2 березня поточного року виповнилось би 90 років поету Стасісу Гедмінасу, члену літературної спілки «Славутич» Кременчук. Про нього розповідає Кременчуцький краєзнавчий музей у Фейсбуці.
На жаль, його вже немає з нами. Він назавжди відлетів у Вічність, залишивши добрий, світлий слід в пам’яті рідних, колег по роботі, друзів-літераторів, шанувальників його творчості. Неможливо забути інтелігентну людину, щирого поета двох країн – Литви і України – який прожив у нашому місті 67 років. Поетичні твори Гедмінаса друкувалися в газетах «Кременчуцька зоря», «Зоря Полтавщини», «Кремінь», «Вісник Кременчука» та в альманасі «Кременчук літературний». А от окремим виданням він залишив нам лише одну поетичну збірку «Прозвеню тишиной», яка побачила світ у 2007 році.
Поезії Гедмінаса торкаються найрізноманітніших аспектів нашого життя, вони наповнені тонким ліризмом, високою духовністю, патріотизмом і не залишають читачів байдужими.
Згадаємо окремі сторінки життєвого та творчого шляху поета.
Народився Стасіс Гедмінас 2 березня 1933 року в Литві, неподалік від міста Клайпеда, в невеликому лісовому селі Стонкальнісі. Закінчив 7 класів, поступив у Клайпедський сільськогосподарський технікум. Закінчити не встиг – у 1952 році з 3-го курсу його забрали до армії. Служив він у авіації в нашому місті. Тут познайомився з чарівною студенткою медучилища Ганнусею із Великої Кохнівки, закохався, одружився і жив з нею душа в душу на гостинній українській землі.
У березні 1956 року влаштувався на автомобільний завод, де працював до виходу на пенсію, отримавши статус ветерана праці. Вийшовши на заслужений відпочинок, займався домашнім господарством і працював на дачі.
То були щасливі роки сімейного життя. Поруч турботлива кохана дружина, двоє гарних веселих доньок. Все це радувало поета, надихало на творчість.
І в тихі вечірні години Стасіс брався за перо. Прекрасні, ніжні, ліричні вірші присвятив поет своїй вірній подрузі, коханій дружині. Ось декілька фрагментів із них.
Ну и что, что годы улетели,
Что в труде прожили я и ты,
Соловьи нам песен не жалели,
Не жалели красоты цветы.
Щедро одарили белым хлебом
Родины широкие поля,
И под нежным, благодатным небом
Несравненную мою увидел я.
Ще один вірш під назвою «А.И.» (це ініціали дружини).
Годы, годы… Отзвенели годы,
Унесли их стаи журавлей,
Как подарок матери-природы –
Смех веселых наших дочерей.
Девочки послушно повторили,
Словно песню, молодость твою,
Внуками с тобой нас одарили
И заботами за их судьбу…
***
«Золотое колечко»
Тихо шепчется с ивою речка,
Воспевают весну соловьи,
Хоть одно золотое колечко
Мне надеть бы на пальцы твои.
Сколько лет прошагали мы рядом,
Понапрасну судьбу не кляня,
И работали не за награды,
И всегда ты жалела меня.
Дал Господь мне поющую лиру,
И привыкшие руки к труду,
Обещал я любимой полмира,
А колечка купить – не могу.
Головним мотивом всієї творчості поета була любов в усіх її проявах: до рідної землі, до мами, до своєї родини, до Кременчука, до України, до Литви.
Це почуття додавало йому життєвої мудрості, переливалося в поезію, яка дзвеніла в його долі, як весняний струмочок.
«Пробач, матусю»
Схилю я знов згорьоване обличчя,
Вклонюсь горбочку рідної землі,
І ніби чую, як матуся кличе
У край дитинства в зоряній імлі.
***
Я вернувся під осінь додому
Із далеких, мов казка, країв.
У хатину з дитинства знайому,
Що стоїть біля двох яворів…
Тільки жаль, що немає матусі,
Відтрудилась вона, відійшла.
По сумному осінньому лузі
Відлунали, як пісня, слова.
Щиро, з глибокою любов’ю поет згадував свою рідну Литву, але навіть у хвилини тих спогадів відчувалась і любов до Кременчука, який подарував сім’ю, роботу і поважав за працьовитість, скромність і любов до людей.
«Мой город»
Мой город – точка лишь на карте
У синей ленточки Днепра.
Но для меня сады и парки –
Как юность давняя моя.
Его кварталы и бульвары,
Проспекты, звонкость площадей –
Мы все, как песню создавали
Трудом и теплотой своей…
Историю его читая,
Под громкий сердца перестук
Любви и мира пожелаю
Родной мой город Кременчуг.
Читаючи вірші поета Гедмінаса, не можна не помітити, що душа його закохана в Україну, яка «щастя і радість дала», і в рідну Литву, якої «так часом не вистачає».
Украина, моя Украина!
Ты мне счастье и радость дала,
Ты чужого пришедшего сына,
Словно добрая мать, приняла.
