Як українці інтегруються в ЄС та чого чекати новим виїжджаючим.
Чоловіки 18–22 років отримали право виїжджати за кордон. Після цього чимало кременчужан, які потрапили в цю категорію, зібрались покинути межі країни. Дехто з чоловіків їде сам, інші з дружинами чи дівчатами. Тож ми поцікавилась рядом аспектів закордонного життя, зокрема в європейських країнах. У ролі експертів виступили відомі колишні журналісти нашого міста, які під час повномасштабного вторгнення росії в Україну переїхали жити в країни Європейського Союзу та не тільки. Ми запропонували їм відповісти на низку запитань щодо мови, труднощів, з якими стикались, працевлаштуваням тощо.
Ірина Горнєва, Німеччина, Дюссельдорф
Мова: Це чи не найважливіший важіль, що впливає на якість життя і на швидкість інтеграції. Мені, наприклад, дуже допомогло знання англійської мови на самому початку. Інакше потрібно було б, щоб хтось перекладав та супроводжував, адже ми не знали системи, мови й не розуміли, що підписуємо. Потім, звісно, були курси німецької мови. Це процес довготривалий, але він того вартий. Не всі українці це усвідомлюють. І досі серед знайомих є багато тих, хто не вчить мову, пояснюючи: «Мені не заходить», «У мене стрес» та іншими причинами. Але, як на мене, за три роки можна вже добре опанувати мову. Буквально свіжий приклад: приїхали знайомі й попросили допомогти оформити картку в банку. Ми разом пішли, я була перекладачем. Але в банку їм відмовили, бо клієнт сам не може спілкуватися німецькою. Так само й в лікарнях: треба йти з «живим» перекладачем, не з GoogleTranslate.
Труднощі: Мені здається, я особисто не стикалася з серйозними труднощами. Німці – «холодна» нація, вони неохоче йдуть на душевні розмови, як у нас. Але, якщо просиш про допомогу – допоможуть. На початку саме так і було: охоче підтримували. А ось задушевних бесід, звісно, не вистачало. Тому більше спілкувалися з українцями.
Житло: У Німеччині діють норми житла. Наприклад, ми мали право шукати квартиру приблизно на 90 квадратів. Є встановлені параметри – площа та вартість, які покриває Jobcenter (Центр зайнятості). Ти задаєш ці дані у фільтрі й шукаєш. На початку житла було достатньо. Зараз, особливо у великих містах, знайти квартиру важче. Деякі люди навіть доплачують самостійно, але документально це врегулювати непросто. Проте якщо квартира чи район того варті – на це йдуть.
Допомога: Місцеві організації й справді допомагали, особливо на початку повномасштабного вторгнення. Було багато волонтерів, кожен хотів допомогти. Але особисто мені ця допомога не була вирішальною. Часто було багато метушні – усе німецькою, без пояснень. У підсумку, коли сама шукала, наприклад, через ebay, то знаходила більш ефективно. Соціальну допомогу ми отримуємо. На початку це мало величезне значення. Я б радила всім спершу податися на допомогу, а не йти одразу працювати. Хоча б перші пів року варто присвятити вивченню мови та розумінню системи. Німці, звісно, кажуть: «Йдіть працювати», бо не вистачає некваліфікованого персоналу. Але це вигідно їм, а не нам. Ми повинні довести, що українці – освічена нація і можемо працювати на гідних посадах, а не лише прибирати чи доглядати.
Робота: Роботу знайти можна. Спершу я працювала журналісткою – мала власну колонку в німецькій газеті та на сайті. Я писала українською, тексти перекладали, ми англійською обговорювали точність перекладу. Це була колосальна праця для всієї редакції. З часом я вирішила зосередитися на вивченні мови. Зараз працюю у Музеї кераміки Дюссельдорфа й викладаю ліпну кераміку. Це мені дуже подобається. Можливо, доведеться залишити журналістику, але, як кажуть, колишніх журналістів не буває.
Поради: По-перше, мова – це основа. По-друге, треба ретельно готувати документи. Якщо на початку багато чого «прощали» через війну, то зараз усе систематизовано. Людей приймають у розподільчих центрах, де організують збір фото, документів, допомагають із перекладом, беруть відбитки пальців. Це правильний шлях, ніж намагатися оформитися «через знайомих». Треба налаштуватися, що інтеграція в Німеччині – процес тривалий. Часто переселяють у села, неподалік від великих міст, де є вільне житло. Але це – реальність і до цього потрібно ставитися з терпінням.
