З початком повномасштабної війни чоловік повернувся з-за кордону і пішов на фронт добровольцем.
Сьогодні Кременчук в жалобі - містяни прощаються з Олександром Лабунським, життя якого забрала повномасштабна війна росії проти України.
"Сьогодні ми в останню путь проводжаємо нашого земляка, солдата Олександра Лабунського, який народився 1 квітня 1976 року в нашому місті. Тривалий час він жив в Кременчуці. Це був прекрасний зварювальник, дуже трудолюбива людина була. Він працював і на сталеливарному заводі, і на вагонному заводі. Багато мешканців Раківки його знають, адже він ремонтував автомобілі. Сам по собі був дуже компанійський, дуже прекрасний чоловік", - розповів військовослужбовець із позивним "Художник".
Він нагадав, що з початком активних бойових дій Олександр Лабунський прийшов до Кременчуцького РТЦК та СП і був зарахований до лав Збройних Сили України.
"Він захотів захищати свою землю, своїх рідних, своїх близьких. Потрапив він в одну з наших бригад, і в ході бойових дій (це сталося в Харківській області, під Куп'янськом) підрозділ попав під артобстріл. І, на жаль, 12 жовтня цього року перед населеним пунктом Калинове наш Олександр загинув. Дуже багато людей зібралося провести його в останню путь. Хлопці-побратими приїхали з зони бойових дій. Ми втрачаємо кращих. І наш Олександр Юрійович був одним з них. Світла пам'ять нашому Герою", - слова "Художника".
Чимало мешканців Раківки сьогодні прийшли попрощатися з Олександром Лабунським в Міський палац культури, де проходила траурна церемонія. Це друзі, однокласники, сусіди та просто люди, які час від часу перетинались із загиблим захисником.
"Ми разом працювали на заводі, потім разом жили приватному у секторі. Він машини ремонтував. Дуже позитивним був. Мав золоті руки, дуже розумну голову.До нього нерідко звертались з такими проблемами щодо ремонту автомобілів, коли інші майстри просто відмовлялися братися. А Сашко щось придумав, робив. На війну пішов, добровольцем. Він перед війною за кордоном працював. Але повернувся, відразу пішов добровольцем", - розповів товариш Дмитро.
Він пригадує, у відпустки в Кременчук Олександр завжди приїжджав на військових машинах. Швидко їх ремонтував.
"Я казав: "Саня, відпочивай", - а він: "Відпочивати будемо після війни", - зі спогадів друга.
Не стримують сліз родина із Раківки - Ольга Петрівна і її син Олег. Жінка знала родину загиблого Олександра, а Олег товаришував з ним ще з дитсадка. Разом навчались у школі.
"Він - Герой, тому що в Польщі вже три роки працював, але коли почалася війна, то приїхав і пішов захищати Україну. Він був справжнім другом. Він завжди, коли тут працював, в Україні, якщо була допомога, я завжди до нього можу звернутися. Багато однокласників прийшли попрощатися, хоч вже стільки років пройшло від завершення навчання в школі. Це гімназія №6. Навіть наша директорка прийшла, хоч вже давно на заслуженому відпочинку", - говорить Олег.
А Ольга Петрівна говорить, що їм зателефонував батько Олександра і повідомив про смерть сина.
"Ми були на дачі, він подзвонив. На Раківці новини дуже швидко розходяться. Таке горе, у Саші донька залишилася, 13 років, дружина, батьки... Ми приходили до батьків, підтримували у ці дні. Він і працівник був хороший, мав золоті руки. Він стільки машин відремонтував на фронт. Все сам, зварювальник першокласний був", - говорить кременчужанка.
На колінах проводжали земляки загиблого захисника Вітчизни.
Останній свій земний пристанок Олександр Лабунський знайшов на Меморіалі загиблих воїнів, що на Свіштовському кладовищі.
Світлана Павленко
Фото Микити Ліцкевича
