З початку 2020 року фонди Кременчуцького краєзнавчого музею поповнилися понад 320 предметами. Серед них є унікальні.
У нашому місті вже 10-й рік триває реконструкція Краєзнавчого музею. Напередодні Дня міста, який відзначаємо 29 вересня, планували відкрити перший поверх. Кременчужанам і гостям міста хотіли представити лише два зали, де демонструється змінна експозиція. Але не сталося, як гадалося. Дату відкриття перенесли через складну епідеміологічну ситуацію, пов’язану з коронавірусом.
«Уже 10-й рік у нас триває ремонт музею. Всі вже дуже скучили. Ми, мабуть, найбільше. Ми стараємось, докладаємо зусиль, аби до Дня міста відкрити експозицію хоча б на першому поверсі і влаштувати у двох залах виставку. У ній ми покажемо фрагменти всіх наших музейних колекцій. І палеонтологію, і мінералогію, і історичні артефакти, щоб кременчужани згадали, яка багата історія нашого міста», – розповідала напередодні свята директорка Кременчуцького краєзнавчого музею Алла Гайшинська.
Речі зі смітника – у фонди музею
Не зважаючи на те, що сам музей не працює, його працівники постійно ведуть науково-дослідницьку роботу, експонати поповнюються новими зразками. Як повідомила головна хранителька фондів краєзнавчого музею Яна Гудзь, понад 320 експонатів надійшло цього року. Серед них – велика колекція конвертів, унікальна сукня, нагороди, картини, предмети скляного посуду, скульптури.
Завідувачка відділу фондів Ірина Маширова говорить, що іноді спадкоємці викидають на смітник речі, які вважають мотлохом. Так там опиняється те, що має неабияку цінність і гідне знаходитися в музеї.
«Нам якось принесли дореволюційні фотографії, на звороті яких так і було написано: «Фотографії зі смітника». Спадкоємці іноді не шанують пам’ять родичів, які пішли з життя. І речі, які люди цінили і зберігали, йдуть на смітник. Не все треба нести в музей, адже це не склад і не барахолка. Але все ж цінне не треба викидати, а подарувати музею. Щоб всі могли бачити», – радить Гудзь.
Співробітниці музею також говорять, що іноді купують експонати на місцевій барахолці, що на ринку. Представляємо опис деяких нових надходжень фонду.
Історія з сукнею – або сукня з історією
Унікальну сукню передала в колекцію краєзнавчого музею Алла Лушакова. Її пошила і вишила для себе в далекому 1933 році Ганна Пошехонова. Жінка мешкала в місті Новомиргород Кіровоградської області і, маючи хист, обшивала всю родину і робила речі на замовлення. Музейники зазначають: сукня є типовим зразком одягу 1930-х років, але якість оздоблюваних робіт (вишивка і мережка) роблять річ унікальною, гідною зберігання. Історія цього одягу вражає. Після смерті Пошехонової сукня опинилася у її чоловіка, який знову одружився. І білу сукню з блакитною мережкою певний час носила його друга дружина, мати Раїси Іванівни, яка і передала одяг до музею. Вона після здобуття вищої освіти отримала направлення до Кременчука, де працювала спочатку в технічному училищі №2, а згодом у дитячому спецінтернаті. Зараз жінка працює у Кременчуцькій спеціалізованій загальноосвітній школі-інтернаті Полтавської облради.
Нагороди із зони відчуження
Не менш цікавою є історія нагород, які належали колишньому кременчужанину Леонтію Харченку. Чоловік брав участь у Другій Світовій війні з 1941 року. Його на військову перепідготовку на Волинь призвали ще в квітні того року. На фронт потрапив 23 червня 1941 року, воював у складі 5-ої армії, сили якої протистояли німецькій групі армій «Південь». Чоловік пройшов всю війну і також брав участь у боях з Японією. Жив на Києвщині, працював у колгоспі. Після аварії на Чорнобильській АЕС село Леонтія, де він жив, потрапило до зони відчуження. І його разом з родиною сина переселили до Кременчука. Проте вже у 1990 році чоловік повернувся до Поліського району, у село Красятичі, де і помер. Вісім із дев’яти нагород Харченка невістка передала до Кременчуцького краєзнавчого музею. До ордена і всіх медалей є відповідні документи. Наскільки важливими вони були для ветерана, можна судити по тому, що серед небагатьох речей, які він вивіз після аварії на ЧАЕС, були саме нагороди.
Конверти і листівки, за якими можна вивчати історію міста
Дуже цінними експонатами музейники називають колекцію листівок і конвертів, які подарував кременчуцький меценат, засновник і Почесний президент Всеукраїнського благодійного фонду «Джерело Дніпра» Володимир Матицин. Сигілатія – колекціонування конвертів, на яких є художнє зображення. Власне, колекціонерів цікавлять саме ці малюнки. Тривалий час, коли художні конверти тільки з’явилися, любителі колекціонували саме вирізані ілюстрації, які наклеювали в альбоми. Зараз предметом сигілатії є збирання цілих конвертів. Представлені у фондах нашого музею предмети – з колекції Володимира Скляра, голови Кременчуцького відділення Асоціації філателістів України. Їх виготовляли малими тиражами на замовлення цієї та інших організацій. До речі, немарковані художні конверти в основному створені не для використання за прямим призначенням (хоча і не виключають його), а для колекціонування. Всі предмети цієї колекції (листівки і конверти) об’єднані краєзнавчою тематикою. На зображеннях – Кременчук, його краєвиди, заводи і заклади, портрети окремих особистостей.
Співробітниці музею запевняють, що з цих експонатів можна робити повноцінну виставку.
Із педагогічного коледжу – в музей
Цього року фонди краєзнавчого музею також поповнилися предметами, які відносяться до категорії «Живопис». Це картини, що передали освітяни. Раніше вони зберігалися у Кременчуцькому педагогічному коледжі ім. А.Макаренка. Картини, з одного боку, відображають найбільш загальні тенденції історичного жанру (соцреалізму), а з іншого, презентують історію розвитку відомого навчального закладу в системі місцевої освіти. Так роботи Миколи Хахіна «Приймання безпритульного в колонію ім. Горького» та Віктора Седоченка «Зустріч з учителем» були написані і передані Кременчуцькому педучилищу у 1993 році з нагоди відкриття Музею навчального закладу.
Відомо, що Хахін із 1966 року живе у Кременчуці. Працює в галузі монументально-декоративного мистецтва. До речі, поряд із музеєм розташована історична будівля, на фасаді якої знаходиться відоме усім кременчужана панно, яке створив саме Микола Хахін. Віктор Седоченко ж працював у стилі соцреалізму.
Музейники не радять одразу нести на смітник речі, які залишилися у вас як спадок чи роками припадали пилом на антресолях або в шафі. Можливо, це саме музейний експонат, який має неабияку цінність.
Нагадаємо, у Кременчуці краєзнавчий музей сьогодні так і не відкрили.
Мер Малецький повідомив дату відкриття першого поверху музею.
Олена Ліпошко
Фото Кирила Воронцова
