«Хочеться солодких абрикос»: як кременчужанка популяризує українське мистецтво в Ірландії

Історія з-за кордону.

Мов горох по всьому світу розсипалися українці із початком повномасштабного вторгнення російських загарбників. Як живуть кременчужани, з якими складнощами там зіштовхнулися та про відмінності країн розповідають нам ті, хто залишив рідну домівку і обживається на чужині.

Тим самим Кременчуцька газета продовжує серію інтерв'ю з містянами, яких війна змусила виїхати за межі країни. Ми ставимо їм однакові запитання, аби через відповіді познайомити з державою та її звичаями. Наша наступна співрозмовниця – Яна Корецька.

У Кременчуці творча і талановита дівчина займалася мистецтвом: танцювала, навчала дітей живопису та сама створювала красу.

До Ірландії вона переїхала 30 березня 2022 року, де онлайн продовжувала займатися із своїми улюбленими кременчуцькими учнями. Вже у Дубліні дівчина створила мурал із української пташкою та проводить майстер-класи з малювання за мотивами народного мистецтва.

- Чим Ірландія відрізняється від України, а чим дуже схожа?

- Тут вищий рівень життя і культури. Люди здебільшого добре ставляться один до одного, підтримують і говорять компліменти, досить позитивне і щиро, доброзичливе суспільство. У них високий рівень самосвідомості і відповідальності у сфері своєї діяльності. Не у всіх, звичайно, але у багатьох.

Всі жаліються на погоду–тут часто ідуть дощі. Хоча цього року місцеві говорять: літо аномально тепле. +28–рекордна спека. Повсюди квіти. Ірландці дуже люблять і вміють створювати приємну атмосферу на подвір'ї і всередині будинку. Інтер'єри такі цікаві, аутентичні, вінтажні і квіти та усілякі декоративні кущі й клумби прикрашають майже кожен будинок. Взагалі, якби мене попросили охарактеризувати Ірландію одним прикметником, я б сказала: «Затишна». Напевно, борючись з реально складними погодними умовами, ірландці навчились створювати теплу приємну атмосферу в своїх оселях, і це якось передалось на стосунки між людьми. Я ніде і ніколи не почувалась так спокійно і затишно, як тут.

У чому українці та ірландці схожі–душевний народ, що любить випити і поговорити.

- Як працюєш?

- Я малюю освітньо-пізнавальний мурал в парку містечка Портліш. На ньому зображені місцеві рослини і тварини з підписами для дітей. Загалом він має бути 45 кв. м.

В процесі. За підтримки однієї художньої галереї, студії та магазину художніх матеріалів організувала 2 благодійні майстер-класи з українського народного живопису. Кошти були надіслані в фонд United24 та UNICEF Ukraine. Рада була мати можливість ділитись знаннями про українську культуру з громадянами інших країн. Майстер-класи відвідували люди з Ірландії, Італії, Америки, Румунії, Латвії. Також створила мурал в Дубліні з українською пташкою «Stand with Ukraine» в стилістиці народного живопису. Художню роботу можна побачити серед графіті вуличних художників Дубліна вздовж набережної. Проводила онлайн заняття з малювання зі своїми учнями з ОДЮК Кременчук. (Зараз, на жаль, не проводжу, адже зламався комп'ютер). Відвідувала художні майстер-класи з рисунку композиції та скульптури. Проходжу короткий курс академічного рисунку та живопису. Створила декілька художніх творів за мотивами народного мистецтва. Також ескіз для майбутнього муралу «Ти переможеш».

- Чи вистачає доходу на прожиття?

- Я отримую соціальну допомогу, цього вистачає, але тільки тому, що я не плачу за житло. Я живу з host family (проживає в родині, ред.) в Дубліні. Якби я самостійно орендувала кімнату (про квартиру навіть не говорю), то цих коштів вистачало б, в кращому випадку, тільки на оренду кімнати. Але, взагалі, тут дуже важко знайти житло. Мені, можна сказати, пощастило.

- Чи змінився режим життя за кордоном?

- Для мене все змінилось, як і для всіх. Від повної паніки, страху, болю, жаху, образи, розбитості і розгубленості декілька місяців тому я прийшла до більш-менш стабільного стану зараз. Режим для мене в Ірландії комфортний, люди навколо здебільшого привітні, приємні та виховані. Я постійно займаюсь творчою працею, тож задоволена кожним днем, проведеним тут, наскільки це можливо. Коли я малюю мурал в парку в Портліш, дуже багато людей підходять поговорити. Всі виражають солідарність та підтримку, ще ірландці дуже щедрі на компліменти і з повагою ставляться до праці. Це дуже мотивує.

- У чому труднощі чи навпаки переваги спілкування із місцевими мешканцями?

- Труднощів серйозних не можу пригадати. Моєї англійської вистачає для спілкування, тож я розказую при найменшій можливості про українських бабусь, які вирощують органічні овочі і фрукти для дітей, подвиги ЗСУ, борщ, вареники, паспорт в смартфоні, домашнє вино, Карпати, писанки, мотанки, вишиванки і політичну сатиру Зеленського упродовж усієї його творчості у «Вечірньому кварталі» задовго до політичної кар'єри. Загалом розказую про українську культуру. Тут про неї ніхто нічого не знає, як і я не знала майже нічого про Ірландію, поки не побувала тут.

- Що говорять люди про Україну та українців?

- Про українців здебільшого говорять позитивні речі. Усі здивовані, що Україна чинить супротив. І це трохи сумно, бо виходить, що нас вважали слабкою невідомою країною.

- Чи доводилось отримувати медичну допомогу. Як взагалі у країні діє система надання меддопомоги?

- Медичну допомогу можна отримати безкоштовно, якщо оформити медичну та соціальну карту.

- Як прийнято проводити дозвілля в Ірландії?

- Ірландці дуже люблять спорт: гольф, футбол, хьорлінг, регбі взагалі шокувало мене. Я була на живій грі на стадіоні. Дуже травматична небезпечна чоловіча гра, але і цікава одночасно. Іноді просто боляче дивитись. В цьому напевно проявляється ірландська брутальність (яка не помічається в повсякденному спілкуванні, бо здебільшого люди привітні та ввічливі), на грі можна запросто зламати кістку або втратити око. Але це не заважає їй бути одним з найпопулярніших видів спорту в Ірландії. І вболівати люблять як чоловіки, так і жінки. Внутрішній туризм тут добре розвинений. Я не подорожувала Ірландією, але спілкуючись з місцевими, помічаю, що люди люблять свою країну, цінують і поважають історію і культуру.

- Яких звичних речей не вистачає за кордоном? А які нові звички з’явились?

- Особисто мені не вистачає тренувань з улюбленими тренерами з йоги і танців, сумую за родиною, собакою і котом. Хочеться солодких українських абрикос та варених домашніх качиних яєць у бабусі в селі, купання в улюбленому озері. Із нових звичок–купання в холодних ірландських водоймах. Море і річки з крижаною водою дуже бадьорять і заряджають на позитив.

- Чи плануєте повертатися в Україну?

- Важко говорити про якісь плани, я не маю відповіді на це запитання зараз. Маю на меті продовжувати популяризувати українську культуру, організовувати екологічно-мистецькі проєкти, чим займалась, займаюсь і буду займатись.

Нагадаємо, як кременчужанка знайшла прихисток у Великій Британії.

Як на буремній Шрі-Ланці під час війни в Україні живе кременчуцька йогиня.

Хорватія, як прихисток для українців під час війни: чим різняться країни та що у них спільного.

Спілкувалася Тетяна Красельникова