Пандемія та безхатьки. На перший погляд, вони не пов’язані між собою. Однак, виявляється, це не про наше місто.
У Кременчуці цього року з’явилася нова проблема, яка спершу не кидається в очі. Йдеться про тих, хто, на відміну від більшості містян, не має власного даху над головою. Про тих, кого більшість із нас обходить стороною...
Про безхатьків. Згадали ми про них у часи морозів, які цієї зими були міцними і стояли у нашому місті не один день. Коли кременчужани скаржилися на те, що безхатьки ночують у під’їздах, інколи залишаючи після себе неприємні «сліди життєдіяльності». І все це під час карантину, коли від кожного вимагають дотримуватися особистої гігієни, носити маски тощо.
Варто нагадати, що кожного року у Кременчуці на початку зими біля залізничного вокзалу розгортали пункт обігріву. Там безхатьки могли зігрітися та випити гарячого чаю. Цього року, на жаль, кременчуцька влада вирішила не встановлювати цей рятувальний намет. А тим, хто потребував допомоги, радили прямувати до приймальних відділень лікарень. Там їх і мали обігрівати. Ми з’ясовували, чи є у нашому місті ті, хто переймається долею людей без певного місця проживання та де вони можуть отримати допомогу.
У місті зареєстрували лише трьох безхатьків
Восени 2020 року депутати міської ради прийняли рішення ліквідувати відділ і сектор обліку бездомних громадян в Автозаводському і Крюківському територіальних центрах. Ці функції перейшли до соцпрацівників відділення денного перебування. Тож відтепер посвідчення особи бездомного, документи на оформлення пенсії та матеріальної допомоги чи будь-що інше безхатченки отримують не від спеціалістів, які займалися безпосередньо лише їхніми питаннями, а від співробітників терцентру, які працюють і з іншими категоріями населення.
Варто зазначити, що згідно з відповіддю, наданою нам у департаменті соцзахисту населення, у Кременчуці поменшало безхатьків. Так, станом на 1 лютого 2020 року в територіальних центрах на обліку перебували 26 осіб, а станом на 1 лютого цього року – троє осіб.
Напрошується питання: невже безхатьки зникли з нашого міста? Чи їм створили відповідні умови, за яких вони перестали звертатися за допомогою?
За поясненням директорки Автозаводського територіального центру Лариси Дзюби, точної кількості кременчуцьких безхатьків у терцентрі не знають. А така різниця у цифрах обліку пояснюється тим, що раніше фіксували всі звернення безпритульних, а тепер лише ті, після яких надали допомогу.
Як зазначає очільниця департаменту соцзахисту Марина Доценко, у терцентрах так само працюють із цією категорією населення. Окрім первинного обліку безпритульних та створення інформаційного банку даних, там видають посвідчення про взяття на облік, сприяють реєстрації переважного місцезнаходження бездомних відповідно до законодавства; організовують збір, зберігання та видачу вживаного одягу. Також їм надають інформаційні, правові, консультаційні, психологічні послуги, допомагають у відновленні та оформленні документів тощо. Підтримують працівники безхатьків і під час збору документів, необхідних для отримання путівки до будинків-інтернатів.
Як і раніше, у підрозділах терцентрів безпритульного можуть напоїти гарячим чаєм чи підстригти. А також при зверненні у будні дні отримати талон на порцію гарячого харчування.
«Через карантин у терцентрі з’явилися обмеження, як і у будь-якому закладі: це вимірювання температури та обов’язкова наявність маски. Однак, коли приходять безхатченки, їх обслуговуємо поза чергою. У середньому наш працівник затрачає одну робочу годину на одну людину без певного місця проживання», – розповідає Дзюба.
А от поїсти за рахунок міста безхатькам ніхто не пропонує. Як і немає у Кременчуці відповідного приміщення, де вони могли б знайти нічний прихисток. За результатами соціального патрулювання, найчастіше бездомні перебувають біля сміттєвих баків, у покинутих та недобудованих спорудах, на теплотрасах.
Допомога при церквах
Цього року, як і раніше, терцентри підтримують зв’язок із християнською римо-католицькою церквою, що на вул. Сумській, 82.
