Пряма мова.
Уже другий рік, як Україна бореться за свою незалежність під час повномасштабного вторгнення росії в Україну, і 9 років - з часів Майдану та зони АТО. Відомо, що і раніше, багато століть до цього, Україна виборювала свою свободу, у тому числі у росії.
Ще років 50-60 тому на території України було не заведено говорити про національний рух. Але сьогодні ми можемо знати справжню, не перекручену історію. Про частину руху, який відбувався у нашому місті, розказав кременчуцький краєзнавець, колишній викладач філософії КрНУ Євген Дмитрович Бергер.
«Наближається 80-та річниця Визволення Кременчука від німецько-фашистських заграбників. Перемога над корінною чумою - німецьким фашизмом - стала можливою не тільки завдяки сприянню армій СРСР, США, Канади, а також партизанському руху і підпільним рухам. У нашому місті також діяв ОУНівський підпільний рух років Другої світової війни. Якщо мені не зраджує пам'ять, у 1929 році базу Українських військових організацій українських націоналістів очолив полковник Андрій Мельник.
Більшовицька влада розуміла, що Галичина була українським центром та осередком національного визвольного руху. Тож там створювали посилену прикордонну варту. Комісари засилалися через кордони Естонії, Литви, а також Фінляндії, де вели підпільну діяльність на Наддніпрянщині», - почав говорити краєзнавець.
До приходу німецької армії в Кременчук, тут діяв осередок ОУН у складі Корольчука – директора Краєзнавчого музею, Барковського – наукового співробітника музею, Демиденка – учителя, Баля – журналіста, Цимбала – директора школи №9. Із приходом німецької армії у місто, у краєзнавчому музеї була створена виставка під назвою «Україна, 17-20 роки». В центрі виставки був розміщений надрукований Четвертий Універсал про проголошення Незалежності України. Далі – українська національна символіка, а також портрети діячів Центральної Ради.
«Члени ОУН спочатку наївно вважали, що за допомогою німецької армії можна створити самостійну Україну. Але в ході репресій вони побачили помилковість своїх поглядів і зрозуміли, що тільки власними силами можна вибороти незалежність України. Ми знаходимося на цьому місці, де була колись міська типографія. На третьому поверсі цього будинку, з адресою Ленінгстрасе, 15, знаходилася редакція газети «Дніпрова хвиля». На чолі з редактором Михайлом Щепанським. Михайло народився й жив у Кам'янці-Подільському. Коли почалась війна, він евакуювався на Схід, затримався у Кременчуці. З приходом німців створив тут газету «Дніпрова хвиля». Газета у даному регіоні стала трибуною українського національного відродження. Приходили люди з Кременчука, а також з навколишніх сил. Він розповсюджував літературу, яка була заборонена більшовицькою владою. 28 жовтня 1941 року вийшов перший номер газети «Дніпрова хвиля», де писалися жахи колективізації, а також репресії 1937-1938 року. Була інформація, як було повністю виселено населення хутора Суків, що біля Поток, в Якутію. 27 тисяч українців були виселені на Алтай, Далекий Схід і північні райони країни. У листопаді 1941 року почала діяти просвіта, в яку записалися 100 людей. Члени просвіти діяли в Білецьківці, Омельнику й інших районах Кременчуцького району. Вслід наступаючій німецька армія йшла в похідні групи ОУН. Одна з таких груп прибула в Кременчук на чолі з Євгеном Стахівим.
Так от, наші похідні групи, взаємодіючи з Михайлом Щепанським, стали відтворювати українське життя. Як ми сказали, встановились українські школи. В одну школу, яку очолював ОУНівець Яновський, записалися 1 тисяча 648 учнів. Перед уроком виконувалася або заповідь Шевченка, або гімн «Ще не вмерла Україна», «Боже великий, храни нам Україну», що мали великий психологічний вплив на виховання нашої молоді. Театр імені Ревенко був перейменований на театр імені Тобілевича. Уже в листопаді там були поставлені п'єси «Запорожець за Дунаєм» та «Наталка Полтавка». У грудні 1941 року в цьому театрі пройшов благодійний концерт. Кошти пішли на допомогу військовополоненим, які знаходились в концтаборах - у сумі понад 20 тисяч. Далі відбувалося відродження українського життя, були створені училища: ремісниче, комерційне, землемірне, стоматологічне й так далі. У 42-му році був проведений ще один благодійний концерт.
У самій газеті друкувалися матеріали про героїв-студентів під Крутами. Український письменник Улас Самчук у приміщенні бібліотеки провів читальну конференцію з місцевою інтелігенцією. Тобто, відбувалося своєрідне відродження інтелігенції і національного руху.
У цей час українська інтелігенція розповсюджувала ідеї періоду Хмельниччини, а також періоду УНР. Культурне життя було досить бурхливе. Але діяльність ОУН і газети Щепанського прийшли не до смаку німецькій влади. Тож у лютому 42 року Щепанський і група його співробітників були заарештовані гестапо і розстріляні на Піщаній горі», - розповідає краєзнавець далі.
Але діяльність ОУН у Кременчуці не обмежилася тільки просвітницькою діяльністю. Вона чинила збройний опір німецькій армії. Так, на станції "Крюків" діяла підпільна група ОУН.
«Чим вони займалися? Розповсюджували антинімецькі листівки, псували хозтехніку, ховали молодь від відправки в Німеччину. Різали гуму, рукави потягам, що дало можливість потягам рухатися, сипали пісок у букси, проколювали скати машин і так далі. Оце-таки займало практичну диверсійну діяльність ОУН на станції "Крюків". Далі [діяла] Білецьківська підпільна група «Набат», яка накопичила на той момент чимало зброї. У листопаді 43-го року, під час форсування Дніпра, набадівці підняли збройне повстання та захопили плацдарм для наступаючої Червоної армії. Вони знищили 15 гітлерівців, 8-ох узяли в полон. В якості трофею захопили 11 гармат, 2 кулемети, 5 мінометів, 21 коня, 1000 возів, 20 велосипедів. Усі ці трофеї передали Червоній армії. 50 членів Набату влилися в ряди Червоної армії, продовжували боротьбу до кінця війни. Така була діяльність ОУН під час німецької окупації. Коли говорять, що ОУН, УПА – це фашисти і нацисти – це не відповідає дійсності. Радянська пропаганда намагалася їх спаплюжити.
Як відомо, Кременчук був захоплений німецькими військами 9 серпня 1941 року. На той день вороже гестапо об'їхало всі помешкання, комуністичне підпільне було повністю заарештоване. А тут діяло підпільне тільки ОУНівське», - підсумовує краєзнавець.
Тож на цьому місці, де зараз сквер ім. Бабаєва, колись діяла типографія - на третьому поверсі якої розташовувалася редакція газети «Дніпрова хвиля». Потім, з часом, ця будівля була зруйнована. Як відомо, під час Другої світової війни, Кременчук був знищений на 80%. По руйнаціях мав сумне 3-є місце після Сталінграда і Севастополя. Тож уже згодом руїну розчистили і створили даний сквер.
Екскурсія з Є.Бергером: історія приміщення колишньої махоркової фабрики купця Дурунчі
Екскурсія з Євгеном Бергером: тюремний Кременчук – про в’язниці та Януковича
Ліна Романченко
Відео, фото Микити Ліцкевича
