Підророзділ, де служив Василь Микитась, зараз виконує бойові завдання на передовій, тож побратими не мали змоги попрощатися.
Сьогодні у Кременчуці у останню путь провели Василя Васильовича Микитася, який народився в нашому місті 19 жовтня 1982 року.
Солдат Микитась призваний на військову службу по мобілізації у Кременчуцький РТЦК та СП.
Про це повідомив військовослужбовець із позивним «Художник».
«Він закічив школу №30, пішов працювати на будівництво. Працював у бригаді, яка займалась ремонтом квартир, зведенням будинків. Почалась війна і Василь Микитась призваний по мобілізації. А так, як раніше займався спортом (вільною боротьбою у ПК «Краз» і Міському палаці культури), був направлений в одну із десантно-штурмових бригад. Там він оволодів військовими спеціальностями кулеметника і гранатометника. Дуже добре відгукувалось про нього командування», - слова «Художника».
Військовослужбовець пригадує, що Василь Микитась, соромився худорлявої статури, хотів набрати вагу. Навіть на фронті продовжував займатися спортом.
«Але так і залишився високим, худорлявим, красивим. У ході наступу їх підрозділ був одним із перших: бійці відвойовували одну із вулиць Бахмуту. Під час ворожого артобстрілу у Василя Микитася попало два величезних улпмки, до того ще вибуховою хвилею відкинуло. На жаль, 6 травня цього року загинув. Хлопці евакуювали. І сьогодні проводжаємо в останній путь», - говорить «Художник».
Прощались із кременчужанином земляки у Міському палаці культури. Яскраво світило сонце, співали пташки… На церемонію прийшли друзі, однокласники.
«Дійсно герой, дійсно хлопець , який вимгає всім вимогам, українець, захисник, десантник…Хочу повторитись, що Василь Микитась був дуже сміливим і відважним», - зазначив військовослужбовець.
У загиблого залишилась хвора 65-річна матір і брат. Сьогодні вони схилили голови у скорботі біля труни.
Підророзділ, де служив Василь Микитась, зараз виконує бойові завдання на передовій, тож побратими не мали змоги попрощатися.
«Не було у Василя Микитася ані дружини, ані дітей. Все відкладав на після війни. Проте війна є війна: нікого не шкодує. Завдяки таким хлопцям ми гуляємо, іноді ходимо в кафе, п’ємо каву, спілкуємось. Вони воюють за нас, за нашу Батьківщину. Честь і хвала нашим Героям!», - теж слова «Художника».
Відспівали цього дня Василя Микитася у Свято-Миколаївському соборі.
Похоронять Героя на Алеї Пам‘яті Свіштовського кладовища
Світлана Павленко
Фото Кирила Воронцова
