Пряма мова.
Відомий кременчуцький історик та краєзнавець Євген Бергер, спільно з «Кременчуцькою газетою» раніше організовували піші екскурсії містом. Тепер ми вирішили зробити з Є.Бергером невеличкі відеоінтерв'ю, присвячені тій чи іншій події, тому чи іншому місту у Кременчуці.
Сьогодні ми поспілкувалися з краєзнавцем на розі вулиць Софіївської та Левка Лук'яненка (колись вулиць Чапаєва та Горького).
Історик та краєзнавець розповів, чому це місце має бути цікавим нашим містянам?
Є.Бергер розповів, що до революції ці вулиці мали назви Приютська та Міщанська. Місцевість навколо теперішньої школи №19 колись називалася Собача площа.
Чому пішла в народі гуляти така назва?
«Раніше вулиця Шевченка називалась Харчова. Тут було багато міських лавок, де збиралися бездомні собаки. І тут вони вешталися і територію називали Сабача площа. Напередодні Другої світової війни, де знаходиться зараз 19-та школа, була школа №4. Потім її зруйнували (це сталося при відступі німецької армії).
Так ось, в 1941 році, коли Кременчук був зайнятий німецькими військами, в приміщенні школи був створений німецький шпиталь. І померлих солдат-офіцерів ховали на цій території (це територія поруч з теперішньою школою №19 та «Станцією юного техніка»)»,- зазначає пан Бергер.
Також він розповів про один випадок, коли солдат помер під час операції. Його стали готувати для поховання. Раптом приходить з Батьківщини йому лист. Даний лист поклали у мундир і тут же його заховали на місці цвинтаря біля шпиталю.
«Тут був німецький сектор, а також був румунський сектор. Тут були сотні могил…. Але, що не врахували німці? Це місце було дуже низьке, того довго не забудовувалось. Настала весна, могили затопило. Тоді німці пригнали військовополонених, викопали небіжчиків, привезли їх на Піщану Гору - ту місцевість, де колись знаходилась фабрика хімічної чистки. Як кажуть старожили, румунських солдат-офіцерів не перепоховували. Вони тут так і залишилися. Після звільнення Кременчука, мешканці Новоіванівки, хрести розтягли на дрова…» - каже пан Бергер.
Років 20 тому один німець дізнався, що його батько був похований на цій території. Він приїхав сюди, поклав квіти. А ще один німець просто просив фотографію з цієї місцевості і завдяки журналістам її отримав.
Розказує історик і краєзнавець про триповерховий житловий будинок, який стоїть на розі вулиць Софіївської та Левка Лук’яненка.
Він зазначає, що це приміщення належало махорковій фабриці і було двоповерховим, а згодом до будинку надбудували третій поверх.
«Там був клуб махоркової фабрики, де проводилися партійні комсомольські збори. У війну, це приміщення згоріло. Потім, добудували третій поверх. Там жили працівники махоркової фабрики, а також ремонтно-механічного заводу», - каже пан Бергер.
Поруч з цією будівлею є багатоповерхівка. Її збудували на місці махоркової фабрики. Володар якої був Рабинович. Його особняк знаходиться поруч на вулиці Софіївській, в якому зараз розташована Кременчуцька філія Державного підприємства «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації».
Про цей будинок ми підготуємо окремий матеріал, але зараз зазначимо, що особняк Рабиновича має архітектурну цінність.
А загалом, Кременчук в енциклопедіях називається махорковим містом.
«Тут було вісім махоркових і тютюнових фабрик. Зараз залишилася одна фабрика…» - сказав Є.Бергер.
Олег Булашев
Відео Максима Полтавця
Фото okrain.net.ua
