Джинси, сукенки, трикотажні топи та в'язані светри. Нині одягу так багато, що деколи очі розбігаються поки обираєш, яку обнову купити або що вдягти на роботу. А як було раніше? Хто перша відома полтавка на якій можна побачити вишиванку і що було з традиційним одягом в добу Совєцького Союзу?
Нумо розбиратися разом.
Трішки про Україну
Етнографи стверджують, що витоки нашого національного одягу сягають доби Київської Русі. Бо вже тоді чітко виявлялися регіональні відмінності в одязі. Це, перш за все, стосувалося орнаментів на сорочках.
А що в Полтаві?
Одяг Полтавщини, у порівнянні з іншими регіонами, є доволі пишним, адже його розвиток припав на добу бароко. Тоді на території сучасної Полтавської області було немало козацьких сіл і містечок, які перейняли модні віяння з Європи.
Перша дівчина у вишиванці
На зображенні Маруся Чурай (1625-1653). Її називають дівчиною з легенд, бо ніхто не знає, чи існувала вона насправді. Однак саме їй біля Полтавського театру Гоголя звели пам'ятник.
(Портрет роботи Ф. Самусєва, 1965 рік)
«Маруся була справжня красуня і в суто малоросійському стилі: дрібненька [тобто невелика на зріст, трохи худорлявенька, мініатюрна складена], струнка, як струна, з маленьким, але рельєфно окресленим, під тонкою вишитою сорочкою бюстиком, з маленькими ручками і ніженьками, з привітним виразом ласкавого, матового кольору, засмаглого личка, на якому виступав рум’янець, з карими очима під густими бровами і довгими віями…», - говорить про Марусю, портрет якої бачив у Г. Квітки-Основ'яненка, письменник і журналіст O.A. Шкляревський.
Вишиті сорочки із рясним оздобленням мали право носити дівчата та молоді жінки. Чим старшою ставала жінка, тим менше вишивки було на її одязі. Це суворо регламентувалося, тож після 60 років жінка мала право одягти багато вишиту сорочку лише двічі на рік — на Різдво та Великдень. Найгарніше ж вбрання дівчата готували собі до весілля, після чого ховали до скрині та зберігали до кінця життя.
(Фото полтавської пані, датоване 1850 роком)
А це відома художниця Марія Башкирцева, родом із Полтавщини. Дані щодо її точного дня народження настільки суперечливі, що думки дослідників у цьому досі розходяться. Причому не лише стосовно дати, а й щодо року. З усім тим, більшість із них все ж вважають, що це сталося 24 листопада 1858 року.
(Марія Башкирцева у народному вбранні)
На її сорочці немає комірця, бо він і не був притаманний Полтавщині, рукава зібрані, а візерунок якщо і є — виконаний пастельними нитками. Принаймні такий висновок можна зробити з фото.
А це одна з найдавніших світлин, зроблена на Полтавщині. Датується вона 1882 роком.
Зауважимо, що за свідченнями фольклориста Ігоря Перевертнюка, традиційне сільське вбрання ніколи не називалося вишиванкою. Були сорочки: святкові — вишиті, або буденні — переважно не вишиті, або вишиті дуже скромно. Науковець припускає, що слово «вишиванка» у широкий обіг ввела українська інтелігенція, яка вишиту сорочку одягла свідомо, щоб підкреслити свою українськість. Для селян же — це був просто традиційний святковий одяг.
(Олена Пчілка (1849-1930)
У кінці ХІХ століття про український традиційний одяг заговорила вся Європа, яку важко було чимось здивувати. Тоді, у 1876 році Олена Пчілка видала альбом українських вишивок. Українські орнаменти зачарували тамтешніх модниць, а в самій Україні розпочалися перші наукові дослідження вишивки.
Народний одяг на Полтавщині має свої характерні особливості, яких не має одяг в інших регіонах. Полтавська вишивка налічує понад 100 стібків.
Жіночі вишиванки часто вишивалися білим по білому, хоч і непоодинокими були червоно-чорні візерунки та мережка. Рукава збиралися в збірку і зверху, і знизу. Корсетки різної довжини мали знизу м'які фалди та прикрашалися вишивкою, тасьмою, ґудзиками.
(Дівчата і заміжні жінки у святковому вбранні. Полтавщина, кін. XIX — поч. XX ст.)
