нагодувати їх, напоїти, прибрати місце стоянки, і все це робилося вручну. Зарплати тоді не отримували, працювали за трудодні. Лише в 60-х роках почали виплачувати деякі гроші.

Випускники міських шкіл після закінчення 7-го класу йшли здобувати професії у фабрично-заводські школи (ФЗН), і вже 15-річні хлопчаки стояли за станками, виробляючи потрібну державі продукцію. Декому з них доводилося ставати на стілець, щоб дістати до робочого місця.

Ось виписка із праці Запоріжського державного університету «Участь неповнолітніх у відбудові промислового потенціалу УРСР у післявоєнний період 1945-1950 роки», автор Гавриш О.В.: «Здавалося би, дитинство є найбезтурботнішим періодом людського життя. Проте ми не можемо цього сказати про дитячі роки покоління дітей війни, які у повоєнні часи повинні були швидко подорослішати, аби замінити своїх загиблих на фронті батьків. Мільйони неповнолітніх та підлітків працювали понаднормово у нелюдських умовах».

Після закінчення середньої школи влада нам не дозволяла навчатися далі. Ще два роки ми повинні були відпрацювати в колгоспі (сільські випускники) чи на виробництві (випускники міських шкіл). Лише після цього ми могли отримати паспорт і вступати до вищих та середніх навчальних закладів. Ми це розуміли – країну треба було піднімати з руїни, а для цього потрібні були робочі руки.

І все це випало на нашу долю: ми, діти війни, відбудовували зруйновані війною і будували нові фабрики і заводи, українським хлібом годували весь світ, створювали своє машино- і літакобудування, розробляли нові технології, літали в космос (льотчик-космонавт українець П.Р. Попович), навчали та лікували людей, отримуючи мізерні зарплати. Ми поклали на відбудову країни своє здоров’я і життя, але країна цього так і не оцінила, виділивши нам на схилі літ мізерну пенсію, на яку не можна придбати ні потрібні ліки, ні якісні продукти харчування.

І якщо ви бачите на вулицях міст чи сіл літніх людей, які пересуваються, спираючись на палиці чи милиці (щоб вилікувати свій опорно-руховий апарат, потрібні десятки тисяч гривень, яких у нас немає), беззубих (щоб відремонтувати хоч один зуб, потрібно викласти місячну пенсію), одягнутих у «секонд-хенд» за найнижчою ціною, людей, які стоять з 5-ї ранку в черзі за соціальним хлібом, то це ми – українські діти Другої світової війни, які своєю працею, совістю і відданістю зберегли Україну, яку так не шанують теперішні багатії-можновладці.

Через 70 років після звільнення України від німецьких загарбників, частину її загарбала вже інша держава. На українському сході йде війна, яку чомусь не називають війною, але на якій загинули вже тисячі і військових, і цивільних, і що найстрашніше – гинуть діти. А скільки їх залишилося без батьків по всій Україні! 

З’явилося нове покоління дітей війни, у якої, нажаль, є тільки дата початку, і невідомо, коли вона скінчиться. Господи милостивий, дай дітям цієї війни кращої долі, ніж нам. 

 

Фото автора: О.Плітка

Ольга Степанівна Плітка

Подпишись на нас

Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube telegram Facebook Live
Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию

Другие новости

Конкурсы
  • УВАГА РОЗІГРАШ: вболівай за улюблену команду «Ворскла» під час домашніх матчів ЛІГИ ЄВРОПИ!

    Що потрібно зробити, щоб отримати свій ЩАСЛИВИЙ КВИТОК і повболівати за улюблену команду – читай нижче.    

Афиша Кременчуга
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Мы в Telegram

Подписаться