Тетяна Красельникова, Косово, Приштина
Мова: Населення Косова — переважно етнічні албанці. Тому основна мова — албанська. Вона досить складна, унікальна і не схожа ні на жодну іншу. Добре, що зараз молоде покоління інтегроване в Європу, і більшість говорить англійською. Також тут дуже поширена німецька мова, а старше покоління, зазвичай, розуміє і сербську. Сербська належить до слов’янських мов, тому ми, українці, можемо багато зрозуміти — є спільні слова. Зазначу, що знаючи англійську мову, особливих складнощів у спілкуванні не виникає. Завдяки організації для переселенців JRS — Єзуїтському центру підтримки біженців, у Косові надається можливість безкоштовно вивчати мову на вибір: англійську або албанську. Якщо біженці приїжджають у цю країну, держава надає перекладача. Тобто навіть не знаючи мови, можна без проблем заповнити документи й вирішити питання у міністерствах.
Труднощі: Звичайно, тут інший менталітет та темперамент. Країна сонячна, тепла, люди емоційні, гарячі. Проте ставлення надзвичайно добре. Передусім до дітей. Тут усі шалено люблять малечу: у магазині незнайома людина може купити шоколадку й подарувати дитині, навіть не знаючи, звідки ви. І це нормально, коли на вулиці незнайомі люди можуть обійняти дитину, бо вона їм видається милою. Рівень злочинності у країні дуже низький. Наприклад, я абсолютно спокійно відпускаю свого сина гуляти містом. А ввечері добре працює транспортне сполучення.
Житло: Коли переселенці приїжджають до Косова, їм спершу надають притулок у центрі для біженців. За містом побудований спеціальний комплекс, де можна жити під час оформлення документів. Наприклад, моя знайома з Полтавщини нещодавно приїхала сюди з донькою: вони прожили два місяці у центрі, а потім держава надала житло. Ми з сином приїхали за програмою для журналістів, тому я одразу заселилася в квартиру, оренду якої оплачує держава. Я сплачую лише комунальні послуги й інтернет (який тут досить дорогий). Домашній інтернет коштує близько 20 євро на місяць. Комунальні платежі: світло — приблизно 23–25 євро, прибирання сходів — 6 євро, вода — 5–10 євро. В опалювальний сезон витрати зростають: від 60–80 до 100 євро за централізоване опалення. Кажуть, що електричне виходить навіть дорожче. Ми живемо у старому будинку на 5-му поверсі без ліфта, але у нових будинках оплата за ліфт становить близько 20 євро.
Робота: Я, як і мої колеги, перебуваю в Косові за програмою, мета якої — забезпечити українським журналістам безпечне середовище й можливість працювати онлайн. Багато хто продовжує співпрацювати з українськими редакціями дистанційно. Також з’явилися можливості публікуватися у міжнародних виданнях завдяки перекладам: матеріали виходять англійською, сербською, боснійською, албанською мовами — залежно від обставин. Я разом із колегою долучилася до команди видання TheGeopost, яке спеціалізується на розвінчуванні пропаганди з боку Росії, Сербії, а тепер і Китаю. З минулого року ми відкрили україномовну сторінку.
Поради: Я розумію, що зараз у багатьох людей різне сприйняття: тим, хто залишається в Україні, часто важко зрозуміти тих, хто виїхав. Але зазвичай для цього є вагомі причини. Перебуваючи далеко від дому, не все складається гладко, і це може бути складно морально. У мене є знайомі, які поживши у Косові, все одно повернулися в Україну — через прив’язаність до рідної землі. Тому тим, хто планує виїзд, раджу заздалегідь ознайомитися з інформацією про країну: клімат, культуру, менталітет. І завжди, за будь яких умов, залишатися українцями.
Ірина Житня, Німеччина, Мюнхен
Мови: Знання іноземних мов — беззаперечний плюс! Величезний плюс! Не лінуйтеся. Вчіть! Рано чи пізно стане в нагоді!
Труднощі: За кордоном усе буде складніше. Геть усе! Це інша планета. Я поїхала до своєї сім’ї. Також у мене в Німеччині є друзі. Вони й допомагали. Якби не вони, напевне, не витримала б. А може, й не поїхала взагалі. Житло шукала, як і в Україні: інтернет, мобільні застосунки, газети… Велика відмінність, на яку не очікувала: в Україні ТИ вибираєш житло, а в Німеччині — власники житла вибирають орендарів за своїми принципами. На одну квартиру — десятки, а то й сотні претендентів. Доведи, що саме ти — найкращий. Це неабияк дратує, але хто шукає — той знаходить.
Соціалка: У Німеччині — чи не найкраща соціальна система, але бюрократія жорстка. Терпіння! Ось що знадобиться. І, звісно, краще мати хоч трохи грошей на перші місяці. Вартість оренди не можу назвати: дуже різна. У Мюнхені, де я живу, все дорого. Соціальні виплати, звісно, отримувала. Поки мову вчила. Але зараз я працюю. Тож: сама, сама, сама. Радію, що маю роботу. Якось, якщо працюєш, відчуваєш себе людиною — вже не переляканим біженцем. Щодо строків: у Німеччині все оформлюється довго! Пошук теж триває довго!
