Життя Вадима Бойка обірвалося на тридцятому році життя.
14 лютого 1992 року Вадим Бойко трагічно загинув у своїй київській квартирі. Вважають, що саме Вадим Бойко став першим журналістом, вбитим в Україні від 1991 року.
Про ті трагічні дні 1992 року згадав у Фейсбуці друг Вадима Бойка Олександр Урін
Світлій пам'яті журналіста, депутата ВР України 1-го скликання Вадима Бойка та 29 роковині його загибелі присвячується:
Перші свідчення про загибель Вадима Бойка
З міліцейского протоколу «14 февраля в 17-49 в однокомнатной квартире на 4-м этаже 9-этажного дома по ул. Довженко, где проживает народний депутат В.Л.Бойко, выявлен пожар (ликвидирован за 25 минут) деформировались перекрытия между 4 и 5 эт. Обнаружен обгоревший труп человека. Знакомые В.Л.Бойка опознали его в трупе».
З розповіді сусідки Вадима С. Тетяни: «В 16-20 мы услышали на площадке шум. Инна, дочка, говорит: «Мама. Там за дверью, воры». Что-то странное происходит. На Вадима не похоже. Он, когда приходит, то обычно хлопает дверью. В 17.35 сильный взрыв. Выскакиваю – дверь Вадима пылает вся. Перед ней какая-то коробка и металический предмет, размером со спичечный коробок с проводками. Я тут же набрала ведро воды – и на дверь её – затушила. Дым валил, как из топки. Прибежал сосед с нашего этажа и сказал, что надо отключить электричество в квартире, а уже потом заливать водой. Толкнул линейкой дверь, та открылась. На полу лежал обгоревший труп».
За однією з офіційних версій, – двері були зсередини зачинені (а як же сусід штовхнув їх лінійкою – й вони відчинилися?). Час теж не зовсім збігається. Щодо «металического предмета, размером со спичечный коробок с проводками» – в міліцейському протоколі – ні слова?! З цих нестиковок розбіжності тільки розпочалися. Згодом стало відомо, що в цей день хтось зірвав лише на 4 поверсі планку, якою цвяхами були забиті двері, що відокремлювали студентський гуртожиток від квартир «готельного типу», де мешкали працівники Держтелерадіо України.
Ось яку жахливу картину побачив журналіст газети «Независимость» А.Будницкий: «Окно квартиры, в которой жил Вадим, выглядит как окно дзота, в который попал крупнокалиберный снаряд. Вокруг – чёрное пятно. Во дворе разлетевшиеся на 35-40 метров от взрыва осколки оконых стёкол. Рвануло так, что стёкла повылетали из окон и других квартир. Поднимаемся на 4 этаж. Потолок, стены коридора в копоти. Квартира – воронка от взрыва: пепел, сгоревшие вещи, куски расплавленной пластмассы. В дверях – дыра от замка – вырезан и отдан на экспертизу».
В ту сумну п`ятницю я марно намагався дозвонитись до Вадима майже до півночі, як на домашній телефон, так і на телебачення. Робочий – не відповідав, а з домашнього йшли постійно короткі гудки. Передчуття було погане, ми ж домовлялись саме цього дня з ним переговорити про його приїзд до Кременчука. Такого ніколи не було, щоб довго йому не міг додзвонитися.
В суботу, 15 лютого, близько 22.00 мені додому зателефонував Віктор Прокопчук із запитанням: «Що трапилось? По радіо «Свобода» передали, начебто загинув наш нардеп Вадим Бойко.» Я – в шоці, вірити не хочу, дізнатись ні в кого не можу, дружині, синам своїм, які Вадима дуже любили, не кажу.
Вже 16 лютого, неділя, ні радіо, ні телебачення нічого не повідомляють, пішли з дружиною в кінотеатр на рязанівські «Нєбєса обетованні». Давно збирались, вона ж ні про що не догадується, а мені – моторошно. Та й ще фінал у фільма відповідний до неминучої звістки. Виявляється, поки нас не було дома, телефонували і Валєрій Губа, і Толік Гаркуша, чекають мене, щоб разом їхати в Світловодськ до батьків Вадима.
Тільки через два дні після трагедії українське радіо наважилось дати коротку інформацію про це. А на телебачення ледве прорвався С. Хмара, щоб проінформувати про жахливу втрату. На його думку, «Вадима цікавили «кінці», куди ховаються компартійні гроші». Приховати ж все одно таку резонансну подію було неможливо, сумнівів в тому, що це квартира, де мешкав Вадим, теж не було. У цьому будинку проживали багато працівників УТ та радіо, поповзли різні чутки. Кому було потрібне це утаємничення, відповіді нема й досі.
У понеділок, 17 лютого, коли ми разом з рідними Вадима, керівництвом міськради готувались до його поховань у Світловодську, по УТ-1 показали прес-конференцію Президента України Л.Кравчука, який на запитання про загибель журналіста, народного депутата України Вадима Бойка відповів: «Слідство схиляється до версії: трагедія сталась внаслідок нещасного випадку – вибуху телевізора». Краще б він вже промовчав, тому що раз глава держави сказав «нещасний випадок», значить, прокуратурі треба довести, що саме так і було. А.Будницький ставить доречне риторичне запитання: «Кто дал Президенту эти предварительные данные, когда нам, группе журналистов, ответственные должностные лица отвечали, что выводы ни одной из экспертиз ещё не готовы и говорить о чём-то рано. Непосредственно выезжал на место происшествия начальник МВД Киева В.И.Розенко. Однако он отказался пояснять что-либо».
Довідка
Вадим Леонідович Бойко народився 5 листопада 1962 року в місті Світловодську. Закінчив СШ №2 у місті Світловодську із золотою медаллю, потім навчався у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка на факультеті журналістики. З 1984 року став відомий як старший редактор програми «Молодіжна студія «Гарт»», Українського телебачення. Головний редактор програм для молоді Українського телебачення, позаштатний кореспондент програми «Взгляд» Центрального телебачення СРСР, постійно виступав на сторінках газет «Комсомольская Правда», «Комсомольское Знамя», «Независимость».
Політичну кар’єру почав з 18 березня 1990 року, коли був обраний народним депутатом України 1-го скликання (у 2-му турі набрав 56,38 %, перемігші 6 претендентів).Він увійшов в історію Кременчука, тому що був небайдужим до того, що відбувалося у часи становлення Незалежної України. Став народним депутатом першого демократично обраного парламенту країни. І жодного разу не зрадив своїм обіцянкам бути підзвітним людям.
Життя Вадима Бойка обірвалося на тридцятому році життя. Чотирнадцятого лютого 1992 року Вадим Леонідович трагічно загинув у своїй київській квартирі. Ймовірно, що саме Вадим Бойко став першим журналістом, вбитим в Україні від 1991 року.
За матеріалами відкритих джерел
