Про що писала місцева преса років Другої світової війни.
Історія може повторюватися. Це зрозуміли вже всі українці. Хоча ще рік тому ніхто навіть не припускав, що сусід, брат чи колега боронитимуть рідну землю від тих, кого раніше вважали братами. Не здогадувалися, що ми будемо прокидатися під звуки сирени, розуміти - працює ППО чи летять «шахеди», підлаштовувати своє життя під графіки погодинних відключень. І що дітлахи у листах до Святого Миколає будуть просити не лише іграшки, а й Перемогу.
Раніше складно було уявити, що відчували наші бабусі та дідусі у часи Другої світової війни. Тоді зв’язок з фронтом був один - лист чи листівка на 2-3 місяці, а про новини дізнавалися по радіо чи з місцевої преси.
Зараз, коли ми опинилися у схожій ситуації, напередодні новорічних свят ми вирішили поцікавитися, як святкували Новий рік майже 80 років тому наші предки. У цьому нам допомогли у Кременчуцькому краєзнавчому музеї.
Про подій під час окупації 1941-1943 років
Переглядаючи газету «Дніпрова хвиля» від 26 грудня 1941 року, коли Кременчук був в окупації, можемо побачити замітку про те, що у місті встановлювали стовпи з радіолініями.
«Не дивлячись на те, що радіолінія майже вся зіпсована, обмаль потрібного матеріалу, апаратури, але радіовузол вже зумів радіофікувати частину місті від вулиці Київської до самого Дніпра та кол. Ленінського проспекту до Сінної площі. За заявою П. Глакого, до 1 січня будуть радіофіковані вулиці: колишня Жовтнева, Чапаєва, Бутиріна, Павловська, Першотравнева, Мар’їнська, а з 1 січня – всі інші вулиці міста», - сказано у замітці.
А ще з новин можна дізнатися, що у кременчужан було і культурне дозвілля. Наприклад, у новинах, що надруковані наприкінці грудня 1941 року, сказано, що 12 тис містян упродовж року відвідали кінотеатр «Колізей» та переглянули фільми «Бажаний концерт», «Жінка Лунна», «Моя дочка живе у Відні».
У пресі за 1 січня 1942 року афішувалися два концерти (2 та 3 січня) в міському театрі ім. Тобілевича: виступи хорової капели ім. Лисенка та окремих солістів. Зазначалося, що у програмах концертів будуть елементи «Вечорниць», та що в антрактах мав грати духовий оркестр. За словами наукової співробітниці краєзнавчого музею Вікторії Ширай, в окупаційному Кременчуку діяли школи та бібліотеки.
Недалеко від нашого міста, у селах Комендантівка та Озера проходили ярмарки.
Також в одному з новорічних випусків газет йдеться про відбудову в одному з сіл, недалеко від міста.
«Налагоджується зруйноване більшовиками життя Великих Кринок. Уже на сьогодні село має деякі успіхи у відбудові свого господарства і культури. Задиміла труба на лимарному заводі, відкрилась перукарня, працює їдальня. Проводиться навчання в школах» - цитата з «Дніпрової хвилі» за 25 грудня 1941 року.
Святкові листи, листівки та новини
Часи Другої світової війни були неоднозначними: дехто підтримував Радянську армію, але були й ті, хто воював з червоноармійцями.
Так у краєзнавчому музеї зберігаються листи додому відомого кременчуцького героя Радянського союзу, командира танкової роти 39-го окремого танкового полку 5-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту Олександра Халаменюка. У ньому він пише про військову «честь виконати наказ товариша Сталіна та помсту німецьким військам за страждання матерів, дружин, дітей».
Разом із цим, у місцевій пресі за 6 січня 1942 року можна знайти новину про повстання кубанських козаків-українців проти червоноармійців. Сталося це на березі Чорного моря.
«У рядах повстанців головним чином кубанські козаки і черкеси. Так, на початку грудня вони замінували дороги. Внаслідок цього машини, що наїхали на міни, були знищені, шлях іншим автомашинам перекритий. Тільки небагатьом із червоноармійців, котрі супроводжували транспорт, вдалося запобігти кривавої бійні, влаштованої козаками», - йдеться у статті.
А ще у той час були популярні листівки-привіти з фронту.
Два Різдва
У тогочасній пресі інформували громадян і про святкування Нового року та Різдва у різні дати: за старим та новий стилем. А у довколишніх селах Різдво можна було святкувати двічі: на католицьку та православну дати.
«Спершу вони (німці, ред.) дозволяли відмічати католицьке Різдво разом із ними, 25 грудня. Його тоді вшановували у Христовоздвиженській церкві. А у інших храмах, які тоді також відкривалися, святкування проходило за традиційним старим стилем. Тоді діяли церкви різних конфесій, звісно, окрім синагоги», - прокоментувала Вікторія Ширай.
На той момент у Кременчуці не було традицій дарувати один одному подарунки на день Святого Миколая, Різдво чи інші свята. Тим більше, громадяни відвикли від церковних свят після радянської заборони. Однак, за споминами старожилів, німецькі солдати ділилися солодощами та подарунками, отриманими з Німеччини, з місцевими дітлахами.
Чи була новорічна ялинка
У роки воєнного періоду новорічні деревця на площах Кременчука не прикрашали. Цю інформацію нам підтвердили і в музеї, і колишній викладач філософії, краєзнавець Євген Бергер. Але відомо, що громадяни приносили сосни до власних квартир, прикрашали їх цукерками, горіхами, саморобними іграшками.
«Якщо не було іграшок – вішали використані гільзи. Поруч із ялинкою ставили саморобних Діда Мороза та Снігуроньку із вати. Із консервних банок вирізали Різдвяну зірку. Незважаючи на непростий час, ялинка була у багатьох квартирах та будинках. Цікаво, що для створення іграшок, солдати країни-окупанта давали місцевим медичну вату, якої не було у звичайних родинах. Такі людські фактори окремих німців можуть дивувати, особливо, зважаючи на геноцид німцями євреїв та всю супутню жорстокість. Але то вже зовсім інша історія», - прокоментував Бергер.
Новорічна вулична ялинка на вулиці міста засвітилася наприкінці 1943 року – у час визволення від німецької окупації. Прикрашене дерево з’явилося у Біржевому сквері (неподалік від сучасного Будинку торгівлі).
«На місці Будинку торгівлі був будинок Червоної Армії. Після війни його знесли, територію розчистили. І, як це робили раніше на площі Перемоги, довкола ялинки заливали каток, під час катання відвідувачам вмикали музику. У поствоєнний час у місцевих школах розпочалися новорічні ранки.
Цікавою була особливість, яку ще пам’ятаю з дитинства, коли після свята дітям дозволяли підійти до ялинки у школі і зняти для себе одну іграшку. Це було великим щастям, уже своєрідний подарунок», - пригадує краєзнавець Бергер.
Р.S.
Здавалося, що важкі часи Другої світової війни ніколи не повернуться. Тоді на боці Радянської влади проти гітлерівської окупації у період з 1941 по 1945 роки воювало близько 7 млн українців, більше половини з них не повернулися додому.
Однак, на жаль, сьогодні Україні доводиться воювати проти колишнього союзника.
Через це багато наших співвітчизників Новий рік, що наближається, святкуватимуть (як то не парадоксально) у Німеччині та в багатьох інших країнах, куди вони втекли від нової війни - тепер вже з росіянами.
Редакція «Кременчуцької газети» вітає своїх читачів з новорічними святами та бажає, щоб після нашої Перемоги історія більше не повторювалася!
Ліна Романченко