Поради: Тим, хто планує поїхати, має сумніви чи не надто велике бажання, в кого в Україні є житло та роботу, я б не радила їхати взагалі. Десь там трава не зеленіша, ніж удома. Можливо, якби повернути час назад, я б не прийняла такого рішення. Але я від природи непосидюча, мене весь час кудись тягне. Та Україна — моє серце! Куди б я не їхала, де б не жила, я мрію про свою маленьку хатинку на 17-му поверсі. Усім зичу: тричі подумайте та зробіть правильний вибір.
Олександр Курилов, Німеччина, Бонн
Мова: Перше, що потрібне для життя за кордоном, — це знання мови країни, в якій ти плануєш жити. Це головне, адже воно дає можливість спілкуватися в тій же Німеччині і з сусідами, і з лікарем, і з чиновниками. Загалом у Німеччині, зважаючи на те, що це багатонаціональна країна, де всі спілкуються німецькою, є дуже багато шкіл з вивчення мови. Це так звані шпрахкурси.
Труднощі: Труднощі у спілкуванні були на початку, але ж у кожного є смартфон і соціальні мережі, де можна попросити допомогу з перекладом під час, наприклад, прийому в лікаря. І, врешті-решт, навчання дає свій результат. По завершенні курсу німецької вже можеш зрозуміти, що тобі кажуть, та пояснити своє прохання. У свої 63 роки я пройшов навчання до рівня В1 і сьогодні вчу рівень В2. Це точно зайвим не буде.
Житло: У питанні оренди житла нашій родині просто пощастило. Звісно, допомогли й родичі, які давно живуть у Німеччині. А так, у середньому на пошуки квартири можна витратити приблизно рік. Німеччина — соціальна країна, і будь-яка людина, яка за тих чи інших обставин не працює, отримує допомогу. Їй Центр зайнятості (Jobcenter) оплачує квартиру, а громадяни України додатково отримують щомісячні виплати в розмірі від 500 євро для проживання та харчування. Ці кошти виплачуються, поки людина не знайде роботу. Ціни на оренду житла різні, але Jobcenter компенсує оплату соціального житла з розрахунку: 1 людина — до 30 кв. м, 2 особи — до 60–65 кв. м, 3 особи — до 80–85 кв. м. Процедура оформлення, звісно, складна, але в гуртожитку, куди потрапляє переселенець на початку, є соціальні працівники, які допомагають в отриманні документів: параграфу 24, прописки, медичної страховки. Її також оплачує Jobcenter.
Медицина та освіта: Треба сказати, що медицина в Німеччині вся платна, але мається на увазі медичне страхування. Спочатку за нього платить страхова компанія, а коли людина виходить на роботу, страхування оплачується і підприємством, і самим працівником. Щодо роботи: усіх українських пенсіонерів, які отримують пенсію за віком, перевели в соціальний відділ. Тобто їм роботу шукати не потрібно. До того ж, є вимоги власників підприємств, і вони подібні до українських: вік шукача роботи не повинен перевищувати максимум 50–55 років. Інакше пошуки будуть марними. Український диплом має значення, але його потрібно підтвердити. Тут зацікавлені в молодих людях з України. Їм одразу дають направлення на шпрахкурси, а потім — на трирічне навчання або аусбільдунг. Це система, коли три дні вчишся теорії і два дні проходиш практику на підприємстві — щось на зразок професійної освіти в Україні. І, звісно, учні отримують фінансову допомогу, як і всі інші.
Поради: На завершення хочу сказати: після закінчення війни Німеччина відправить додому всіх українських пенсіонерів, їх просто позбавлять параграфу 24. І не тільки пенсіонерів. А от молодих людей залишатимуть, аби вони навчалися й змогли знайти собі роботу. Причина проста: німці працюють здебільшого на високооплачуваних посадах, але для роботи з середньою зарплатою понад 2 тис. євро на місяць завжди потрібні працівники, особливо молоді. Таке життя: коли німці їдуть працювати в Америку, їхнє місце вдома довго порожнім не залишається. Рівень життя тут має велике значення.
Усі наші співрозмовники наголошують: виїзд за кордон — це не втеча в казку, а серйозне випробування. Всюди доведеться вчитися й адаптуватися. Тож перед тим як пакувати валізи, тричі подумайте, чи готові ви не лише поїхати, а й справді жити зовсім іншим життям.
Нагадаємо, в Україні змінили правила виїзду за кордон — кого це стосується.
Олена Ліпошко
Фото з архівів кременчужан