За словами колишнього пастора храму Миколи Орача, на території садиби цього закладу діє літній душ, є мило і рушники. У холодну пору року безхатченки також можуть викупатися у відповідному приміщенні.
«На жаль, зараз, взимку, графік роботи цього приміщення обмежений. Проте, якщо безхатьку потрібно до лікаря чи щось інше, вони можуть ним скористатися», – прокоментував Микола Орач.
Новий настоятель церкви Петро Франків додає, що тут безхатченки також можуть переодягтися та отримати чистий одяг. За потреби їм дадуть антисептик для обробки ран тощо. По вівторках та четвергах о 15.00 усім бажаючим тут роздають благодійні обіди (за рахунок пожертвувань на храм).
Гарячі обіди отримують безхатченки і на території Троїцького храму, що в районі електростанції. Бажаючих тут годують по середах, суботах та неділях з 11.00 до 15.00.
«Стараємося, щоб громадяни дотримувалися соцдистанції, не контактували близько один із одним. Якщо прихожани жертвують – інколи роздаємо їм маски. Однак чи носять вони їх, чи мають можливість прати, змінювати та і взагалі берегтися – питання риторичні», – аналізує протодиякон Віктор Дудніченко.
Додає, що у будь-які часи у церкві намагалися допомагати безпритульним та тим, хто цього потребує. Нехай навіть на вулицю, але люди приходять поїсти, послухати проповідь, взяти одяг чи харчі, що лишаються після обідів.
«Сюди йдуть люди із дуже непростими долями. Ми за можливості забезпечуємо їх одягом, взуттям, обідом, бідбадьорюємо добрим словом. Здебільшого у всіх них якісь залежності, найчастіше – алкогольна. Через безвихідь і постійний депресивний стан люди не можуть з цього стану вибратися. Наприклад, приходить до нас чоловік 40 років, який раніше жив із матір’ю та сестрою. Мати померла, у сестри з’явився новий співмешканець, який попросив брата з будинку перейти у неопалювану кухню. Є жінка, яка заробила собі на квартиру, працюючи двірником. А згодом зять і донька на тлі сварок вигнали її з її ж помешкання. І таких історій – десятки. Деякі громадяни, які допомагають прибирати садибу церкви, мають сили шукати якийсь вихід. Інколи вони йдуть послушниками до інших монастирів, інколи нам вдається їх влаштувати до приватників, щоб вони там мешкали і заробляли собі хоч на якесь життя. Але всім не допоможеш. Допомагати їм вибратися із залежності, прийти до тями, знайти нову роботу має не лише церква», – ділиться Віктор Дудніченко.
Куди подівся пункт обігріву
Вагончик неподалік залізничного вокзалу, який використовували як пункт обігріву для нужденних, цьогоріч застосували для інших цілей. Нещодавно на засіданні виконкому міський голова Віталій Малецький розповів, що його перенесли на пропускний пункт перед інфекційним стаціонаром лікарні «Кременчуцька», де лікують хворих на коронавірус. Тепер у вагончику гріються нацгвардійці, які чергують на пункті пропуску.
За словами очільника міста, аналогічний вагончик для безхатьків може з’явитися аж наступної зими. Зробити його запропонувало керівництво Крюківського вагонобудівного заводу. А кошти на це, за можливості, пообіцяли незабаром перерахувати з міського бюджету.
Виходить, цього року на безхатьках зекономили, пославши їх грітися до…кременчуцьких лікарень. А от наскільки це доречно? Варто припустити, що більшість із них навряд чи користуються масками під час пандемії, а також регулярно миють руки чи дотримуються інших вимог гігієни. Тож, чи безпечне таке «сусідство» для хворих, які перебувають у медзакладах? Питання риторичне.
Втім, варто пам’ятати, що безхатченки – такі самі люди. І важливо не те, яким чином вони опинилися на вулиці, а те, що в сильні морози про них майже не турбувалися ті, хто має це роботи.
Нагадаємо, в середині лютого 12 безхатьків отримали обмороження.
Малецький з власного досвіду знає, що робити з безхатьками у під’їздах.
Аріна Алініна
