Існує навіть повір’я, ящо якщо хось знайде хоч один перстень, то тому відкриється скарби всієї округи, а не лише цього.
У Кременчуцькій публічній бібліотеці після тривалої перерви відновились зустрічі «Цікаві історії із запасників музею». У День міста, який у Кременчуці відзначають 29 вересня, пропонуємо історію чи легенду про скарби Міського саду – найстарішого парку Кременчука.
ЇЇ повідала директорка Кременчуцького краєзнавчого музею Алла Гайшинська. Кременгчуцька газета передає її без скорочення.
Вона нагадала, що на території нашого міста залишилось кілька старезних дубів. Один із них росте в Міському саду, ще один – на вулиці Кучми.
Є ще і шовковиця в парку, якій в межах 150 років.
«Серед кременчужан передається оповідь, що серед старих дерев Міського саду є Марусчине дерево, а на ньому можна знайти дорогоцінності: перстні, ланцюжки, кольє, які вросли в кору. Їх там залишила мамка Маруська. Це була отаманша часів громадянської війни. Тоді багато було батько-мамка. Але про неї є згадки в архівах, тобто це історична особа. Маруська очолювала банду, яка билась із царськими офіцерами, із «червоними». Це була зовсім молода і дуже бойова дівчина. Була затятою. І ось в одному бою на шаблях супротивник збив з її голови шапку і відрубав вуха. Після цього вона стала ще злішою. Одного разу її банда поїхала в село Ламане, де був маєток пана Жевахова, родини, яка була із грузинського роду Джавахашвілі. У цей час із основного помістя в Кобелячку пани приїхали в Ламане і на них нааскочила Марусська. Вона забрала декілька велики шкатулок у княгині, навіть не стала убивати людей», - розповіла Алла Гайшинська.
Вона також зазначила, що у Кременчуці «гніздо» банди Маруськи розташовувалось в Міському саду.
«І тільки вони почали вичати здобич, повідомили, що наступає великий загін «червоних». Вони вже перейли міст через Дніпро. Тож Маруська всю банду розпустила, а сама швидко роззулась, роздяглась до спідньої сорочки і залізла на дерева, де порозвішувала всіі дорогоцінності так, аби сороки не познімали. І коли в Міському саду з’явились «червоні», то побачили на одному із дерев бідну дівчину. Ніхто не подумав, що то отаманша. Її врятували. Ватагу Маруська після того вже не збирала. Вона залишилась жити в Кременчуці, влаштувалась в Міський сад. Їй пропонували змінити життя – почати вчитися, адже ще молода. Дехто пропонував одружитися, адже гарною була. Вона ж весь час ходила в хусці, яку химерно пов’язувала на голові, а також берегла косу. Хоч мода тоді була на короткі стрижки. У Міському саду працювала сторожем і ретельно оберігала. Нікому (собливо підліткам) не дозволяла лазити по них. Спочатку просто ганяла, а потім зрозуміла, що це їх ще більше приваблює, почала збирати і розповідати, що не можна дерева ламити, бо в тут живе зла мавка, яка може скинути з дерева, а то і хату спалить. До цих оповідок всі звикли – тож її почали називати мавка Маруська», - із розповіді А. Гайшинської.
Відомо, що Маруська опікувалась деревами Міського саду до Другої світової війни.
«У 1941 році окупанти влаштували там склад пального. Маруську звідти видворили, там булла вже охорона окупантів. Але вона все рівно ходила туди. Навіть могла на солдатів напасти, якщо хтось невічив дерева. Всі звикли до дивної тітки. У травні 1943 року, за відомостями підпільників і розвідки радянська авіація прицільно розбомбила склад. Це була апокаліптична картина, адже розбомблені бочки з пальним злітали в повітря, як підкинуті м’ячики, розривались, все навколо горіло. ..У цей час Маруська з мокрою ковдрою бігала поміж дерев. Вона намагалась збити вогонь з палаючих дерев. Люди подумали, що вона збожеволіла. Її відтягли, принесли відро води, адже вже тлів одяг. І коли вилили відро вди – сповзла хустка і побачили,що немає вух. І один чоловік впізнав у ній Маруську -бандитку. І тоді вона кинулась в полум’я. І всі, хто бачив, стверджують, що вона перетворилась на ворону. Над Міським садом нерідко літають ворону, тож вважають що там є і ворона Маруська, яка береже своє дерево», - слова Алли Гайшинської.
До речі, ще до війни у Міському саду знаходили дорогоцінності. Існує навіть повір’я, ящо якщо хось знайде хоч один перстень, то тому відкриється скарби всієї округи, а не лише цього.
«Якщо хтось все ж знайде Марусчине дерево і обійме його, коли на небі повний місяць, або новий місяць,можна вингати будь який суд. Говорять, що коли Міський сад не зачиняли на ніч,то часто там вночі бродили. І багато вірили, що Марусчине дерево існує. Я вірю, що коли скарб мамки Маруськи, мавки Маруськи, чи ворони Маруськи хтось таки знайде», - рекомендації.
Олена Ліпошко
Фото авторки
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
