Важливо знати.
У ситуаціях, коли рішення ухвалюються під тиском страху, загрози життю, здоров’ю чи свободі, закон змушений відповідати на складне запитання: чи може людина нести відповідальність за дії, яких вона фактично не обирала? Саме на ці виклики реагує стаття 40 ККУ, яка закріплює поняття фізичного примусу.
Особливого значення норма набула в умовах війни з рф. Окупація територій, діяльність незаконних адміністрацій, співпраця та виконання наказів під загрозою фізичної розправи – усе це створило середовище, де примус став системним явищем.
Як приклад, мешканці тимчасово окупованих територій можуть бути змушені:
-
працювати в окупаційних адміністраціях;
-
виконувати розпорядження представників держави-агресора;
-
надавати матеріальну чи іншу допомогу ворожому війську тощо.
У таких випадках питання відповідальності не може вирішуватися формально. Сам факт вчинення певних діях ще не означає наявність злочину, адже важливо встановити, чи була у людини реальна свобода вибору.
Таким чином, стаття 40 ККУ визначає, що особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо вона діяла під впливом фізичного примусу, внаслідок якого не могла керувати своїми діями.
За матеріалами Сумського міжрегіонального управління Міністерства Юстиції України