На голову дівчини надягали вінки з барвистими стрічками, жінки — «намітку» або хустку поверх очіпка. Прикраси мали бути яскраві. На ногах — шкіряні черевички або чобітки.
(Полтавщина. Початок ХХ століття)
До речі, полтавці "скромно" вважають свою вишивку найскладнішою на українських теренах.
Але ж направду так воно і є. Бо сорочку білим по білому, притаманну лише нашому регіону, через складність орнаменту могли вишивати понад рік.
(Полтавщина. Перша чверть XX століття)
Про вишиті сорочки на Полтавщині існувало багато прикмет. Наприклад дослідник Павло Милорадович писав, що коли жінка не могла завагітніти, то вона просила сорочку в тієї, яка мала багато дітей. А ще, за народним уявленням, чужі сорочки носити не можна, оскільки від них можуть передатися хвороби, лінощі та різні негативні риси.
(Повернення з сінокосу. Полтавщина. Фотограф О. Завадський. Початок XX століття)
Жіночі вишиванки виготовлялися з білого або небіленого лляного полотна.
(Місто Хорол. 1910 рік)
(Дівчата у традиційному вбранні та прикрасах. Полтавщина. 1910 рік)
(Молодь с. Опушки на Лубенщині в місцевому національному вбранні. Фото 1916 р. Історико-етнографічний мистецький альбом Івана Гончара «Україна та Українці»)
(Дівчина з Великих Сорочинців.1918 рік)
До речі, на етнічних вишиванках ніколи не було зображення калини чи маків.
(1919 р.н. с. Безсали, Лохвицького повіту, Полтавської губернії)
(Полтавщина, 1926 рік)
Дівчата з села Опішня (Полтавщина) 1930 р.
Уже після середини XX століття, якщо говорити про центральні регіони України, народний одяг вийшов з ужитку. Його використання зберігалося лише в окремих місцевостях або для обрядів, на кшталт весілля. Але навіть тоді це часто було материне вбрання, а не створене спеціально для молодої.
У часи Совєцького союзу вишиванки носити ніхто не забороняв. Навпаки, у 1953 році три види вишиванок розробили для масового виробництва. Вони називалися "українка", "гуцулка" і "чумачка".
Саме тоді Микита Хрущов став першим секретарем ЦК КПРС, а він, як відомо, полюбляв носити українські вишиванки. Моду підхоплювали інші посадовці, що перетворило вишиванку на офіційний одяг.
Це не пішло на користь традиційній вишивці, адже вона почала асоціюватись із несмаком та шароварщиною.
(Фото сучасне. Ілюстративне)
Зазвичай такий одяг шили масово. У ньому виступали на якихось святкових заходах. Синтетичні сорочки з однаковим візерунком, пластикові або паперові вінки не мали нічого спільного з традиційним українським стрієм.
Однак, у XX столітті, попри те, що з'являлося багато заводського одягу та тканин і для зручності можна було купувати одяг, або шити за викрійками з журналів — жінки продовжували носити автентичні вишиванки.
(На знімку Катерина Білокур у вишиванці, характерній для Полтавщини)
Часто на своїх концертах у вишитому одязі з'являлася і знана у Полтаві співачка Раїса Кириченко.
А у Решетилівці в 1969 році вишили сукню «білим по білому» для всесвітньо відомої італійської акторки Софі Лорен для знімання фільму «Соняшники» (1970 рік), що проходили в селі Чернечий Яр біля Диканьки на Полтавщині.
Потім цю сукню акторка демонструвала на подіумі в Римі. Нині копію сорочки Софі Лорен зберігають у Решетилівському краєзнавчому музеї.
Та що там хизуватися, у 2020 році Королева Великої Британії Єлизавета II замовила вишиванку з Решетилівки.
Зі здобуттям незалежності в Україні знову почали все більше носити вишиванки. Зазвичай, українці вбираються в національний одяг на свята. Поєднують його з джинсами, шортами, модними спідницями, вишивають самі або замовляють у майстринь. І все частіше одяг різниться від шароварського образу, нав'язаного нам у попередні роки.
Фото - Етнохата
Однак, якщо суспільство потроху повертає до своїх коренів та розуміння значення вишитих сорочок, то місцеві департаменти культури намагаються залишити у спадок для нас концертні номери, запозичені у совєтів.
За матеріалами Полтавська Хвиля
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
