Спогади і біль про втрату справжнього друга, сина, батька...
Сьогодні Кременчук у жалобі – містяни прощаються із молодим бійцем Євгенієм Гаражею. 1 вересня 2024 року він героїчно загинув, захищаючи територіальну цілісність України під час агресії військ російської федерації.
Рідні, друзі, знайомі, однокласники, колеги матері прийшли на церемонію прощання в Міський палац культури.
Зустрічали загиблого Захисника України стоячи на колінах.
«Солдат Гаража Євгеній Сергійович, 1992 року народження. Народився і проживав у місті Кременчук. Навчався у Кременчуцькій гімназії №1. Закінчив ПТУ №26. Працював на Валківському заводі будівельних виробів. У військовій частині займав посаду стрілець-снайпер першого десантно-штурмового відділення. Загинув 1 вересня 2024 року, виконуючи бойове завдання по захисту України в районі населеного пункту Костянтинівка Покровського району Донецької області. В нього залишились мати, батько, колишня дружина і син», – повідомив військовослужбовець із позивним «Лиман».
Майже рік знадобилося, аби молодий Герой знайшов вічний спокій у рідній кременчуцькій землі. Мати чекала сина, надіялася на краще – про це говорять її колеги по роботі.
Жінки не стримують сліз. Сльози котяться нестримно у однокласниць Євгенія, його класного керівника. Стільки років дружби і така болюча втрата.
«Євгеній навчався у мене – дуже гарний учень, працьовитий. Запам’ятався мені дитиною щирою, відвертою і таким бунтарем, борцем за справедливість. Сумно, боляче і прикро сьогодні його проводжати в останню путь. Бо це несправедливо, що гинуть такі молоді наші учні – йому було всього-на-всього 33. Це дуже прикро. Хочеться, щоб усі, хто зараз живий, пам’ятали, що саме такі хлопці, як Женя і побратими, віддають життя за нас. Тому він залишиться в нашій пам’яті назавжди», – розповіла класний керівник Ольга Василівна.
Із 5 по 9 клас вона вела клас Євгенія Гаражі.
«Я дізналася від мами, що Женя пішов на війну. І тим паче біля мене живе його рідний дядько, який, до речі, теж воює. Племінник, який зараз не воює, приніс мені таку саму звістку, що Жені уже немає. Я знала, що він був у розшуку давно вже, а про те, що вже дізналися, що він дійсно помер, тільки в понеділок я дізналася», – говорить кременчужанка.
Жінка прийшла провести свого учня в останню путь…
«Я хочу з батьками розділити цей біль, горе і несправедливість, яка зараз є. Так тяжко прощатися зі своїми учнями, своїми дітьми, бо всі вони – це наші діти», – її слова.
Їх об’єднували 26 років дружби – щирої дитячої, безкорисливої юнацької…
«Із першого класу разом. Він був дуже гарна людина, порядна, був справжній друг, на якого можна було покластися завжди. Ось так ми з ним дружили дуже-дуже близько. Тому я знала все: коли його забрали, коли він пішов воювати, коли він пішов на перше завдання і як все сталося насправді, що він з нього і не повернувся. Був хлопець дуже-дуже гарний. Якби всі були такі, як цей хлопець, я думаю, що ця війна вже давним-давно закінчилася», – говорить однокласниця Анастасія.
Жінці тяжко даються слова, душать сльози. Поруч її однокласниця Олена – її горю немає меж.
«Женя завжди підтримував. І навіть коли пішов, сказав, що ми ще будемо каву пити, все буде добре, ще повернеться, будемо святкувати нашу Перемогу. Зараз ми тут і це дуже шкода, що так все сталося. Анастасія мені в середу сказала цю сумну звістку, я все ще чекала, що він напише, що може він десь у полоні, але вже як сталося», – слова Олени.
Не має меж горя рідним, матері і батьку, які прощаються з сином назавжди.
Відспівували Захисника у Свято-Миколаївському соборі.
Поховають у Меморіалі Захисників і Захисниць, що на Свіштовському кладовищі.
Вічна пам’ять Герою. Нехай рідним вистачить сили пережити цю несправедливу втрату, а всім нам – мужності пам’ятати, завдяки кому ми живемо під мирним небом.
Євгеній залишиться у серцях кожного, хто його знав, як світла людина, справжній друг і відважний воїн.
Олена Ліпошко
Фото Микити Ліцкевича
