Вижити допомагала лише непереможна віра!
17 липня, за посередництва Об’єднаних Арабських Еміратів, відбувся шостий з початку року обмін військовополоненими за формулою «95 на 95». Додому, в Україну повернулися воїни ЗСУ, нацгвардійці, прикордонники, службовці Державної спеціальної служби транспорту та ін. Серед них - і Олександр Сіняков.
Про це інформує Глобинська міська територіальна громада у Фейсбуці.
Повідомлення про повернення на Батьківщину полонених Захисників стало найочікуванішою та найрадіснішою звісткою для родини Глови-Сінякових з Опришок. Адже серед тих, хто врешті-решт ступив на рідну українську землю, був син, брат, онук Олександр Сіняков. Раділа не тільки сім’я: від новини піднесений настрій опанував все село.
Народився Олександр в Опришках – 5 серпня 2000 року (тож звільнення з полону можна сміливо вважати подарунком до дня народження). Тут закінчив місцеву школу та вступив на навчання до Кременчуцького національного університету імені Остроградського. Через півроку навчання був призваний на строкову службу, яку з честю ніс на Харківщині. Ще через півроку Саша підписав контракт із ЗСУ та поповнив лави Національної гвардії України.
Незважаючи на зовсім юний вік, Олександр вже у 2021 році отримав посвідчення учасника бойових дій – йому довелося брати участь у воєнних операціях на Донеччині та Луганщині. Був навідником зенітного артилерійського взводу.
Так склалося, що потрапив до полону Саша майже на самому початку повномасштабного вторгнення. Сталося це 1 березня 2022 року. В нелюдських умовах та у повній невідомості щодо майбутнього хлопцеві довелося провести понад 2 роки. Вижити допомагала лише непереможна віра!
*На груповому фото – Саша третій справа
Нині Олександр Сіняков, разом з побратимами, перебуває в госпіталі. З ними працюють психологи, медики, офіцери і підрозділи соціального супроводу – надають всю необхідну допомогу.
Провідати сина у лікувальному закладі вдалося й мамі Тані. Розповідає, що з 74 кілограмів ваги нині у Саші лишилося 54, турбують набуті захворювання багатьох органів, тож на юнака чекає довготривале лікування, відновлення, реабілітація. Та, як відомо, вдома й стіни лікують, тож Олександра та його сім’ю вже не лякають такі «перспективи».
Радіємо всією громадою за Олександра, його матусю, молодшу сестричку, дідуся та бабусю! Повернення військовополоненого додому насправді визначна подія! Прагнемо думками і молитвами, щоб так сталося з кожним нашим захисником. Віримо і чекаємо!
Ліна Романченко
За матеріалами джерела