Приютила под ласковой крышей,
Одарила вниманьем своим
И девчонкой, как солнышко рыжей,
На земле твоей стал я любим.
И откуда пришел – не спросила,
Заменила родные края,
И как братья со мной поделились
Хлебом-солью твои сыновья.
Чем же мне заплатить, Украина,
За добро и заботу твою?
Щедротою приемного сына
И любовью я долг отдаю.
Поет вивчив українську мову, вільно спілкувався українською і писав вірші.
Українська мово, мово солов’їна,
Музикою ти дзвениш щодня,
Під слов’янським небом мова ця єдина
З ніжністю до мене промовля.
Як дитину мати, твій народ крізь роки,
Через ліс «рогаток» нам тебе доніс,
Скільки мрій в Сибірах задля тебе, мово,
Згинуло під перестук коліс…
Тож шануймо, люди, свою рідну мову,
І співаймо голосні пісні,
Материнську пісню, ніжну, колискову,
Пронесімо ми через віки.
Хай не забувають діти і онуки
Рідну мову голубих країв,
Хай завжди лунають найніжніші звуки,
Щирих українських, барвінкових слів.
Поет високо цінував творчість видатної української співачки Раїси Кириченко і присвятив їй прекрасний вірш.
Розцвіте весною материнка,
Заспівають знову солов’ї.
Наче лебідь, пропливла та жінка,
Нам пісні даруючи свої.
І схилилась наша Україна
До землі, згорьована й сумна.
Відійшла у вічність Чураївна,
Та зосталась в пам’яті вона.
Пам'ять та у дзвінкокрилій пісні,
Що любов у душі нам несе,
В синім небі, в білім цвіті вишні,
Долина в мелодіях осель.
Стасіс Гедмінас був людиною віруючою, писав вірші на духовні теми. Часто у пошуках істини він звертався до Бога.
…Подними дароносицу, Отче,
Над моею седой головой.
Озари темноту моей ночи,
Подари мне душевный покой.
У своїй творчості поет звертався до теми репресій 30-х років, з болем згадував тяжкі воєнні і повоєнні голодні 40-і роки буремного ХХ століття.
Доля подарувала поету довге творче життя. З роками зростала майстерність. Вірші наповнювались мудрістю, роздумами про вічність. З’явилась філософська лірика.
Чего бы в жизни не бывало,
Я дорожу прошедшим днем,
Быть может, счастья было мало,
Но отблеск вечности был в нем.
Відкрита, добра душа поета була сповнена любов’ю, добром і вдячністю: Богу, народу України, гордій маленькій Литві, матусі, красуні-природі, рідній землі, Кременчуку.
Ось який теплий, щирий вірш був присвячений милій, коханій дружині:
«Благодарю»
Пусть птицами годы над нами
Несутся дорогой своей –
Мы прожитых дней не считали
Под небом Кохновки твоей.
Была ты, как песня, красивой,
Цветок украинских полей,
Под небом гуляли мы синим,
Любили своих дочерей.
Прости же меня, если сможешь,
Что счастья дать больше не смог,
Ведь ты всех милей и дороже
На трудных скрещеньях дорог.
За все, что дала ты мне в жизни,
Тепло и заботу твою
Под нежным цветением вишни,
Как солнышко, благодарю.
Поет плідно працював, писав поетичні і прозові твори російською та українською мовами. В літературному альманасі № 4 за 2000 рік надрукована новела «Заяц» Стасіса Гедмінаса. Так правдиво міг написати лише він, тому що дитинство пройшло поруч з лісом, який приваблював загадковістю і чарівністю. Дуже цікава новела!
У поета залишилось багато рукописів нових творів, які, на превеликий жаль, він не встиг надрукувати. Ніби відчуваючи, що закінчується його земний шлях, він написав:
Что ушел – не жалейте,
В том не ваша вина.
В свои чаши налейте
Золотого вина.
За мечты и за звезды,
Что не стали судьбой,
За далекие весны,
Где я был молодой.
И за горе, и счастье
И за память мою…
Поднимите те чаши
За последний приют.
Серце поета зупинилося 15 січня 2019 року. Через рік відома поетеса Ольга Андріївна Пилипчук – член Національної спілки журналістів України, член Спілки літераторів «Славутич» м. Кременчук та Полтавської Спілки літераторів – разом із кременчуцькими поетами і прозаїками організувала вечір пам’яті поета Стасіса Гедмінаса, де колеги по творчому перу згадали його щирим словом. Пам'ятають його і донині.
В Кременчуцькому краєзнавчому музеї зберігається подарунок поета - його збірка «Прозвеню тишиной» у блакитній, мов мрія, обкладинці, з дарчим підписом.
Шановні кременчужани і гості міста!
Кожен, хто доторкнеться до прекрасної творчості Стасіса Гедмінаса, не залишиться байдужим до неї.
Читайте, пам’ятайте і шануйте поета двох країн, Литви та України, який жив і творив у нашому місті, який любив Кременчук і став його справжнім сином.
Людмила Іванівна Король,
ст. науковий співробітник
краєзнавчого музею
